Є місця, куди можна не приходити десятиліттями — але варто переступити поріг, і час ніби відступає.
Саме так у другу суботу вересня було біля головного корпусу Вінницького національного медичного університету. Тут знову зустрічалися випускники, які закінчили Вінницький медичний інститут 40, 50 та 55 років тому.
Для когось ця зустріч стала можливістю побачити однокурсника, якого не бачив багато років. Для когось — нагодою ще раз пройти знайомими коридорами. А для когось — поверненням у молодість.
«Для мене це все життя», — зізнався доцент кафедри патологічної фізіології ВНМУ Михайло Березняк. Він навчався в інституті з 1965-го до 1971 року, а після закінчення залишився працювати тут. Тож його історія з університетом триває вже понад шість десятиліть.
Цьогоріч 55 років від дня випуску відзначили й однокурсники Віктора Шевчука — колишнього директора Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю, який нині є частиною Університетської клініки ВНМУ.
А особливо масштабною стала зустріч випускників 1986 року. В актовій залі зібралося близько пів сотні колишніх студентів. Дехто подолав сотні кілометрів, щоб опинитися цього дня у Вінниці. Приїхали з Києва, Чернівців, прифронтової Миколаївщини. Серед тих, хто долучився до зустрічі, були й випускниці, які пересуваються на кріслах колісних.
Організував зустріч професор, завідувач кафедри загальної хірургії ВНМУ Сергій Хіміч.
І раптом у великій актовій залі зібралися не професори, лікарі, керівники медичних установ та знані фахівці. А ті самі хлопці й дівчата з пожовклих фотографій.
На екрані з’являлися їхні молоді обличчя. І нинішні лікарі, яким уже далеко за шістдесят, сміялися, впізнаючи себе.
Згадували студентські жарти, шпаргалки, демонстрації, роботу дружинниками. Говорили про ректорів і деканів, викладачів та однокурсників. Особливо — про тих, кого вже немає поруч.
Бо студентські роки минають. А однокурсники залишаються частиною життя.
Для багатьох із цих людей Вінницький медичний інститут став не просто місцем, де вони здобули професію. Саме тут вони дорослішали, закохувалися, дружили, сперечалися, робили перші професійні кроки й визначали свою подальшу долю.
Сьогодні їх називають досвідченими лікарями, професорами, науковцями, керівниками. Але на зустрічі випускників усі титули ніби залишаються за дверима.
Тут вони знову — студенти.
Ті, які колись разом заходили на лекції, хвилювалися перед іспитами й мріяли про майбутнє.
І, мабуть, саме в цьому найбільша сила таких зустрічей: час може змінити людину, професію, місто й навіть цілу країну. Але він не здатен стерти пам’ять про роки, коли все тільки починалося.
ВНМУ для цих людей — частина їхньої біографії. А зустрічі випускників нагадують: інколи, щоб повернутися в молодість, достатньо просто знову побачити тих, з ким її прожив.