Відзнаку Кропивницької міської ради та виконавчого комітету заступнику командира взводу 121 бригади, молодшому лейтенанту Андрію Великому вручив начальник Кіровоградської ОВА Андрій Райкович.

Про це повідомляє Ранкове місто з посиланням на пресслужбу міської ради.
Нагорода дочекалася свого Героя, адже рішення про відзначення Андрія Великого нагородна комісія прийняла ще торік, проте захисник постійно був на передовій і не міг її отримати. Андрій Великий був у Кропивницькому проїздом з реабілітації знову на передову
Андрію Великому лише 35 років, але військовій службі він присвятив уже п'ятнадцять років життя. До війська прийшов двадцятирічним юнаком.
“Служу з 2011 року. Починав у Національній гвардії України. З 2016 року брав участь в АТО. У 2021 році звільнився, а після початку повномасштабного вторгнення знову підписав контракт. Це моя справа. Хоч маю педагогічну і юридичну освіту, але з військом пов'язав своє життя назавжди”, — говорить офіцер.
На запитання, що допомагає вистояти у найважчі хвилини, Андрій відповідає без вагань:
“Передусім дружина і діти. Не хочу, щоб ворог прийшов у моє місто, в мою область. Кожен чоловік має захистити свою сім'ю, свою родину, свою землю. Не ми до них прийшли — вони до нас. Тому не можна опускати руки. Якщо опущу руки я, опустять і мої хлопці – що чекає країну? Цього допустити не можна. Я люблю свою Україну. Це і є моя мотивація”.
За роки війни Андрій неодноразово дивився смерті в очі. Особливо запам'яталися бої на Запорізькому напрямку та оборона Степногірська, де його підрозділ майже пів року перебував без ротації.
“Були моменти, коли думав: слава Богу, ще не мій час. Одного разу снаряд розірвався буквально за кілька метрів від мене. Відкинуло вибуховою хвилею, отримав контузію, але вижив”, - каже Андрій Великий.
Військовий переконаний: страх на війні — природне почуття. Не боїться тільки той, хто вже загинув, або ненормальний. Бояться всі. Але свій страх потрібно навчитися контролювати й правильно спрямовувати. Якщо цього не зробиш — ризикуєш не повернутися.
Особливе місце у житті захисника займає побратимство.
“Побратими — це підтримка і опора. Ми допомагаємо один одному не лише на передовій, а й у тилу. Якщо у когось біда вдома — ніхто не залишається осторонь. У нас немає принципу «кожен сам за себе». Побратимство не закінчується на лінії фронту, це відчуття братнього ліктя часто триває і далеко від нього”.
Попри короткий візит додому, на захисника вже чекали найрідніші.
“Мама вже приготувала смаколики. Батько теж нещодавно повернувся до служби. Будемо служити разом”, — усміхається Андрій.
Відзнака «Полум'яне серце», яка так довго чекала на свого Героя, стала ще одним символом вдячності громади людині, яка вже багато років захищає Україну, не зраджуючи своєму покликанню і своїй присязі