В Одесі знімають короткометражний фільм за сценарієм відомої одеської сценаристки Ксенії Заставської (Оксани Присяжнюк – справжнє ім’я). Над фільмом під робочою назвою «Безпечна робота» працює компанія «Перший благодійний театральний фонд» (продюсер Наталя Делієва). Знімає фільм режисерка Олександра Петльована.
Наш кореспондент зустрівся з Оксаною Присяжнюк, щоби більше довідатись про сценарій та майбутній фільм.
Пані Оксано, вітаю. Розкажіть, будь ласка, нашим читачам, про що новий фільм за вашим сценарієм?
Дякую вам за увагу. Це історія про українців, які навчилися жити та працювати під час постійних повітряних тривог і масованих атак. Вона народилася під час однієї з таких тривог.
Ми працювали з Наталєю Твердохліб над попереднім короткометражним сценарієм «Віддалені наслідки» за її оповіданням. Наталя перебувала у бомбосховищі під час ракетного обстрілу, а я — вдома. Посеред обговорення сценарію пролунала тривога вже в Одесі. Я вийшла до коридору, ми разом рахували хвилини польоту балістичної ракети з Криму, а потім, коли почалася атака «шахедів», просто… продовжили працювати. Для нас це вже стало звичною реальністю.
Після тієї розмови Наталя написала допис у соціальних мережах. Саме він і став поштовхом до нового сценарію. Я навіть дала іронічну назву «Безпечна робота», з натяком на те, що сьогодні безпечних робіт в Україні не буває.
Коли я показала сценарій продюсерці Наталі Делієвій, їй сподобався новий задум. Але мені здалось, що потрібно трохи відійти від реалій, зробити історію більш кінематографічною. Таким чином, дві сценаристки перетворилися на двох музиканток. Таку зміну ми обговорювали втрьох – я, продюсеерка і режисерка. До сценарію увійшли і окремі епізоди з життя самої Наталі Делієвої. Наприклад, вона завжди гарно вдягається перед виходом до коридору під час атак на місто і жартує: якщо вже будинок зруйнують, то нехай знайдуть її красивою.
Нам хотілося, щоб у цій історії, попри війну, залишилося місце для людського тепла і гумору. Саме тому одна героїня опиняється в одеському паркінгу, який став укриттям, а друга — у своїй квартирі в Києві, хоча у житті було навпаки. А далі відбувається історія, яка, як на мене, могла народитися тільки в Одесі. Але надалі я збережу інтригу сюжету.
Попередній фільм — «Віддалені наслідки» — здобув уже 18 міжнародних відзнак. Чи саме цей успіх став вирішальним для вашої нової співпраці з продюсеркою Наталею Делієвою?
Безумовно, успіх «Віддалених наслідків» став важливим кроком у нашій подальшій співпраці. Але для мене не менш важливим є інше. За роки роботи я співпрацювала з різними продюсерами, і можу сказати, що з Наталею Делієвою працювати надзвичайно комфортно. Вона вміє організувати весь процес так, що після завершення одного проєкту вже хочеться починати наступний. Саме вона створює на всіх стадіях роботи над фільмом чарівну атмосферу добра і взаємоповаги.
У нас немає ситуації, коли сценарист написав текст і відійшов убік. Ми постійно обговорюємо сценарій, разом шукаємо найкращі рішення, радимося, обираємо режисера. Це справді спільна робота, в якій кожен зацікавлений, щоб фільм став якомога сильнішим.
Саме під час роботи над «Віддаленими наслідками» у Наталі Делієвої народилася ідея створити кіноальманах із короткометражних фільмів. Його головна мета — показати життя українців у тилу під час війни. Кожен короткометражний фільм розповідатиме окрему історію, з різними героями і сюжетами, але всі вони будуть об’єднані спільною темою: життям людей, які живуть в реаліях війни.
Ми дуже хочемо, щоб цей альманах побачили не лише в Україні. Такі фільми можуть стати важливою частиною культурної дипломатії, адже вони допомагають іноземному глядачеві побачити не лише фронт, а й повсякденне життя країни, яка щодня бореться за свою свободу.
