У Рожищенській громаді провели в останню дорогу Захисника Віктора Ковальчука

Для села Духче та усієї Рожищенської громади – скорботний день. Село проводжало в останню путь свого земляка, демобілізованого воїна-захисника України Віктора Григоровича Ковальчука, 1977 року народження, життя якого забрала не ворожа куля, а підступна хвороба

Про це повідомляють на Рожищенської міськради.

Зібралося чимало людей – рідні, друзі, односельці, небайдужі мешканці довколишніх сіл, ті, кому “болить” війна, кому вона принесла сльози, чию долю змінила.

Віктор Ковальчук жив звичайним сільським життям, разом з дружиною виховував трьох донечок, котрі вже ступили на стежину дорослого життя, працював на землі. І коли прийшов час стати на її захист, він не ховався, а як справжній чоловік взяв до рук зброю.

Два роки наш земляк мужньо боровся з російськими зайдами, пройшов не одну гарячу точку, був вірним та надійним побратимом, вірив в Перемогу і наближав її з останніх сил. Та нелегкі військові будні підірвали здоров’я воїна, тяжка недуга стала прогресувати та врешті до останку виснажила зболене тіло Героя.

У цей скорботний день громада зібралася, щоб віддати останню шану людині, яка захищала кожного з нас. Сльози, щирі молитви та слова вдячності переплелися в єдиному пориві – вшанувати Героя, який віддав життя за свободу України.

Після останнього прощання у рідному домі траурна процесія вирушила до сільського храму, де священники Православної Церкви України відспівали померлого воїна Віктора Ковальчука.

“Тату! Таточку! Якби не клята війна. Ти ж такий ще молодий!”, – з розпачем примовляла над домовиною одна з донечок Героя.

Війна назавжди змінила долю цієї родини, відібравши рідну людину. І таких українських родин тисячі. Тому таким невимовно тяжким і водночас вкрай необхідним є для кожного з нас усвідомлення того, яку безмежно високу ціну платять наші захисники, щодня стримуючи ворога і виборюючи кожен клаптик української землі.

Віктор Ковальчук назавжди залишиться для нас прикладом мужності та стійкості перед ворогом, перед хворобою, вірним сином своєї землі та справжнім чоловіком.

Холодна земля приймала в свої обійми тіло Героя під гучні постріли почесної військової варти. І здригнулося небо, приймаючи до Небесного війська душу ще одного Героя.