Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Чому держава відроджує меліорацію, навіщо фермери будують сучасні системи зрошення і чи справді вони «висушують» річки?

Коли вода стає дорожчою за зерно

Ще якихось двадцять-тридцять років тому українські аграрії найбільше хвилювалися, чи вистачить пального для техніки, чи не підведе насіння і чи буде справедлива ціна на врожай. Сьогодні до цього переліку додалася ще одна проблема, яка поступово виходить на перше місце, вода. Літо останніх років дедалі більше нагадує південні країни. Спека, що тримається тижнями, тривалі періоди без дощів, пересохлий верхній шар ґрунту, раннє пожовтіння трави, обмілілі водойми. Те, що ще десять років тому вважалося винятком, нині стає новою кліматичною нормою.

Черкащина не виняток. Якщо уважно придивитися до полів у липні чи серпні, різницю видно неозброєним оком: одні посіви залишаються зеленими навіть у сорокаградусну спеку, інші буквально «горять» на сонці. Причина часто одна, наявність або відсутність зрошення. Саме тому останнім часом жителі області дедалі частіше бачать на полях сучасні дощувальні машини.

Щоб відповісти на це запитання, потрібно зрозуміти головне: сучасне зрошення це не приватна ініціатива окремих господарств і не бажання когось швидше заробити. Це масштабна державна реформа, яку Україна проводить уже кілька років за підтримки міжнародних партнерів: Європейського Союзу, Світового банку, уряду США та інших донорів. На її реалізацію виділяються сотні мільйонів гривень державних коштів, а міжнародні програми фінансують відновлення насосних станцій, закупівлю сучасної техніки та реконструкцію зрошувальних систем.

Відповідь коротка: клімат змінився настільки, що вода поступово стає таким самим стратегічним ресурсом, як земля.

Меліорація це не лише полив

Багато хто помилково вважає, що меліорація це коли поле просто поливають із великої машини. Насправді поняття значно ширше. У сільському господарстві це цілий комплекс заходів, покликаних зробити землю більш придатною для вирощування культур. Йдеться не лише про подачу води, а й про її правильний розподіл, осушення перезволожених територій, боротьбу із засоленням ґрунтів, ерозією та іншими природними чинниками, які знижують урожайність.

Для південних регіонів України ключовим напрямом є саме зрошення. Для Полісся чи західних областей більш актуальним може бути дренаж, який, навпаки, відводить надлишок води. Тобто меліорація це про грамотне управління водними ресурсами. Фактично вода стає ще одним елементом сучасної агротехнології, таким самим важливим, як якісне насіння чи сучасна техніка.

Колись Україна вже була країною зрошення

Парадоксально, але нинішню реформу правильніше називати не будівництвом нового, а поверненням того, що вже існувало. У радянський період Україна мала одну з найбільших меліоративних систем у Європі. Мільйони гектарів земель були обладнані насосними станціями, каналами, трубопроводами та дощувальними машинами. Це була величезна інженерна інфраструктура, яка дозволяла стабільно отримувати врожаї навіть у посушливі роки. Після здобуття незалежності ситуація різко змінилася. Багато меліоративних мереж залишилися без належного фінансування. Насосні станції роками не ремонтувалися, металеві трубопроводи демонтувалися або розкрадалися, обладнання морально й фізично застарівало. Фермери, які починали працювати вже у 2000-х роках, часто отримували у спадок не працюючі системи, а фактично руїни. Там, де колись подавалася вода на тисячі гектарів, залишалися лише бетонні канали, порожні насосні станції та іржаві труби. У результаті величезний потенціал країни практично перестав використовуватися.

Проте в останні роки реально використовувалася лише невелика частина цієї інфраструктури.

Клімат більше не чекає

Ще десять років тому про глобальні кліматичні зміни говорили переважно на міжнародних конференціях. Сьогодні їх бачить кожен український фермер. Весняні посухи, тривалі періоди без дощів, рекордні температури влітку, нерівномірний розподіл опадів стали реальністю практично для всієї країни.

Якщо раніше погода могла компенсувати окремі агротехнічні помилки, то тепер саме нестача вологи дедалі частіше визначає майбутній урожай. Експерти наголошують: сучасне землеробство вже неможливо планувати, покладаючись лише на дощ. Саме тому більшість розвинених аграрних країн світу активно розвивають системи керованого зрошення, що дозволяють не залежати повністю від примх природи. Україна фактично повторює цей шлях. І саме це стало однією з головних причин початку масштабної меліоративної реформи.

