Велика Палата підтвердила стандарти справедливого суду: грошової компенсації від ЄСПЛ недостатньо для повної справедливої сатисфакції
Перемога в ЄСПЛ — це лише половина шляху. Справжня справедливість відновлюється у залах національних судів через процедуру перегляду за виключними обставинами. На прикладі справи «Бабкініс проти України» розбираємо, як дефекти мотивації стають ключем до скасування остаточних рішень.
Ухвалення рішення Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) проти України є юридичним фактом, який запускає механізм перегляду національних судових рішень за виключними обставинами.
Оскільки Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства, а юрисдикція ЄСПЛ є обов’язковою для України, його рішення формують підставу для такого перегляду. Метою процедури є не лише констатація порушення, а відновлення становища заявника, яке існувало до порушення прав, відповідно до принципу restitutio in integrum.
Як національні суди переглядають справи після рішень ЄСПЛ
В адміністративному судочинстві України передбачено спеціальну процедуру перегляду судових рішень за виключними обставинами, зокрема у випадках, коли міжнародна судова установа встановлює порушення Україною міжнародних зобов’язань.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, таке рішення є безумовною підставою для звернення до суду із заявою про перегляд остаточного судового акта.
Йдеться насамперед про практику ЄСПЛ, рішення якого можуть вимагати від держави не лише виплати компенсації, а й відновлення порушених прав шляхом повторного розгляду справи.
Процедура також ґрунтується на Законі України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», який передбачає як індивідуальні заходи, зокрема перегляд справ, так і загальні — для усунення системних порушень.
Додатково орієнтиром для національних судів є і Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R(2000)2, яка вказує, що повторний розгляд є необхідним у разі, якщо наслідки порушення неможливо усунути лише грошовою компенсацією.
Прецедент в деталях: Справа «Бабкініс проти України»
Ця справа демонструє типову проблему українського судочинства — недостатність обґрунтування.
Заявниця, працювала в Державній екологічній інспекції, проте через бойові дії у 2014 році вона виїхала до міста Херсон. Спір виник через невиплату заробітної плати за період так званого «простою» з липня по листопад 2014 року до моменту офіційного переміщення установи до Сєвєродонецька.
Суди всіх інстанцій, від окружного до Вищого адміністративного суду відмовили у позові, посилаючись на те, що неможливість повернення працівника із зони АТО не є «простоєм» у розумінні КЗпП. При цьому суди спиралися на листи Міністерства соціальної політики, які мали рекомендаційний характер.
Заявниця скаржилася до ЄСПЛ на те, що національні суди, розглядаючи її справу, не дали належної оцінки її аргументам і не забезпечили справедливий розгляд спору.
Європейський суд з прав людини звернув увагу на суттєву помилку в підході українських національних судів при застосуванні тимчасового порядку, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України № 595.
Зазначений порядок передбачав диференційований підхід до оплати праці працівників установ, переміщених із зони проведення бойових дій. Зокрема, він розрізняв два періоди:
До переміщення установи — заробітна плата мала виплачуватися у повному обсязі та без додаткових умов.
Після переміщення установи — виплата могла здійснюватися за умови фактичного виконання працівником службових обов’язків.
ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди неправильно інтерпретували або механічно застосували цей підхід, не врахувавши ключові гарантії права на справедливу винагороду за працю та принцип правової визначеності.
Національні суди проігнорували цей поділ і застосували умови другого періоду до вимог заявниці, які стосувалися першого. ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки суди не виконали обов’язку наводити належне обґрунтування та не пояснили, чому пріоритет було надано необов’язковим листам, а не постанові Уряду.
ЄСПЛ ще раз нагадав, що право на справедливий суд включає не лише формальне право на розгляд справи, а й обов’язок суду належно оцінити ключові аргументи сторін. Коли національні суди обходять суттєві доводи заявника або не дають їм достатньої відповіді, це може ставити під сумнів якість усього провадження.
Такий підхід Суду підтверджує, що стандарт статті 6 Конвенції стосується не лише процедури як такої, а й змістовної переконливості судового рішення. Для України ця справа є ще одним нагадуванням про важливість мотивування судових актів і реального, а не формального, слухання доводів сторін.
У ширшому сенсі вона демонструє, що ЄСПЛ уважно ставиться до того, чи був процес справді змагальним і чи не перетворився судовий розгляд на суто декларативну процедуру. Саме такі справи формують практичний стандарт якості правосуддя, який українські суди мають враховувати у щоденній роботі.
