Учасника бойових дій не поставили на квартирний облік через 11,4 кв. м на особу — Верховний Суд не підтримав такий підхід
Місцева влада може встановлювати власний рівень забезпеченості житловою площею для взяття громадян на квартирний облік. Водночас такий норматив не може бути суворішим за загальний норматив, визначений Житловим кодексом України.
Як вказав ВС, делегований місцевий норматив не може встановлювати поріг допуску до квартирного обліку вищим (суворішим), ніж загальний норматив забезпеченості житлом, визначений статтею 47 Житлового Кодексу України, оскільки квартирний облік за своєю правовою природою є передумовою для реалізації права на забезпечення житлом, а не самостійною перешкодою для цього права.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 400/573/26.
Обставини справи
Позивач, учасник бойових дій, не мав власного житла та проживав разом із дружиною і донькою у будинку своїх батьків.
Він звернувся до виконавчого комітету Баштанської міської ради із заявою про взяття на квартирний облік як особи, яка потребує поліпшення житлових умов.
Однак виконком відмовив. Підставою стало те, що на кожного члена сім’ї припадало 11,4 кв. м житлової площі, тоді як місцевим рішенням для взяття на квартирний облік було встановлено норматив 7 кв. м на одну особу.
Позивач оскаржив відмову в суді.
Суди першої та апеляційної інстанцій стали на його бік. Вони зазначили, що хоча забезпеченість житловою площею перевищує встановлений місцевою владою показник у 7 кв. м, вона залишається меншою за норматив 13,65 кв. м на одну особу, передбачений статтею 47 Житлового кодексу України.
Верховний Суд касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Що пояснив Верховний Суд
Верховний Суд зазначив, що загальні підстави для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов визначені статтею 34 ЖК України, а відповідно до пункту 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (далі – Правила № 470), потребуючими поліпшення житлових умов визнаються, зокрема, громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом із радами профспілок. За правилами статті 47 ЖК України норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу.
Суд звернув увагу на те, що касаційна скарга ґрунтувалась на розмежуванні двох процедур: взяття на квартирний облік (стаття 34 ЖК України, пункт 13 Правил №470) та забезпечення житлом осіб, які вже перебувають на такому обліку (стаття 47 ЖК України), а скаржник вважав, що рівень забезпеченості житловою площею, який слугує підставою для взяття на облік, визначається виключно органом місцевого самоврядування на власний розсуд, а тому звернення до норми статті 47 ЖК України для оцінки права позивача на постановку на облік є помилковим.
Колегія суддів не погодилася з цим доводом, зазначивши, що пункт 13 Правил № 470 та відповідні норми рішення органу місцевого самоврядування надають цьому органу повноваження визначати рівень забезпеченості житловою площею для цілей взяття громадян на облік, однак це повноваження не є необмеженим: делегований місцевий норматив не може встановлювати поріг допуску до квартирного обліку вищим (суворішим), ніж загальний норматив забезпеченості житлом, визначений статтею 47 ЖК України, оскільки квартирний облік за своєю правовою природою є передумовою для реалізації права на забезпечення житлом, а не самостійною перешкодою для цього права.
Якщо тлумачити норму місцевого рівня забезпеченості (7 кв. м) як самостійну та вищу за юридичною силою підставу для відмови у взятті на облік, це призводить до ситуації, за якої особа, забезпеченість житлом якої (11,4 кв. м) законодавець у статті 47 ЖК України прямо визнає недостатньою порівняно із загальним нормативом (13,65 кв. м), одночасно позбавляється й самої можливості потрапити до черги на усунення цієї недостатності. Такий підхід суперечить меті інституту квартирного обліку — забезпеченню реалізації права на житло особами, чия житлова забезпеченість є об`єктивно нижчою за встановлений законом рівень адекватності, — і призводить до нерозумного результату, за якого механізм, покликаний усувати недостатню забезпеченість житлом, унеможливлює доступ до нього саме для осіб, які підпадають під законодавче визначення потребуючих поліпшення житлових умов.
За таких обставин колегія суддів визнала обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що встановлена забезпеченість позивача житловою площею у розмірі 11,4 кв.м на особу, перевищуючи місцевий норматив (7 кв.м), водночас є меншою за загальний норматив забезпеченості житлом, встановлений статтею 47 ЖК України (13,65 кв.м), а тому не позбавляє позивача права бути взятим на квартирний облік як особи, яка потребує поліпшення житлових умов.
Застосування норми статті 47 ЖК України як орієнтира адекватності житлової забезпеченості для цілей взяття на облік випливає із взаємоповʼязаного тлумачення статей 34 і 47 ЖК України та не суперечить дискреційним повноваженням органу місцевого самоврядування.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