Від державного утримання до сучасного управління

У 2022 році Верховна Рада ухвалила Закон України «Про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель». Саме він став відправною точкою масштабної реформи, яка покликана змінити принцип управління зрошувальними системами. Якщо раніше більшість меліоративної інфраструктури перебувала на балансі державних структур, які через обмежене фінансування часто не могли її модернізувати, то нова модель передбачає створення організацій водокористувачів (ОВК). Це об’єднання аграріїв, які спільно управляють інженерною інфраструктурою, інвестують у її відновлення та відповідають за її ефективну експлуатацію.

У червні 2026 року реформа перейшла до другого етапу. Набув чинності Закон №4795-IX, який змінює модель управління державною меліоративною інфраструктурою, запроваджує прозорі правила формування тарифів на подачу води та пов’язує реформу зі Стратегією зрошення і дренажу України до 2030 року.

Черкащина стала одним із центрів меліоративної реформи

Якщо ще кілька років тому про організації водокористувачів знали лише вузькі фахівці, то сьогодні саме Черкаська область стала одним із регіонів, де нова модель почала працювати найактивніше. Черкащина традиційно входить до числа найпотужніших аграрних регіонів країни. Тут вирощують зернові, кукурудзу, соняшник, сою, овочі, картоплю, насіннєві культури. Але водночас саме центральна Україна останніми роками дедалі гостріше відчуває наслідки кліматичних змін. Зими стають малосніжними, весна – сухою, а літо – рекордно спекотним. У таких умовах питання води перестає бути лише темою для наукових дискусій. Воно напряму впливає на майбутній урожай. Саме через такі об’єднання аграрії можуть відновлювати старі меліоративні системи, отримувати міжнародну підтримку, модернізувати насосні станції та залучати інвестиції у розвиток поливу.

Під час ІІІ Меліоративного форуму, який відбувся на Черкащині, він підкреслив, що головне завдання влади не створювати зайві перепони для аграріїв, а навпаки допомагати їм впроваджувати сучасні системи зрошення.

«В агро треба прибирати перепони, а не вибудовувати їх. Бо від цього залежить наша продовольча безпека», – зазначив Ігор Табурець. Ця думка стала фактично лейтмотивом усієї державної політики щодо меліорації.

Чому держава більше не хоче сама управляти насосними станціями

Ще донедавна вся відповідальність за більшість меліоративної інфраструктури лежала на державі. Здавалося б, це логічно. Проте на практиці система працювала дедалі гірше: насосні станції старішали, електродвигуни працювали ще з минулого століття, труби втрачали герметичність, кошти на ремонт виділялися лише частково, а модернізація практично не проводилася. У підсумку величезна мережа, яка колись забезпечувала полив сотень тисяч гектарів, поступово занепадала. Саме тому реформа запропонувала іншу модель. Держава більше не намагається самостійно ремонтувати кожен насос. Натомість вона передає інженерну інфраструктуру в управління організаціям водокористувачів тим господарствам, які безпосередньо зацікавлені в її роботі. Водночас дуже важливо розуміти одну принципову річ: передаються не річки, не вода, не водні об’єкти. Передаються лише інженерні споруди: насосні станції, трубопроводи, канали, гідротехнічне обладнання.

Самі ж водні ресурси, як і раніше, залишаються власністю українського народу та перебувають під захистом Водного кодексу України. Приватизувати річку чи ставок неможливо. Це прямо визначено законодавством.

Саме цей момент часто стає причиною непорозумінь серед людей. Коли вони бачать, що якась організація отримала у користування меліоративну систему, дехто помилково думає, що вона нібито «отримала річку». Насправді це зовсім не так.

Американські гранти це не подарунок, а інвестиція у продовольчу безпеку

Одним із найпоширеніших запитань є й інше: чому США, міжнародні фонди та європейські партнери вкладають мільйони доларів у зрошення українських полів? Відповідь набагато простіша, ніж здається. Україна – один із найбільших виробників продовольства у світі. Від українського зерна, кукурудзи, соняшнику та іншої продукції залежать десятки країн. Коли через посуху або війну падає врожайність в Україні це впливає не лише на українських фермерів, а й на світові продовольчі ринки. Саме тому міжнародні партнери вже кілька років інвестують не просто у закупівлю техніки. Вони допомагають створити систему, яка дозволить українському аграрному сектору працювати навіть в умовах війни та кліматичних змін.

Лише за цією програмою реалізуються проєкти в Черкаській, Полтавській, Одеській, Київській, Житомирській, Харківській, Миколаївській та Херсонській областях. Фермери отримують сучасні американські дощувальні машини, системи автоматичного керування, новітні насоси, електроніку та обладнання, яке дозволяє використовувати воду максимально економно.

