Однак я помічаю нотки зневажливого ставлення до моєї посади. Мовляв, інші за цей час, як мінімум комротою стають.
«Вже 4 роки старлей?» – співрозмовник вимовляє це так, наче я невдаха і нездара.
Прибила би. Натомість, я з лагідною посмішкою простягаю під ніс співрозмовнику свої маленькі витончені руки. «Що?», -не розуміє співрозмовник. «Ти не дивись на зірочки, коли є дещо цікавіше: бачиш на цих руках кров ворога», -кажу я і розповідаю в деталях, наприклад, історію, як я особисто цими ручками ворожого комбата «мінуснула». Це обламує враз.

Однак на фоні загального знецінення я бачу назріла потреба кричати-пояснювати на весь світ наскільки комвзводу важлива посада в армії, наскільки від неї залежить бойовий успіх, втрати ворога і наші втрати.
Адже командир взводу особлива посада. Це не початкова, як вважається, стартова офіцерська посада, яку треба швидше перескочити, щоб встигнути стати генералом. Почуйте мене: це єдина офіцерська по-статуту БОЙОВА посада. Тому що основний спосіб командування командира взводу – КОМАНДУВАННЯ ВЛАСНИМ ПРИКЛАДОМ.

Отож, коли взвод має виконати смертельну БР, комвзводу хоча би кумекає, як це зробити так, щоб мати шанси на виживання, бо це його власне виживання. І якщо цей комвзводу не зіграв в ящик, або в премію Дарвіна, якщо не «проліз» швиденько вище, або не заслужив на швидке підвищення, а тягне свою роботу рік, другий, третій…уявляєте, який у цього вовка успішний бойовий досвід.

І якщо ви бачите комвзводу, який рік за роком, рік за роком працює в полі, можете лише уявити скільки раз він смерть перехитрив, а скільки життів солдат і сержантів зберіг, які би пішли в утиль з поганим або з недосвідченим комвзводу.

А ще логічно, якщо офіцер роками тримається за таку роботу, значить отримує від неї драйв, а це значить, що він сам мінусує ворога і своїх ох, як заохочує.
Отож не ризикуйте вважати, а тим паче називати такого кар’єрним невдахою.

Навпаки, вважаю, що велика проблема української армії в тому, що ця ключова найбільш масова офіцерська посада вважається не престижною і «прохідною» з якої треба швидше «вирости». В результаті, молодших офіцерів, яких треба найбільше вкрай не вистачає, а досвідчених і поготів, і це вважаю основна причина наших великих втрат. Більш того, зі свого досвіду наполягаю на тому, що це основна причина великих втрат.

Тому дуже правильно ставити на в.о. взводу досвідчених сержантів і давати їм первинне офіцерське звання. Проте дуже неправильно, коли вони за тим швидко стартують в гору. Тому мене не радує закон про пришвидчене отримання офіцерських звань в час війни. Мені здається навпаки має бути уповільнене. Бо цим пришвидченням якраз вимивається компетентна низова ланка командирів від ручок, ніжок, мозгів якої найбільше залежить виживанням своїх і смерть ворогів. Вважаю, що пришвидчене отримання звань має бути за заслуги.

І не треба мені розказувати, що хороший командир взводу на вищій посаді зробить більше корисного.
По моїм спостереженням народжених добре або нормально організовувати процеси більше ніж тих, хто може добре або нормально командувати в бою власним прикладом. Ми навіть можемо це бачити на прикладі того що найуспішніші високі командири в БПЛА -вчорашні цивільні бізнесмени, менеджери без жодного бойового досвіду.
Я розумію, що саме для таких зробили пришвидшене отримання звань, але воно працює і в іншу сторону. В результаті бойова ланка офіцерів не закрита, бо кадри, ще до отримання досвіду швиденько вимиваються наверх. І наверху хіба краще стає, якщо старих совкових командирів, які мало знають про роботу в полі, замінюють молоді, які так само мало знають про роботу в полі, бо проскочили головну бойову посаду комвзводу зі швидкістю експресу і втратили при цьому найголовніше – зв”язок з солдатами і розуміння цінності їх життя?

Одним словом, не розумію я ці швидкі ліфти. Хороших менеджерів без бойового досвіду можна підвищувати за заслуги.

А ось коли офігезний талановитий бойовий комвзводу піднімається вверх бо “засидівся” ми можемо отримати і посереднього комбата. А назад в армії вже шляху не має. Не ставлять капітанів командувати взводами. Отож, молодші офіцери, якщо ви відчуваєте, що народжені для війни в полі, а не на КП, не піддавайтеся офіцерській гонитві за зірочками і підвищеннями. Тільки підете в гору, до роботи в полі вже не буде, як повернутися.
І не кажіть мені, що командири рот і навіть батальйонів теж командують власним прикладом. Так командують, але в такому випадку, коли жопа і, коли в них не має хороших взводних.

До речі, командування всіх рівнів важка, потрібна, відповідальна робота.
Але треба звернути увагу і на те, що виклики війни неймовірно підвищили планку вимог до комвзводу. Початківці не можуть добре робити цю роботу.

Нинішня війна, така, якою її зробили дрони, вимагає від ефективного бойовика мати високий інтелектуальний та технічний рівень рівень, мати великий запас досвіду, компетентності і лідерства отож армія дуже втрачає, коли професійні військові офіцери зі званнями середнього офіцерського складу і навіть високого не можуть працювати на низових бойових посадах.
На відміну від СБУ, наприклад.
Адже небагаточисельні дронові сили СБУ мають дуже високу успішність зокрема і завдяки тому, що розрахунками там командують полковники, а літають майори-капітани (маю таких знайомих).

Мене будуть переконувати, що не можливо уявити таке в армії, адже тоді впаде вся система субординації і порядку. А я думаю, що і в ЗСУ можлива реформа, яка зможе повернути в бойову роботу здібних офіцерів, які мають для цього бажання. Наприклад, це можуть бути розрахунки створенні для виконання особливих задач, складені з офіцерів, які будуть напряму підпорядковуватися комбригу.

Одним словом я вважаю, що піднімаю дуже важливе питання. Мабуть навіть саме важливе. У нас багато кричать про «школи сержантів», про «школи капітанів», але повний ігнор проблем до яких призводить недосвідченість, не компетентність або взагалі фізична відсутність молодших офіцерів на посадах командирів взводів.
Крім того бачу обезцінювання цієї роботи і посади і ролі з кожним роком війни, що призводить до ще гірших наслідків.

Отож з ностальгією згадую 2022 рік і 17 танкову бригаду. Там практикувалися збори командирів взводів різного озброєння і спеціалізації і ми разом вигадували, що такого поганого ми можемо зробити ворогу. Такого рівня взаємодії, взаємодопомоги і хитрих успішних маневрів малими силами і малих втрат, я більше ніколи не зустрічала.

Однак не зважаючи на прогресуюче обезцінювання ролі молодших командирів я собі дала слово «в полі» пройти всю війну. Для мене ніщо не звучить більш солодко і гордо ніж командир взводу.
Тетяна Чорновіл