Щонеділі центральна площа Кропивницького стає місцем збору для родин, які вже тривалий час живуть у стані повної інформаційної ізоляції щодо долі своїх близьких.

Ранкове місто продовжує документувати історії військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти або перебувають у ворожому полоні. Головна мета цих публікацій – вивести імена наших земляків із правового та інформаційного вакууму, надати публічності кожному окремому випадку та підтримати родини у їхній щоденній боротьбі за повернення захисників додому.

Сергій Осипенко: зник на Сумщині
Серед тих, хто щонеділі виходить на площу Кропивницького, – Ірина, дружина 39-річного Сергія Вікторовича Осипенка. До мобілізації чоловік працював будівельником у мирному житті, проте згодом став на захист країни.
Зв'язок із військовослужбовцем обірвався під час виконання бойового завдання на території Сумської області. Наразі Сергій Осипенко офіційно вважається зниклим безвісти. За словами дружини, побратими та командування не мають точних даних про обставини зникнення – підрозділ просто перестав виходити на зв'язок після виходу на завдання.
Попри тривалу невідомість, родина продовжує пошуки та вірить у повернення захисника. Вдома на Сергія, якому невдовзі має виповнитися 40 років, чекає велика родина: дружина Ірина, донька, син, мати та брати.

Андрій Саблюченко: бій під Бахмутом
Історією свого сина, 47-річного Андрія Миколайовича Заблюченка, поділилися його батьки – Наталія Василівна та Микола Васильович. У мирному житті Андрій здобув вищу освіту в Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування (нині – ЦНТУ). Згодом чоловік відкрив власну справу, займався підприємництвом і будівництвом. Близькі згадують його як чуйну та безвідмовну людину, яка завжди приходила на допомогу іншим. У Андрія двоє дорослих синів.
З початком повномасштабного вторгнення Андрій Саблюченко прагнув піти на фронт добровольцем. Після проходження військово-лікарської комісії він долучився до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Зв'язок із бійцем зник наприкінці червня 2024 року під час виконання бойового завдання у Бахмутському районі на Донеччні. Як розповідають батьки, за офіційними документами та словами командування, під час артилерійського й мінометного обстрілу Андрій дістав поранення. По рації він встиг передати, що надав собі першу медичну допомогу та намагатиметься переміститися між позиціями. Невдовзі після цього зв'язок обірвався. Евакуаційні групи здійснювали спроби вийти на місце події, проте через щільний вогонь і зміну оперативної обстановки – просування противника на цю ділянку – підійти не вдалося. Подальша розвідка за допомогою безпілотників результатів не дала.
Наразі Андрій Саблюченко офіційно вважається зниклим безвісти. Через відсутність офіційного підтвердження з боку протилежної сторони родина стикається з юридичними перепонами при внесенні імені захисника до списків на обмін. Попри тривалу невідомість, батьки та сини продовжують чекати на повернення Андрія і вірити, що він перебуває у полоні та обов'язково повернеться додому.

Руслан Дяденко: зникнення у Кліщіївці та об'єднання родин задля пошуку
Своєю історією поділилася кропивничанка Наталія Дяденко, яка розшукує свого чоловіка – Руслана Анатолійовича Дяденка. У мирному житті чоловік присвятив себе службі в системі правопорядку, тривалий час працював старшим інспектором у слідчому ізоляторі (СІЗО). Невдовзі після виходу на пенсію, на 10-й день, Руслан самостійно звернувся до військомату, щоб знятися зі спецобліку, де отримав повістку. Після проходження військово-лікарської комісії та навчання він відправився на фронт, де близько року безперервно брав участь у бойових виходах.
Зв'язок із Русланом Дяденком обірвався 28 травня 2024 року під час виконання бойового завдання у населеному пункті Кліщіївка Донецької області. Цей вихід мав стати останнім на даній позиції перед планованою ротацією або відпусткою, у якій боєць не був протягом усього часу служби.
За словами Наталії, ситуація на цьому напрямку навесні 2024 року була надзвичайно важкою: за кілька місяців у Кліщіївці зникли безвісти приблизно 80–100 військовослужбовців. Спроби інших груп вийти на позиції, де зник Руслан, призвели до нових втрат і зникнень особового складу. Наразі офіційного підтвердження перебування у полоні жодного з бійців цієї групи немає, натомість у деяких випадках приходять сповіщення про збіги профілів ДНК.
Попри повну відсутність офіційних даних, Наталія Дяденко разом із родиною – братом чоловіка та невісткою – щотижня бере участь у мирних акціях, відвідує тематичні зустрічі та координує пошуки в інших населених пунктах. Рідні самостійно організували спільноту, яка об'єднала родини зниклих безвісти у Кліщіївці захисників. Вони спільно відстежують будь-яку інформацію у мережі, підтримують зв'язок та продовжують боротися за верифікацію імен своїх близьких у майбутніх процесах обміну.
Кожна з цих історій свідчить, що за офіційним формулюванням «зниклий безвісти» стоять не просто статистичні дані, а реальні долі людей, які до останнього виконували свій обов'язок перед країною. Сьогодні їхні родини вимушені вести власну, не менш виснажливу боротьбу за право знати правду. Створюючи координаційні групи, виходячи на площі та самостійно збираючи інформацію по крупинках, вони доводять, що чекання — це не бездіяльність, а щоденний опір забуттю. Публічність та суспільна підтримка залишаються для них найважливішими інструментами в цій боротьбі. Головне, що об'єднує сотні сімей на площах українських міст – непохитна віра в те, що кожен захисник має бути знайдений, верифікований і повернутий додому