Верховний Суд ініціював звернення до КСУ через норму ЦПК, яка дозволяє зупиняти аліментні справи через мобілізацію
З початком повномасштабного вторгнення суди масово зупиняли провадження у справах, де стороною є військовослужбовець, посилаючись на імперативну норму п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України. Це призвело до того, що багато дітей роками не могли отримати остаточне рішення про стягнення або зміну розміру аліментів. Проте Постанова Верховного Суду від 30.06.2026 у справі № 699/1569/25 ще раз підтверджує зміну правила гри. Суд зазначив: інтереси дитини мають безумовний пріоритет, а процесуальні норми не можуть перетворювати право на утримання на ілюзію. Навіть у часи війни право на судовий захист та безпечне дитинство мають залишатися непорушними стовпами українського суспільства.
Конфлікт розпочався у жовтні 2025 року, коли матір дитини звернулася до суду з позовом до батька-військовослужбовця про зміну способу стягнення аліментів. Позивачка просила змінити стягнення з твердої суми на частку від заробітку (1/3 частини), мотивуючи це тим, що батько проходить службу, має стабільний дохід, а дитина потребує більших витрат.
Районний суд позов задовольнив частково, призначивши аліменти у розмірі 1/4 частини доходу відповідача. Не погодившись із цим, батько подав апеляцію та водночас клопотання про зупинення провадження, оскільки він перебуває на військовій службі у складі ЗСУ.
Черкаський апеляційний суд 16 квітня 2026 року зупинив справу до завершення служби відповідача. Суд вважав себе зобов'язаним це зробити, оскільки норма п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України сформульована як «суд зобов’язаний», що не залишає місця для судового розсуду.
Конституція як акт прямої дії
Верховний Суд у складі колегії Другої судової палати не погодився з таким формальним підходом. Судді застосували ст. 10 ЦПК України, яка дозволяє не застосовувати закон, якщо він суперечить Конституції.
ВС зазначив, що стаття 51 Конституції України прямо встановлює обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття. Це право входить до переліку тих, що не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного стану (ст. 64 Конституції).
На відміну від майнових спорів, аліменти мають невідкладний характер. Затримка у їх стягненні фактично означає втрату права, оскільки дитині потрібно їсти та розвиватися тут і зараз, а не після закінчення війни.
Автоматичне зупинення справи на невизначений термін є надмірним втручанням у право дитини на доступ до правосуддя та судовий захист (ст. 55 Конституції).
Принцип «Favor Minoris»
Верховний Суд послався на Конвенцію ООН про права дитини та практику ЄСПЛ. У будь-яких діях органів влади, включаючи суди, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3 Конвенції).
Інтереси дитини за своєю природою мають переважати над інтересами батьків. Суд зазначив, що перебування батька в ЗСУ не заважає розгляду справи, особливо у спрощеному провадженні, де участь сторін не є обов'язковою.
Зазначимо, Що Верховний Суд вже не вперше розглядає питання допустимості зупинення провадження у справі про стягнення аліментів у зв’язку з проходженням відповідачем військової служби. Так у справі № 344/432/24 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду також зазначив, що мобілізація батька не може відкласти право дитини на аліменти. Проте з огляду на кількість справ у цій категорії, що доходять до касаційної інстанції, усталена практика ще не сформована, а питання потребує врегулювання.
Звернення до Конституційного Суду
У справі № 699/1569/25 Верховний Суд застосував особливий процесуальний механізм, який передбачає не лише розв'язання конкретного спору, а й ініціювання перевірки закону на відповідність Конституції України.
Згідно з частиною шостою статті 10 Цивільного процесуального кодексу України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує цей закон, а натомість застосовує норми Конституції як норми прямої дії. У такому разі суд зобов’язаний після ухвалення рішення у справі звернутися до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України (КСУ) подання щодо конституційності цього акта.
Предметом звернення до Конституційного Суду став пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України, який зобов'язує суд зупиняти провадження у справі, якщо одна зі сторін проходить військову службу у складі Збройних Сил України під час воєнного стану.
Колегія дійшла висновку, що у справах про стягнення аліментів ця норма не відповідає Конституції України. На думку суду, вона порушує принцип верховенства права, гарантований статтею 8 Конституції, обмежує право дитини на належне утримання, передбачене статтею 51, а також створює непропорційне обмеження права на судовий захист, гарантованого статтею 55, оскільки фактично дозволяє зупиняти розгляд справи на невизначений строк.
Звернення до Конституційного Суду має на меті усунути законодавчу проблему. На переконання колегії, законодавець повинен запровадити механізм, який дозволить судам у кожній конкретній справі оцінювати, чи відповідає зупинення провадження найкращим інтересам дитини.
За результатами розгляду колегія суддів задовольнила касаційну скаргу, скасувала ухвалу про зупинення провадження та застосувала положення статей 8, 51 і 55 Конституції як норми прямої дії замість пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Крім того, суд звернувся до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо відповідності цієї норми Конституції в частині її застосування у справах про стягнення аліментів.
Рішення Верховного Суду у справі № 699/1569/25 — це перемога правової держави над формалізмом. Суд чітко дав зрозуміти: захист Батьківщини не звільняє від відповідальності перед власною дитиною, а закон не може використовуватися як інструмент для затягування виплат, життєво необхідних для розвитку нового покоління.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
