Велика Палата ВС застосувала позицію ЄСПЛ щодо непосильного судового збору для юридичних осіб
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 917/1219/24 переглянула судові рішення за виключними обставинами після рішення ЄСПЛ та визначила, що формальне застосування положень статті 8 Закону України «Про судовий збір» без оцінки фактичної можливості юридичної особи сплатити судовий збір не відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Постанова ВП ВС має істотне значення для всіх категорій справ, у яких юридичні особи звертаються із клопотаннями про відстрочення, розстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору через скрутний майновий стан, оскільки наголошує на необхідності індивідуальної оцінки пропорційності такого обмеження права на доступ до суду.
Обставини справи
Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому нежитловим приміщенням. Позивач просив, зокрема, скасувати архівний запис у Державному реєстрі речових прав, рішення щодо державної реєстрації права власності та рішення державного реєстратора, оскільки через існування відповідного запису йому було відмовлено у державній реєстрації права власності.
Разом із позовом Товариство подало клопотання про відстрочення сплати судового збору, зазначивши, що фактично не здійснювало господарської діяльності упродовж 2020–2023 років, отримало мінімальний дохід, який був використаний для сплати податків та комунальних платежів, а на банківському рахунку були відсутні кошти. На підтвердження цього були подані фінансова звітність та банківські виписки.
Суд першої інстанції відмовив у відстроченні сплати судового збору, залишив позов без руху, а після неусунення недоліків повернув позовну заяву. Апеляційний суд також відмовив у задоволенні клопотань про відстрочення та зменшення судового збору, повернув апеляційну скаргу, а Касаційний господарський суд відмовив у відкритті касаційного провадження.
Після цього Товариство звернулося до Європейського суду з прав людини, який у справі «Могила та інші проти України» встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, визнавши, що непосильна ставка судового збору у провадженні підірвала саму суть права Товариства на доступ до суду.
На підставі цього рішення ЄСПЛ Товариство звернулося до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що перегляд судових рішень після встановлення ЄСПЛ порушення Конвенції є одним із механізмів відновлення порушених прав особи та забезпечення принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.
Суд вказав, що перегляд судових рішень у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, у якому встановлено порушення Конвенції, є одним з механізмів забезпечення дієвості принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.
ВП ВС наголосила, що звертаючись із заявою про перегляд судового рішення у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, в якому встановлено порушення Конвенції, особа, на користь якої ухвалено таке рішення, домагається, насамперед, усунення наслідків порушення її прав, гарантованих Конвенцією.
ВП ВС зазначила, що Заяву необхідно розглянути з урахуванням викладених у Рішенні висновків ЄСПЛ про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через непосильну ставку судового збору у провадженні, що підірвало саму суть права Товариства на доступ до суду.
Аналізуючи практику ЄСПЛ, Велика Палата звернула увагу, що вимоги щодо сплати судового збору самі по собі не суперечать Конвенції, однак їх застосування повинно відповідати принципу пропорційності.
Суд зазначив, що саме така ситуація мала місце у цій справі, оскільки Господарський суд Полтавської області ухвалою від 26.07.2024 залишив позовну заяву Товариства без руху, а ухвалою від 31.07.2024 - повернув позовну заяву без розгляду.
Разом із цим суди відмовили Товариству у відстроченні сплати судового збору, мотивуючи це тим, що пункти 1 та 2 частини першої статті 8 Закону № 3674-VI не поширюються на юридичних осіб незалежно від наявності майнового критерію, а норми пункту 3 частини першої цієї ж статті можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав чи відшкодування шкоди здоров`ю, про що у цій справі не йдеться.
Однак суд першої інстанції, а згодом суди апеляційної та касаційної інстанцій не надали оцінки доводам Товариства про відсутність у нього можливості сплатити судовий збір через скрутний майновий стан, що виник у зв`язку з істотним зменшенням господарської діяльності впродовж 2020-2023 років та доказам, доданим до клопотання, зокрема фінансовій звітності і банківським випискам.
ВП ВС вказала, що висновок судів про неможливість відстрочення юридичним особам сплати судового збору відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI без аналізу обставин конкретної справи, за висновками ЄСПЛ, не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості юридичної особи сплатити судовий збір та наслідків відмови у такому доступі для її права на судовий захист.
Натомість суди попередніх інстанцій не виконали обов'язку обґрунтувати свої рішення в частині пропорційності застосованого обмеження (частина п'ята статті 236 ГПК України), а тому судові рішення, які Товариство просить переглянути за виключними обставинами, не є належно обґрунтованими в розумінні статті 6 Конвенції.
На переконання ВП ВС, характер порушення, яке ЄСПЛ встановив у Рішенні (обмеження доступу до суду через непосильну ставку судового збору без оцінки майнового стану юридичної особи), суперечить Конвенції по суті, адже вказане обмеження підірвало саму суть права Товариства на доступ до суду.
З огляду на характер порушення, констатованого ЄСПЛ у Рішенні, ВП ВС вирішила, що його можна виправити тільки через скасування судових рішень, перелічених у прохальній частині Заяви, та направлення справи до суду першої інстанції для належного розгляду клопотання Товариства про відстрочення сплати судового збору в контексті вирішення питання про прийняття його позовної заяви до розгляду з урахуванням висновків ЄСПЛ та оцінки доказів, доданих до вказаного клопотання.
Направлення справи до суду першої інстанції є необхідним, оскільки саме він має повноваження вирішувати питання прийняття позовної заяви до розгляду та оцінювати докази, розглядаючи клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, скасувала ухвали судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і направила справу до Господарського суду Полтавської області для вирішення питання про відкриття провадження.
Таким чином, ця постанова підтверджує, що при вирішенні питання про відстрочення сплати судового збору суд повинен оцінювати фактичну можливість юридичної особи його сплатити та пропорційність обмеження права на доступ до суду з урахуванням вимог статті 6 Конвенції і практики ЄСПЛ.
Додатково читайте іншу позицію ВП ВС: чому Верховний Суд знижує гонорари адвокатів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
