Верховний Суд розмежував пеню та проценти за аванс у справі про постачання товарів для ЗСУ

Касаційний господарський суд розглянув справу № 910/2097/25 щодо невиконання державного контракту на поставку товарів оборонного призначення та частково задовольнив касаційну скаргу державного підприємства.

Обставини справи

Спір виник навколо державного контракту на поставку товарів оборонного призначення для забезпечення Збройних Сил України під час повномасштабної війни. Контракт передбачав попередню оплату до 97% вартості товару: до 50% після отримання необхідних дозволів, ще до 47% — після повідомлення про готовність партії до відвантаження, а решту 3% — після підписання акта приймання-передачі.

Державне підприємство здійснило передбачену контрактом попередню оплату, однак постачальник порушив строки поставки. Із 4 976 одиниць продукції 2 000 були поставлені із простроченням на 13 днів, а 2 976 одиниць не поставили взагалі.

Замовник звернувся до суду з вимогою стягнути з постачальника понад 31,9 млн грн пені, штрафу та процентів за користування коштами попередньої оплати. Натомість товариство пояснювало затримку форс-мажорними обставинами у його іноземного контрагента та просило розірвати контракт у частині невиконаних зобов'язань.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив первісний позов, стягнувши з постачальника пеню та штраф у зменшеному на 80% розмірі, а також задовольнив зустрічний позов і розірвав контракт у частині невиконаних зобов'язань.

Суд виходив із того, що постачальник порушив строки поставки, однак з огляду на часткове виконання договору, відсутність доведених збитків, принципи справедливості, добросовісності та пропорційності зменшив розмір неустойки. Крім того, суд відмовив у стягненні процентів за користування попередньою оплатою, вважаючи, що вони фактично є пенею, а їх одночасне стягнення призвело б до подвійної відповідальності. Також суд дійшов висновку про неможливість подальшого виконання контракту та розірвав його.

Північний апеляційний господарський суд погодився з цими висновками та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Мотиви з яких виходив Верховний Суд ухвалюючи рішення

Верховний Суд нагадав, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України питання про зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому необхідно враховувати майновий стан обох сторін, ступінь виконання зобов’язання, співвідношення розміру неустойки із можливими збитками кредитора, характер порушення, інші обставини справи та забезпечувати баланс інтересів сторін.

Також суди встановили відсутність доказів того, що замовник зазнав реальних збитків або поніс додаткові майнові витрати у зв’язку з простроченням поставки. Верховний Суд погодився, що за таких обставин стягнення всієї суми неустойки покладало б на відповідача надмірний тягар, який не відповідав би наслідкам порушення, тому зменшення штрафних санкцій на 80% здійснено в межах судового розсуду та відповідно до сформованої практики Верховного Суду.

Щодо розірвання контракту Верховний Суд зазначив, що скаржник не навів жодного висновку Верховного Суду щодо застосування статей 607 та 651 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, який би не був врахований судами попередніх інстанцій. Натомість доводи касаційної скарги фактично зводилися до незгоди з установленими судами обставинами справи та вимоги їх переоцінити, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас Верховний Суд визнав помилковими висновки судів про відмову у стягненні процентів за користування коштами попередньої оплати.

Суд звернув увагу, що суди попередніх інстанцій помилково застосували застарілий правовий підхід, викладений у постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 5 червня 2020 року. Натомість у постанові від 3 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 Верховний Суд відступив від цього висновку та роз’яснив, що положення статті 536 і частини третьої статті 693 Цивільного кодексу України мають диспозитивний характер.

Верховний Суд наголосив, що проценти за користування коштами попередньої оплати мають іншу правову природу, ніж пеня чи штраф. Вони є платою за користування грошовими коштами, а сторони договору мають право самостійно визначати як розмір таких процентів, так і спосіб їх обчислення, зокрема шляхом застосування подвійної облікової ставки Національного банку України.

Водночас суди попередніх інстанцій не перевірили фактичний розмір вартості простроченого товару, правильність визначення періоду прострочення, застосування подвійної облікової ставки НБУ та обґрунтованість проведеного розрахунку. Оскільки суд касаційної інстанції не має повноважень самостійно встановлювати такі обставини, Верховний Суд скасував рішення в цій частині та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У підсумку Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: рішення попередніх інстанцій залишив без змін у частині зменшення неустойки та розірвання контракту, але скасував їх у частині відмови у стягненні процентів за користування коштами попередньої оплати і направив справу на новий розгляд у цій частині.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.