Процесуальні стандарти за статтею 6 Конвенції
Як вбачається з практики ЄСПЛ, справедливість провадження залежить від можливості сторони реально впливати на формування доказової бази. Суд має не просто приймати клопотання, а оцінювати значення кожного доказу та наводити переконливі причини у разі відмови в його дослідженні.
Суд неодноразово наголошував, що принцип змагальності та рівності сторін вимагає реальної, а не декларативної можливості представити свою позицію.
Як випливає з рішень у справах Murtazaliyeva v. Russia та Nevzlin v. Russia, оцінка відмови національного суду у дослідженні заявленого доказу повинна здійснюватися крізь призму загальної справедливості судового розгляду. Суд зобов’язаний насамперед визначити, чи має відповідний доказ істотне значення для вирішення спору, тобто чи є він потенційно релевантним і здатним вплинути на встановлення обставин справи.
У разі відмови в його дослідженні національний суд повинен навести переконливі, достатні та логічно вмотивовані причини такої відмови, оскільки формальні або декларативні пояснення не відповідають стандартам статті 6 Конвенції. Водночас вирішальним є те, чи не призводить така відмова до порушення загальної справедливості провадження, зокрема чи не позбавляє сторону реальної можливості довести свою позицію та чи зберігається процесуальна рівновага між сторонами.
Справа Kraska v. Switzerland є базовим рішенням, в якому ЄСПЛ вказав, що суди мають відповісти на суттєві, а не на всі без винятку доводи сторони, але мовчання щодо ключового аргументу може поставити під сумнів справедливість провадження.
Цю логіку підтверджують і рішення у справах Kotenko and Others v. Ukraine та Buzescu v. Romania, в яких ЄСПЛ наголошує на тому, що справедливість провадження залежить не лише від формального допуску сторін до процесу, а й від того, чи національний суд належно оцінив ключові аргументи та докази.
Особливо це актуально у справах, що стосуються права на мирне володіння майном (Стаття 1 Першого протоколу). За відсутності конкретного мотивування відмова у дослідженні доказів перетворює право на суд на суто формальну гарантію.
За підходом ЄСПЛ у справах Călin v. Romania та Nada v. Switzerland, законність і пропорційність втручання у процесуальні права сторони мають забезпечуватися такими процедурами, які реально дають можливість оскаржити докази та ефективно представити власну позицію.
Процесуальна економія сама по собі не може виправдовувати відмову в дослідженні доказів, якщо це позбавляє сторону можливості перевірити ключові фактичні дані або спростувати позицію опонента. За відсутності належного мотивування та оцінки альтернативних способів доказування така відмова фактично перетворює право на участь у формуванні доказової бази на формальну гарантію.
Наслідки для юридичної практики: позиція Великої Палати Верховного Суду
За результатами перегляду справи № 820/1945/15 у зв’язку з рішенням Європейського суду з прав людини, Велика Палата Верховного Суду сформулювала важливі підходи щодо наслідків встановлених міжнародною інстанцією порушень.
Головним висновком стало те, що встановлення ЄСПЛ порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є підставою для повного скасування раніше ухвалених національних судових рішень у відповідній справі.
Як наслідок постанову суду першої інстанції, а також ухвали апеляційного та касаційного судів було скасовано як такі, що ухвалені з порушенням стандартів Конвенції.
Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з обов’язковим врахуванням правових висновків, сформульованих ЄСПЛ.
Велика Палата наголосила, що виплата справедливої сатисфакції, присудженої ЄСПЛ, зокрема 2 100 євро моральної шкоди, не замінює обов’язку держави відновити порушене матеріальне право, у даному випадку — трудові права заявниці.
Справа «Бабкініс проти України» та подальша позиція Великої Палати Верховного Суду демонструють перехід до змістовного розуміння правосуддя. Суди зобов’язані надавати пріоритет спеціальним нормативним актам і не можуть підміняти їх роз’ясненнями чи листами органів влади, а будь-який відступ від прямої норми має бути чітко й детально вмотивований.
Мотивація судового рішення при цьому розглядається не як технічний елемент, а як складова права на справедливий суд, і її недостатність може становити самостійне процесуальне порушення.
Механізм перегляду за виключними обставинами за статтею 363 КАС України є ефективним лише тоді, коли він спрямований не на формальне повторне розглядання справи, а на усунення першопричини порушення, встановленого ЄСПЛ. У заявах про перегляд доцільно обґрунтовувати, що встановлене Страсбургом порушення має вирішальний характер для правильного вирішення спору, а національний перегляд є інструментом реального відновлення порушених прав у випадках, коли міжнародна інстанція не присудила повного матеріального відшкодування.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