Гарний задум. Тобто двома короткометражними фільмами ви обмежуватися не плануєте? Вже знаєте, якими будуть наступні історії?
На сьогодні вже написано п’ять сценаріїв, які плануємо реалізувати. Кожен із них це окрема історія про життя українців у тилу. Люди тут також щодня переживають обстріли, втрати, розлуку, страх за близьких, але виконують свою роботу, підтримують армію та допомагають одне одному не втратити віру і рухатися далі. Саме з таких маленьких людських історій і складається велика історія України під час війни.
На жаль, реалізовувати такі проєкти непросто. Ми знімаємо їх без державного фінансування за власні кошти та завдяки підтримці людей і компаній, які усвідомлюють важливість українського кіно. Для нас це не просто спонсорська допомога. Це насамперед довіра. Нас підтримують люди, які розуміють, навіщо сьогодні потрібні такі фільми, бачать результат нашої роботи і довіряють нам.
Саме завдяки цій підтримці ми можемо не зупинятися після одного чи двох фільмів, а поступово втілювати весь задум кіноальманаху. Дуже хочеться, щоб кожен новий фільм знаходив свого глядача і в Україні, і за її межами.
Ми сподіваємося, що зможемо реалізувати весь задум кіноальманаху. Адже поки триває війна, народжуються нові історії: болючі, щемкі, інколи світлі, але завжди справжні. І ми відчуваємо, що їх потрібно зберегти не лише для українців, а й для світу.
Ви знімаєте фільми без державної допомоги через те, що вам відмовляють у державному фінансуванні?
Ні, нам не відмовляють. Ми просто не зверталися по державне фінансування цих короткометражних фільмів і не брали участі в жодних конкурсах.
Короткометражне кіно майже ніколи не є комерційним. Для нас його цінність в іншому. Передусім, це можливість через невеликі людські історії показати життя українців під час війни з різних ракурсів, про що я вже розповідала.
Крім того, ми хочемо давати можливість молодим режисерам, операторам та акторам розкрити свій талант. Не секрет, що професіоналам без великого досвіду не завжди готові довірити серйозну роботу. Відкривати нові імена особливо важливо зараз, коли українська культура переживає надзвичайно складний період.
Ми вважаємо, що звертатися по державну підтримку варто насамперед із масштабними проєктами, які здатні не тільки представляти Україну за кордоном, розповідати про нашу історію та сучасні реалії, а також мають перспективу широкого прокату.
Саме тому разом із Наталею ми подали на конкурс Міністерства культури «Тисячовесна» проєкт повнометражного фільму «Віддалені наслідки». Його короткометражна версія отримала 18 міжнародних відзнак, викликала зацікавлення глядачів і розповіла світові про переживання українців під час війни.
Після показів нам неодноразово радили розширити цю історію, більше розповісти про героїв, їхнє минуле і те, що привело їх до подій фільму. Тому рішення створити повнометражну версію було для нас природним продовженням уже зробленої роботи.
Яким буде рішення журі, ми не знаємо. Але ми віримо в цей проєкт, бо вже побачили, що його тема відгукується людям і в Україні, і за кордоном.
Бажаємо вашій команді отримати фінансування на повнометражний фільм, бо ви вже довели його важливість. А тепер трохи повернемося до короткометражного фільму під робочою назвою «Безпечна робота». Розкажіть про команду, з якою ви працювали. Це ті самі люди, які створювали «Віддалені наслідки»?
Це зовсім інша команда. Ми від самого початку вирішили, що кожен короткометражний фільм кіноальманаху матиме не лише власну історію, а й власний творчий почерк. Саме тому кожен фільм створюватиме окрема команда на чолі зі своїм режисером.
Режисеркою «Безпечної роботи» стала одеситка Олександра Петльована. Для неї це не дебют, у неї вже є досвід роботи над короткометражними фільмами та серіалом. Ми надіслали Олександрі сценарій, він їй сподобався, і вона погодилася зняти цей фільм.
Далі режисерка самостійно формувала творчу команду. Ми принципово не втручалися в її вибір, адже режисер має працювати з людьми, яким довіряє і з якими комфортно реалізовувати власне бачення фільму. Я брала участь лише у кастингу акторів. Цього разу команда вийшла переважно одеською, але водночас і міжнародною. У фільмі знімались одеські актори, на майданчику працювали одеські фахівці, але оператори приїхали з Латвії та Франції, а другий режисер із Німеччини. Для нас це дуже цінно. Люди з різних країн спеціально приїхали до України, щоб працювати над нашим фільмом. Це означає, що українські історії знаходять відгук далеко за межами нашої країни, а бажання розповісти світові правду про життя українців сьогодні об’єднує людей різних національностей.
Зйомки проходили непросто — між повітряними тривогами та вибухами. Першу половину фільму ми знімали в укритті, тому роботу вдавалося не зупиняти, хоча вибухи, які чутно у кадрі, були цілком реальними. Другу половину знімали у квартирі, і тут уже доводилося постійно переривати знімальний процес, адже повітряні тривоги та вибухи в Одесі сьогодні, на жаль, стали майже безперервною реальністю. Попри це, ніщо не могло відволікти команду від роботи, всі були зосереджені на тому, щоб зробити свою справу якнайкраще.
Цей фільм ви теж плануєте подавати на міжнародні фестивалі?
Звісно. Після завершення монтажу ми визначимо, на які саме фестивалі подавати фільм і де його тема та художня мова можуть знайти найбільший відгук.
Звичайно, нам буде приємно, якщо фільм отримає фестивальні відзнаки. Але, як і у випадку з «Віддаленими наслідками», перемоги та нагороди для нас не є головною метою. Насамперед, міжнародні фестивалі — це можливість культурної дипломатії. Через кіно ми можемо розповідати світові про Україну не лише мовою новин і воєнної статистики, а через особисті історії звичайних людей.
Нам важливо показати, як українці живуть під час війни не лише на фронті, а й у тилу. Коротка людська історія іноді здатна розповісти про країну більше, ніж велика кількість офіційної інформації.
Тому участь у міжнародних фестивалях для нас це передусім можливість бути почутими й нагадувати світові, що за страшними словами «Війна в Україні» стоять живі люди, їхні долі, щоденна праця і боротьба.
Коли ви плануєте приступити до зйомок нового фільму для вашого альманаху?
Планувати щось під час війни завжди непросто, тому поки що говоримо дуже обережно. Якщо не станеться непередбачуваних обставин, то наступний фільм альманаху плануємо знімати восени.
Можу вже відкрити невелику таємницю: головну роль у новому фільмі попередньо погодилася зіграти Римма Зюбіна. Для нас це велика честь і відповідальність.
Також уже визначений режисер-постановник, але поки що не хотілося б розкривати всіх деталей. Сподіваюся, зовсім скоро я зможу розповісти про новий проєкт значно більше.
Дуже хочеться, щоб Одеса і надалі залишалася містом, де навіть під час війни народжується українське кіно. Бо кожен новий фільм — це ще одна можливість розкрити світові правду про нас, зберегти нашу пам’ять і нашу культуру.
Що б ви хотіли сказати нашим читачам на завершення?
Я бажаю нам всім якнайшвидшої перемоги. Бажаю не втрачати віри у себе, знаходити сили жити, працювати, творити, підтримувати ЗСУ і одне одного.
Дякую всім, хто дивиться українське кіно, підтримує його і вірить у нього. Саме завдяки таким людям ми маємо можливість і наснагу працювати далі.
Ґречно дякую, пані Оксано, за спілкування. Одесса News щиро бажає Вам удачі!
Щиро вдячна.
Микола Токаренко, Одеса
Фото люб’язно надано редакції Оксаною Присяжнюк
Підписуйтесь на наш канал в Telegram: https://t.me/+K3QIJDVwDQhmNDMy