Коли сучасна техніка поливає точніше за людину

На Полтавщині працює господарство «Рост Агро», яке сьогодні має найбільшу в Європі кількість американських роботизованих дощувальних машин 360RAIN. Ці установки працюють за GPS-навігацією. Вони рухаються полем автономно. Самостійно обходять перешкоди. Поливають не все підряд, а саме прикореневу зону рослин. Це дозволяє значно скоротити втрати води. Фактично сучасна система не просто поливає поле, вона подає рослині саме ту кількість вологи, яка необхідна для росту. Саме тому сьогодні нові технології часто дозволяють використовувати менше води, ніж старі радянські дощувальні машини.

Як гранти змінили Черкащину

Одним із найяскравіших прикладів стала організація водокористувачів «Перша», створена на базі СТОВ «Дружба» на Чигиринщині. Після створення ОВК господарству вдалося відновити полив на 182 гектарах. За підтримки Програми USAID АГРО були встановлені нові американські дощувальні машини Reinke, а також спеціальні системи дополиву, які дозволили охопити ті ділянки полів, що раніше взагалі залишалися без води. Результат виявився дуже відчутним. Врожайність кукурудзи зросла майже на 0,7 тонни з гектара. Гібридного соняшнику на 0,5 тонни. Прибутковість господарства збільшилася приблизно на 40 відсотків. Вода повернулася туди, де її не було майже тридцять років. Ще один показовий приклад – Черкаський район. У СТОВ «Нива» вдалося відновити полив земель, які залишалися без зрошення ще з 1997 року. Завдяки співфінансуванню Програми USAID АГРО господарство встановило чотири сучасні американські дощувальні машини Valley та інше обладнання. У результаті вже у 2025 році вода знову повернулася на 262 гектари полів. У господарстві відзначають не лише підвищення врожайності. Полив дозволив вирощувати культури, які раніше в місцевих умовах були надто ризикованими через нестачу вологи. Отриманий прибуток підприємство планує вкладати у подальше розширення системи зрошення.

«Фермери висушують річки?» Чому це один із найпоширеніших міфів про меліорацію

Напевно, саме це запитання сьогодні найчастіше можна почути в селах, де поруч із полями працюють сучасні дощувальні машини. «Вони викачають всю воду…»

«Що буде з річкою?» «А якщо всі почнуть поливати?» Такі побоювання зрозумілі. Вода це ресурс, без якого неможливе життя. Саме тому будь-які роботи, пов’язані із забором води з річок чи інших водойм, законом регулюються надзвичайно жорстко. Насправді фермер не може просто приїхати до річки, поставити насос і почати качати воду стільки, скільки захоче. Такої можливості українське законодавство не передбачає. Навпаки, шлях до запуску навіть однієї системи зрошення може тривати майже рік.

Один рік документів – ще до першої краплі води

У багатьох господарствах розповідають, що найбільше часу займає навіть не монтаж труб чи встановлення насосної станції, а оформлення необхідної документації. Перед тим як отримати право використовувати воду, фермер повинен пройти цілу процедуру погоджень. Спочатку спеціалізована проєктна організація розробляє технічний проєкт майбутньої системи. Далі починається величезний комплекс гідрологічних та екологічних розрахунків. Фахівці досліджують практично все, що може вплинути на водний баланс. Вони визначають: дебіт річки, тобто скільки води вона реально може віддавати без шкоди для себе; середньорічний стік; сезонні коливання рівня води; кількість атмосферних опадів; запаси підземних вод; вплив талих вод; швидкість відновлення водного ресурсу; вплив забору води на екосистему; потреби інших користувачів. Усе це оформлюється у великі проєкти, які можуть складатися з багатьох томів технічної документації. Лише після цього державні органи можуть зробити висновок: чи можна взагалі використовувати воду з конкретного джерела. І якщо можна, то в якій кількості, це контролюється державними органами. Саме про таку процедуру розповідають і самі аграрії, які вже пройшли шлях створення сучасних систем зрошення. За їхніми словами, ще до початку будівництва вони майже рік займалися виключно отриманням погоджень, підготовкою проєктної документації та проходженням усіх необхідних експертиз.

Що таке дозвіл на спеціальне водокористування

Після всіх розрахунків фермер отримує документ, без якого використовувати воду просто заборонено. Це дозвіл на спеціальне водокористування, який визначає звідки саме можна брати воду; скільки кубічних метрів дозволено використовувати; у який період року; на які потреби; протягом якого часу діє дозвіл. І головне, перевищити ці обсяги фермер не має права. Фактично держава ще до початку роботи визначає максимально допустимий ліміт використання води.

Якщо ж користувач порушує встановлені умови, це тягне за собою адміністративну, а в окремих випадках і кримінальну відповідальність, аж до анулювання дозволу. Порядок видачі дозволів і контроль за спеціальним водокористуванням визначені Водним кодексом України та підзаконними актами. Вони передбачають, що водозабір має здійснюватися лише в межах затверджених лімітів і з урахуванням екологічного стану водного об’єкта.

