У Вінниці відкрилася виставка духовно-мистецького проєкту «Молитва за Україну» — подія, що поєднала мистецтво, віру та глибоке осмислення сучасної історії. Експозицію розгорнули у підземному храмі святих безсрібників Косьми і Даміана Спасо-Преображенський кафедральний собор — місці, яке під час війни стало не лише духовним осередком, а й простором захисту та надії.

 

Проєкт ініційований народним художником України Володимир Козюк і реалізований у межах міжнародної мистецької течії «Мистецтво через усвідомлення». Через образ української Мадонни автори прагнуть передати біль, жертовність, силу духу та незламність народу в час війни.

Мистецтво як свідчення епохи

В основі експозиції — сакральний образ Богородиці з Немовлям, який у цьому проєкті набуває нового, глибоко сучасного звучання. Особливе місце займає цикл «Мадонни українських міст», де через символ матері й дитини художники осмислюють трагедії війни та водночас — надію, що не згасає.

Кожна робота — це не просто картина, а духовне свідчення часу. Через мову живопису митці говорять про втрати і віру, про темряву і світло, яке продовжує жити в серцях людей.

Як зазначає ініціатор проєкту Володимир Козюк, ідея розвивалася поступово:

«Ми почали з дев’яти ікон разом із художницями Євгенією Пушковою, Ольгою Тяжловою, Валерією Кузьменко та моєю донькою Ольгою. Згодом доєдналися ще митці — і сьогодні це вже близько 60 робіт. Проєкт виріс до міжнародного рівня: його презентували в Україні, Чехії, Римі, Ватикані, і нас запрошують десятки країн».

Виставка з благословенням і змістом

Відкриття відбулося з благословення архієпископа Вінницького і Барського Павло Юристий. У своєму слові він підкреслив духовну сутність експозиції:

«Це виставка про біль і надію нашого народу. Через образ Матері вона говорить про любов, віру та силу, що допомагає вистояти. Особливо символічно, що вона розміщена саме тут — у місці, яке стало прихистком для людей під час війни».

Протоієрей Віталій Даньчак зачитав вітальне слово Предстоятеля Православної Церкви України. У своєму зверненні Блаженніший Митрополит Епіфаній підкреслив, що в часи випробувань мистецтво стає мовою правди, яка допомагає зберігати нашу ідентичність і віру.

«Я вважаю, що подібні проєкти мають реалізовуватися не лише у Вінниці, а й по всій Україні та ширитися далі. Адже біда, яка спіткала сьогодні Україну, становить загрозу не лише для нашої держави, а й для Європи та всього світу. Події, що відбуваються в Україні, нині засуджуються всім цивілізованим світом, а не тільки християнською спільнотою.

Подібні роботи — картини, ікони — відображають біль українського народу, зокрема жінок і родин, багато з яких сьогодні розділені та зламані війною. Водночас вони передають і красу української жінки, і глибину трагедії, яку ми разом переживаємо. У цих портретах та іконах ми бачимо події, які вже довелося пройти і які досі тривають», — зазначив протоієрей Віталій Даньчак.

Важливість події відзначили й представники влади. Начальниця управління культури Ольга Дернова звернула увагу на символізм відкриття напередодні Дня матері:

«Дуже символічно, що ця виставка відкривається саме напередодні Дня матері. Адже молитва матері — найсильніша, найщиріша, найчистіша. Це молитва, яка не потребує слів, але має величезну силу. І ця виставка якраз про це — про материнську любов, про біль і водночас про захист. Я також хочу подякувати Володимиру Козюку за його працю, за те, що він є справжнім культурним дипломатом України у світі. Сьогодні культурна дипломатія — це надзвичайно важливо, це наш фронт, на якому ми також боремося».

Культура як частина боротьби

Проєкт уже був представлений у знакових місцях: у Києво-Печерській лаврі, Верховній Раді України, музеях Львова та Луцька, а також за кордоном — у Празі та Римі. Його бачили десятки тисяч людей.

Меценат проєкту Микола Філонов наголосив на ширшому значенні події:

«Сьогодні Україна як ніколи потребує духовної опори. І такі ініціативи — це крок до відродження віри, меценатства і глибшого осмислення нашої ідентичності. Я сьогодні хотів би говорити не лише про виставку. Мені здається, що ми дуже мало думаємо про християнство, мало говоримо про нього і мало робимо. І це створює певне замкнене коло. Україна зараз як ніколи потребує духовної опори, але водночас ця тема не завжди є в центрі нашої уваги. Тому такі проєкти — це не просто мистецтво, це спроба повернутися до основ. Це нагадування про те, що культура, віра і духовність — це теж наша сила».

Окремим емоційним акцентом події став момент дарування ікони храму меценатом Миколою Філоновим. Він розповів, що ідея народилася під час поїздки Володимира Козюка на Афон, де його глибоко вразила старовинна мозаїчна ікона ХІХ століття. Надихнувшись цим образом, разом із однодумцями він вирішив створити власну ікону, яка б поєднала класичну християнську традицію з духом сучасної України та Вінниччини. За його словами, це не просто мистецький твір, а сакральний дар, покликаний служити храму і громаді: «Якщо картини — це мистецтво, то ікона — це вже служіння Богу». Вручаючи її архієпископу, меценат підкреслив, що цей жест є знаком вдячності та духовної єдності, а також символом продовження традиції меценатства і підтримки церкви в час випробувань.

Голос церкви і надія народу

Особливим моментом стало зачитання вітального слова Блаженнішого митрополита Епіфанія, яке передав його представник. У зверненні наголошувалося:

«У такі непрості часи мистецтво перестає бути лише формою естетичного вираження. Воно стає голосом серця, мовою правди і знаком внутрішньої сили. Сьогодні, коли Україна проходить через випробування війною, особливо важливо зберігати віру, пам’ять і культуру. Саме через мистецтво ми можемо передати світові не лише біль, але й нашу незламність і гідність. Навіть серед темряви залишається світло, яке неможливо здолати. І такі проєкти допомагають це світло побачити».

Єдність через мистецтво

Громадський діяч Сергій Кудлаєнко підкреслив значення культурного фронту:

«Кожна така виставка — це перемога. Особливо коли вона відбувається в храмі, де мистецтво набуває ще більшої сили».

Простір, де зустрічаються віра і мистецтво

Експозиція триватиме з 5 до 24 травня 2026 року і відкрита для відвідувачів щодня. Вона вже стала не лише культурною подією, а місцем тиші, роздумів і внутрішнього діалогу.

«Молитва за Україну» — це більше, ніж мистецький проєкт. Це свідчення епохи, у якій біль і надія, віра і боротьба переплітаються в єдину історію. І ця історія — про незламність.

Під час презентації проєкту «Молитва за Україну» у підземному храмі Спасо-Преображенський кафедральний собор особливу атмосферу створили хористи під керівництвом Олександра Халяви. Два твори прозвучали так глибоко й проникливо, що в залі запанувала тиша — та сама, коли музика говорить більше, ніж слова. Це був момент єдності, молитви і внутрішнього світла, який відчули всі присутні.