У Рожищенській громаді попрощалися з ветераном Ростиславом Мельничуком

22 вересня у селі Незвір Луцького району попрощалися з Ростиславом Павловичем Мельничуком – демобілізованим військовослужбовцем, сержантом, захисником України, який після тяжкого поранення тривалий час боровся за своє здоров’я.

Про це повідомили в Рожищенській громаді.

Ростислава у селі знали як веселого, щирого та гостинного чоловіка. Людину, з якою було легко і добре. Він умів доречно пожартувати, розрядити атмосферу влучним словом, а ще – дуже любив музику.

У молодості грав на гітарі та співав на весіллях у місцевому ансамблі. І саме таким – усміхненим, веселим, із гітарою в руках – його згадували односельці вже наступного дня після похорону. Говорили, як гарно він співав, як умів створити настрій і як з ним завжди було весело.

Та за цією веселою вдачею була людина працьовита й відповідальна.

Читати ще: Назавжди 25: Рожищенська громада провела в останню дорогу воїна Дениса Подольчука

Як розповіла староста Носачевичівського старостинського округу Лариса Забожчук, багато років, доки працював колгосп, Ростислав був механіком. Згодом заробляв на життя, працюючи на власній землі, тримав господарство. Разом із дружиною Іриною виховали доньку Іванну та сина Романа.

У 2024 році Ростислав отримав повістку. Попри проблеми із суглобами, він пішов захищати Україну. Сержант Мельничук служив у складі 68-ї окремої єгерської бригади, був штурмовиком і виконував бойові завдання на складних напрямках.

25 липня 2024 року на Покровському напрямку Ростислав отримав важке поранення.

«Ми з Ростиславом отримали поранення в один день. Він – коли заходив на позицію, а я – коли виходив. Тоді нас крили безбожно. Довелося нам, старим, кілька днів пораненими пересидіти в хаті. Ростислав був щирий, добрий, врівноважений. З ним не страшно було йти на позицію, бо знаєш, що поруч надійний товариш, який прикриє спину. Коли вже по нас приїхали, машина не могла під’їхати, тож нам, пораненим, ще треба було пройти десь шість-сім кілометрів до неї. Йшли, допомагали один одному – так і дісталися», – розповідає побратим Павло.

Після цього на Ростислава чекали госпіталі, тривале лікування та відновлення. Згодом його демобілізували, встановили ІІ групу інвалідності. Та наслідки тяжкого поранення виявилися невідворотними.

Рідні до останнього сподівалися на його одужання. Та 21 вересня Ростислава Павловича не стало.

Наступного дня, 22 вересня, Незвір провів його в останню дорогу. Попрощатися з Ростиславом прийшли рідні, друзі, побратими та односельці. Поховали ветерана на сільському кладовищі.

А сьогодні, 23 вересня, Ростиславу Павловичу мало б виповнитися 57 років. Та замість привітань цього дня звучать спогади про нього – його голос, жарти, доброту і просту людську щирість.

Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття родині. Вічна пам’ять Захиснику!