Чому річка не може «залишитися без води»

Найбільше непорозуміння виникає через те, що люди часто бачать лише насос, але не бачать усієї системи контролю. Уявімо звичайну річку. Щороку її наповнюють дощі, сніг, підземні джерела, притоки. Фахівці визначають, який обсяг води вона може віддати без порушення природного балансу. Саме цей ресурс і може використовуватися. Тобто розрахунок ведеться не за принципом «кому більше потрібно», а за принципом «скільки природа здатна відновити». Якщо ж у певний період рівень води критично знижується, держава має право обмежувати або навіть тимчасово припиняти спеціальне водокористування. У пріоритеті завжди залишається забезпечення населення питною водою та збереження екологічного стану водойм. Саме тому твердження про те, що фермер може «викачати всю річку», не відповідає тому, як працює система державного контролю.

Чому заростають українські річки?

Коли мова заходить про малі річки, багато хто пов’язує їх обміління чи заростання виключно із забором води для зрошення. Насправді екологи називають цілий комплекс причин, і одна з найважливіших: багаторічне порушення режиму використання прибережних територій. Поля нерідко підходили майже до самої води, а природні прибережні смуги знищувалися. У результаті у водойми почали потрапляти великі обсяги ґрунту, мулу, а згодом і мінеральних добрив. Це призводить до замулення русел, надлишку поживних речовин у воді, активного розростання очерету та водоростей, а відтак до поступового обміління й деградації малих річок. Сьогодні законодавство суворо захищає прибережні захисні смуги. Ці смуги виконують роль природного фільтра: затримують ґрунт, укріплюють береги, зменшують замулення та допомагають зберігати водність річок.

Світовий досвід: чому розвинені країни інвестують у зрошення

Якщо уважно подивитися на країни, які є світовими лідерами аграрного виробництва, можна помітити одну закономірність. Практично всі вони широко використовують зрошення.

Ізраїль

Цю країну часто називають світовим символом ефективного використання води.

Попри те що понад половину її території займають пустелі, саме Ізраїль став одним із найбільших експортерів овочів, фруктів і технологій точного землеробства. Тут було створено крапельне зрошення, яке сьогодні використовують у десятках країн світу. Системи працюють настільки точно, що вода подається безпосередньо до кореня рослини, а її втрати мінімізуються.

Іспанія

Південні регіони країни також регулярно потерпають від посух. Саме тому тут масово застосовують сучасні системи поливу, цифровий моніторинг вологості ґрунту та автоматизоване керування водними ресурсами.

США

Американські фермери вже давно використовують роботизовані системи поливу, GPS-навігацію, датчики вологості та автоматичне дозування води. Багато саме таких технологій сьогодні приходять і в Україну.

Франція та Італія

У цих країнах вода для аграріїв також використовується лише за чіткими правилами. Забір води контролюється державою, а фермери отримують дозволи та працюють у межах встановлених лімітів.

Україна впроваджує модель, яка вже давно працює в країнах із розвиненим сільським господарством.

Чому ця реформа потрібна не лише аграріям

На перший погляд може здатися, що меліорація потрібна виключно великим господарствам. Насправді виграє вся країна. Якщо фермер отримує стабільний урожай навіть у посушливий рік це означає: більше зерна та овочів на внутрішньому ринку; стабільніші ціни на продукти; більше податків до місцевих бюджетів; нові робочі місця; розвиток сільських громад; більшу продовольчу безпеку держави.

Вода це ресурс, яким потрібно навчитися мудро управляти

Україна входить у період, коли головним викликом для аграріїв стає вже не кількість чорнозему, а доступ до води. Саме тому держава повернулася до теми меліорації, яка десятиліттями залишалася поза увагою. Сьогодні відновлюються зруйновані системи, створюються організації водокористувачів, змінюється законодавство, залучаються кошти міжнародних партнерів, закуповується сучасне обладнання.

Безумовно, будь-яке використання природних ресурсів потребує контролю. Саме тому забір води в Україні здійснюється лише за науковими розрахунками, у межах установлених лімітів і під наглядом держави. Якщо правила порушуються, відповідальність є неминучою. Тож коли сьогодні ми бачимо на полі сучасну дощувальну машину, варто розуміти, що українське сільське господарство поступово переходить на нову модель, таку, яка вже багато років працює в США, Ізраїлі, Іспанії та інших країнах світу.

Адже в умовах зміни клімату майбутнє аграрної України залежить не лише від родючих чорноземів. Воно дедалі більше залежить від того, наскільки розумно ми навчимося берегти й використовувати воду.

Анна ДРАГУН

Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України