У ПАРЄ вшанували пам'ять закатованої в російському полоні журналістки Рощиної

Про це йшлося на відкритому засіданні Комітету ПАРЄ з питань культури, науки, освіти та медіа, яке відбулось у четвер у Страсбурзі, передає кореспондент Укрінформу.

«Вона зробила те, що мають робити журналісти - вирушила на окуповану територію, щоб самій побачити, знайти правду і розповісти її людям. За цю віру вона заплатила життям», - сказала президентка ПАРЄ Петра Байр, нагадавши, що 6 жовтня Рощиній виповнилося б 30 років.

У ПАРЄ вшанували пам'ять закатованої в російському полоні журналістки Вікторії Рощиної / Фото: Лідія Таран. Укрінформ 1 / 7

За її словами, ім’я Вікторії уособлює всіх воєнних кореспондентів, місцевих репортерів, фотографів, фіксерів та редакторів, які дають світові можливість дізнатися, що насправді відбувається під час війни.

«Свобода вираження поглядів – не розкіш мирного часу. Вона особливо необхідна під час війни. Журналіста можна вбити, але правду - ні», - наголосила президентка.

Членкиня української делегації в ПАРЄ Євгенія Кравчук розповіла про практичне продовження торішньої резолюції Асамблеї «Журналісти мають значення». Після її ухвалення Верховна Рада створила тимчасову слідчу комісію, яка розслідує злочини Росії проти українських та іноземних працівників медіа.

Окреме засідання ТСК присвятили справі Вікторії Рощиної. За словами Кравчук, представлені комісії свідчення засвідчили жорстоке поводження з журналісткою у російських місцях несвободи.

«У Таганрозі її били за відмову співати російський гімн. На те, щоб поїсти й прибрати посуд, давали три хвилини. За свідченнями людей, які бачили її живою, наприкінці вона важила близько 30 кілограмів», - нагадала історію Вікторії депутатка.

Кравчук зазначила, що комісія також отримала інформацію про можливість повернення Рощиної в Україну. За однією з версій, її звільненню могла перешкодити ФСБ, оскільки стан журналістки та її розповідь одразу стали б свідченнями скоєних проти неї злочинів.

Вона нагадала, що в російському СІЗО в Кізелі досі утримують журналістку «РІА-Мелітополь» Анастасію Глуховську, викрадену у 2023 році. Іншу мелітопольську журналістку, 64-річну Ірину Левченко, окупаційний суд нещодавно засудив до 15 років колонії за звинуваченням у «шпигунстві».

За словами Кравчук, навіть на підконтрольній Україні території працівники медіа дедалі частіше стають цілеспрямованими мішенями російських дронів. У Херсоні журналісти змушені швидко пересуватися, розпізнавати звук безпілотника та нерідко знімати лише телефоном.

«Якщо оператор дрона бачить камеру або маркування Press, журналіст стає мішенню. Це квиток в один кінець», - сказала вона.

Французька журналістка й спеціальна кореспондентка "Le Monde" Аріан Шемен наголосила, що завдання медіа - повертати війні людський вимір. Вона процитувала українського поета і військового Максима Кривцова, який загинув на фронті у 33 роки: «Війна - це власні імена». Ці слова стали назвою її книжки про українських письменників Володимира Вакуленка та Вікторію Амеліну.

Шемен також згадала французького фотожурналіста Антоні Лаллікана, який співпрацював із "Le Monde" і загинув унаслідок удару російського FPV-дрона поблизу Краматорська. Його український колега Георгій Іванченко зазнав тяжкого поранення і втратив ногу. Обидва мали захисне спорядження та чітке маркування Press.

Співзасновниця й керівниця "Public Interest Journalism Lab" Наталія Гуменюк наголосила на особливій ролі локальних журналістів у документуванні російських злочинів. Її проєкт зібрав понад 600 свідчень про воєнні злочини, приблизно половину з них – з тимчасово окупованих територій.

Журналіст із Каховки Олег Батурін, який сам провів вісім днів у російському полоні, після звільнення задокументував ще близько 50–60 свідчень.

«Він може зробити це, бо є місцевим журналістом, якому люди довіряють. Саме завдяки таким людям ми отримуємо правдиву, детальну й живу інформацію про війну», – пояснила Гуменюк.

Вона розповіла, що за допомогою міжнародних донорів проєкт підтримав сотні невеликих українських редакцій. Іноді допомога становила лише дві-три тисячі євро, однак дозволяла медіа продовжувати роботу. У деяких громадах журналісти під загрозою дронів доставляють друковані видання до сіл, де через відсутність електроенергії та зв’язку газета залишається єдиним джерелом інформації.

«Підтримуючи ці редакції, ми зберігаємо цілу екосистему, створену завдяки демократії та плюралізму в Україні. Росія намагається вбити журналістику. В Україні журналістів убивають, але журналістика залишається живою», - підсумувала Гуменюк.

Як повідомляв Укрінформ, Росія не лише систематично вчиняє злочини проти журналістів, а й цілеспрямовано використовує пропаганду як інструмент війни, тому російські пропагандисти повинні бути притягнуті до відповідальності так само, як це сталося після Другої світової війни.