8 липня 1941 року німецькі війська окупували Проскурів. Цьому передували стрімкий відступ радянської армії, евакуація державних установ і масштабні руйнування, які здійснили самі радянські війська, щоб стратегічні об’єкти не дісталися противнику, розповідає Музей історії міста Хмельницького.
Відступ із вибухами
Перед залишенням міста радянські війська здійснили три великі підриви.
Першим знищили будівлю архіву НКВС, що розташовувалася на місці сучасного меморіалу «Ангел скорботи». Раніше тут також працювали управління Подільської залізниці та транспортні служби.
Другим об’єктом стала залізнична станція. Вибухівку заклали як у приміщеннях вокзалу, так і безпосередньо на коліях.
Третім вибухом було знищено спиртоочисний склад, який знаходився на місці колишньої кондитерської фабрики навпроти сучасної Національної академії Державної прикордонної служби України. Це зробили для того, щоб запаси спирту не дісталися німецьким військам.
Крім того, під час відступу радянські війська вивели з ладу міську електростанцію.
Як залишали місто
Про евакуацію радянських органів влади свої спостереження залишив діяч українського визвольного руху Тарас Бульба-Боровець:
«За відступаючими червоноармійськими військами суне хмара місцевих енкаведистів, міліціонерів, секретарів та голів усіх райкомів, обкомів… Сунуть вони перелякані на смерть, з їх родинами та бебехами».
У перші дні війни основну увагу радянська влада приділяла евакуації промислового обладнання, транспорту та матеріальних ресурсів. Масова евакуація населення, особливо із сільської місцевості, майже не проводилася.
Попри запеклий опір окремих військових підрозділів, німецькі війська швидко просувалися вперед завдяки маневреним діям та перевазі в техніці. Уже 29 червня 1941 року вони зайняли перший населений пункт сучасної Хмельниччини — село Білотин. 4 липня було окуповано Шепетівку, а 8 липня — Проскурів.
Перші дні окупації
Після відступу радянських військ місто фактично залишилося без влади. Протягом двох днів у Проскурові почалися випадки мародерства та пограбування складів.
Спочатку до міста увійшов німецький розвідувальний підрозділ, а вже наступного дня Проскурів повністю зайняли частини 1-ї гірської дивізії «Едельвейс» (Gebirgsjäger).
У перший же день окупації на стендах оголошень по місту з’явилися накази – перестороги: «На випадок, якщо хтось хоче посягнути на життя німецького солдата, той буде негайно розстріляний», «На випадок, коли виявиться де-небудь вбитий німецький солдат і винуватого не буде знайдено, відповідатиме та частина населення, де виявиться вбитий німець. За одного вбитого німця буде розстріляно 100 чоловік населення».
Після встановлення окупаційної влади було перейменовано низку вулиць. Тодішня вулиця Карла Маркса (нині Подільська) отримала назву Ягерштрассе на честь гірських єгерів. Сучасну Проскурівську перейменували на Герінгштрассе — на честь рейхсмаршала Германа Герінга.
Як змінився Проскурів
Німецька адміністрація відзначала незадовільний стан міської інфраструктури. Бруківкою були вимощені лише центральні вулиці, тоді як більшість міста залишалася ґрунтовою.
За роки окупації було відновлено роботу електростанції та водогону, вимощено бруківкою окремі дороги, облаштовано виїзди з міста, реконструйовано Старокостянтинівське шосе, а також побудовано першу міську систему каналізації.
Окупаційна влада також відбудувала житлові будинки поблизу сучасного стадіону «Поділля» та казарми на території нинішньої Національної академії Державної прикордонної служби України.
Після будівництва ставки Адольфа Гітлера «Вервольф» поблизу Вінниці та розміщення адміністративного центру рейхскомісаріату «Україна» у Рівному через Проскурів проклали мідний телефонний кабель, який у подальшому використовувався ще багато десятиліть.
Життя під окупацією
Для забезпечення армії продовольством окупаційна влада відновила роботу колгоспів, де місцеве населення працювало під загрозою примусового вивезення до трудових таборів.
Керівні посади в адміністрації займали переважно німецькі чиновники. Українців призначали здебільшого на нижчі адміністративні посади — діловодів, перекладачів, писарів та службовців.
У селах колгоспи були реорганізовані у так звані громадські господарства. За відпрацьований трудодень селянам видавали близько двох карбованців і трьох кілограмів зерна.
Працівники міських установ отримували продовольчі картки, за якими могли одержати обмежену кількість продуктів. Водночас діяли численні обмеження: українцям заборонялося відвідувати розважальні заклади разом із німцями, суворо контролювалися змішані шлюби, обмежувалася торгівля продуктами та навіть вилов риби.
Через вилучення продуктів та закриття базарів, люди змушені були торгувати нелегально. Ціни сягнули захмарних значень. Так, пуд борошна (близько 16 кілограмів) коштував 800 карбованців, а за кілограм сала на “чорному ринку” просили аж 1 тисячу карбованців при тому, що кваліфікованому робітникові за місяць роботи платили всього 500-600 карбованців. З 1942 року розпочалася депортація людей на примусові роботи до Німеччини. Окупанти розпочали справжнє полювання на мешканців регіону: хапали їх під час сільських свят, на вулицях та навіть під час роботи.
Табори та Голокост
У серпні 1941 року на території передмістя Ракове окупанти створили табір для військовополонених Stalag 355, який мав ще шість філій у Проскурові.
Через голод, виснажливу працю, епідемії та жорстоке поводження смертність серед військовополонених була надзвичайно високою і в окремі періоди сягала кількох сотень людей на добу.
У грудні 1941 року в районі сучасного продуктового ринку створили єврейське гетто, куди примусово переселили близько трьох тисяч євреїв із Проскурова та навколишніх населених пунктів.
Євреїв, яких використовували на будівництві дороги Проскурів — Вінниця, утримували в окремому гетто в Лезневому. Починаючи з 1942 року неподалік нього нацисти проводили масові розстріли.
Кінець окупації
Німецька окупація Проскурова тривала понад два з половиною роки. 25 березня 1944 року місто було зайняте радянськими військами під час Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції.