Вбивство спадкоємця не завжди означає усунення від спадщини: висновок ВС
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 17 серпня 2026 року розглянув справу № 554/731/25 за позовом Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради до відповідача про усунення від права на спадкування та визнання спадщини відумерлою.
Суд вирішував, зокрема, питання про те, чи позбавляє умисне вбивство одного зі спадкоємців права успадкувати майно первісного спадкодавця, якщо смерть цього спадкоємця настала вже після відкриття спадщини.
Питання має значення для застосування частини першої статті 1224 ЦК України, яка встановлює випадки усунення особи від права на спадкування через умисне позбавлення життя спадкодавця або можливого спадкоємця.
Обставини справи
Квартира належала на праві спільної часткової власності матері та її сину — по 1/2 частки кожному.
Після смерті матері відкрилася спадщина на належну їй 1/2 частку квартири. Її син, який є відповідачем у справі, подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Інший син, брат відповідача, також прийняв спадщину після матері, оскільки постійно проживав із нею на час відкриття спадщини та не заявив про відмову від спадщини.
Таким чином, після смерті матері кожному із синів належало по 1/4 частки квартири з часу відкриття спадщини.
Згодом брат відповідача помер. При цьому вироком Київського районного суду міста Полтави від 7 травня 2020 року, який набрав законної сили 29 березня 2024 року, відповідача було визнано винним в умисному вбивстві брата та засуджено за частиною першою статті 115 КК України до 13 років позбавлення волі.
Після смерті брата відповідач був його єдиним спадкоємцем, однак не мав права на спадкування після брата відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України.
Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради звернулося до суду, вважаючи, що відповідач також не має права на спадкування майна матері. На думку позивача, умисне позбавлення життя брата, який був спадкоємцем першої черги після смерті матері, було спрямоване на збільшення спадкової маси відповідача.
Суд першої інстанції визнав відумерлою спадщину після смерті брата у вигляді 1/2 частки квартири та 1/4 частки квартири, яку він успадкував після матері, і передав це майно у власність Полтавської міської територіальної громади.
Водночас суд відмовив у визнанні відумерлою іншої 1/4 частки квартири, яку після смерті матері прийняв відповідач. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.
Суди виходили з того, що умисне позбавлення відповідачем життя брата не впливає на його спадкові права щодо майна матері. Відмова в іншій справі у задоволенні позову відповідача про визнання права власності на спадкове майно також не спростовувала факту прийняття ним спадщини після смерті матері.
У касаційній скарзі Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради наполягало, що частина перша статті 1224 ЦК України має застосовуватися і до спадкових прав відповідача щодо майна матері, оскільки, на думку заявника, вбивство брата було спрямоване на збільшення спадкової частки.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд насамперед навів зміст частини першої статті 1224 ЦК України. ВС вказав, що не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
Суд зазначив, що закріплені у частині першій статті 1224 ЦК України норми є своєрідним засобом регулювання родинних та суспільних відносин, що відображають відносини між спадкодавцем та майбутнім спадкоємцем, який не може реалізувати своє право на спадкування в силу вчинення злочину проти спадкодавця.
Водночас Верховний Суд наголосив, що частина перша статті 1224 ЦК України не встановлює вичерпного переліку документів, на підставі яких встановлюється факт умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя. Такими документами можуть бути, зокрема, вирок суду у кримінальному провадженні та ухвала про закриття кримінального провадження.
У справі, що переглядалася, суди встановили факт умисного вбивства відповідачем свого брата. Тому Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача права на спадкування після смерті брата.
Однак питання щодо спадщини матері потребувало окремої оцінки.
ВС вказав, що правова конструкція частини першої статті 1224 ЦК України передбачає, зокрема, умисне позбавлення життя саме можливих спадкоємців (спадкоємця).
При цьому Суд звернувся до статті 1222 ЦК України, відповідно до якої спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Ключовим для вирішення спору став момент смерті матері та її сина.
Суд зазначив, що мати померла першою, а брат — пізніше, тому твердження заявника про те, що відповідач здійснив умисне позбавлення життя брата саме як можливого спадкоємця матері, не заслуговують на увагу та суперечать положенням статті 1224 ЦК України.
Верховний Суд не погодився з доводами Управління про те, що умисне позбавлення життя брата саме по собі свідчить про намір збільшити спадкову частку після смерті матері.
ВС вказав, що такі доводи не заслуговують на увагу та ґрунтуються на довільному тлумаченні норм матеріального права.
Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що умисне позбавлення життя відповідачем свого брата не впливає на спадкові права відповідача щодо майна матері.
Таким чином, наведений у попередній постанові Верховного Суду висновок щодо застосування частини першої статті 1224 ЦК України не давав підстав для іншого вирішення спору у цій справі, оскільки правовідносини щодо спадщини матері та спадщини брата необхідно розмежовувати.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині та постанову апеляційного суду — без змін.
Отже, 1/4 частки квартири, яку відповідач прийняв у спадщину після смерті матері, не було визнано відумерлою. Водночас спадщина після смерті брата, право на яку відповідач втратив через умисне позбавлення його життя, була визнана відумерлою.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
