Верховний Суд визнав раптовий напад підставою для необхідної оборони: справу перекваліфікували, а чоловіка звільнили від відповідальності

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №214/7912/18 дійшов висновку, що чоловік, якого раніше засудили за умисне вбивство та тяжкі тілесні ушкодження, діяв у стані необхідної оборони під час раптового нападу двох осіб. Суд перекваліфікував його дії на перевищення меж необхідної оборони, а через сплив строків давності звільнив від призначеного покарання.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ввечері 2 жовтня 2018 року біля грального закладу в Кривому Розі між засудженим та двома чоловіками стався конфлікт. Під час сутички він завдав одному потерпілому смертельних ножових поранень, а іншому — тяжких тілесних ушкоджень.

За це його засудили за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство) до восьми років позбавлення волі та за ч. 1 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження) до шести років. За сукупністю злочинів остаточне покарання становило вісім років позбавлення волі.

У касаційній скарзі захист наполягав, що чоловік не нападав, а захищався від двох потерпілих, які першими застосували до нього силу. На думку сторони захисту, його дії необхідно було кваліфікувати як перевищення меж необхідної оборони.

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи справу, Верховний Суд нагадав, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях. Винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом, а сукупність доказів повинна виключати будь-яке інше розумне пояснення події, крім версії обвинувачення.

Колегія суддів зазначила, що сторона обвинувачення зобов'язана довести поза розумним сумнівом усі елементи кримінального правопорушення. Водночас суд, оцінюючи докази, не може ігнорувати встановлені обставини лише тому, що вони не узгоджуються з версією обвинувачення. Якщо такі обставини допускають іншу розумну версію подій, а обвинувачення її не спростувало належними та допустимими доказами, це свідчить про наявність розумного сумніву.

Верховний Суд наголосив, що для дотримання стандарту доказування недостатньо, аби версія обвинувачення виглядала більш імовірною, ніж версія захисту. Будь-який обґрунтований сумнів має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

У цій справі ключовим питанням було те, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони під час завдання ножових поранень потерпілим. Захист стверджував, що чоловік захищався від суспільно небезпечного посягання з боку двох потерпілих, які побили його та погрожували подальшим насильством.

Верховний Суд зазначив, що стан необхідної оборони оцінюється з урахуванням усіх обставин справи. Як встановили суди, приблизно за годину до фатальних подій між засудженим і одним із потерпілих виник конфлікт у гральному закладі, після якого потерпілий залишив приміщення. Згодом він повернувся разом із братом, вони викликали чоловіка на вулицю, де конфлікт продовжився.

Колегія звернула увагу, що сутичка тривала менш ніж хвилину. Крім того, показання свідків свідчили, що після виходу засудженого двері закладу були заблоковані ззовні. На думку Суду, такі обставини узгоджуються з версією захисту про раптовий та інтенсивний напад і не підтверджують версію обвинувачення про поступовий розвиток конфлікту. Суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення не спростувала поза розумним сумнівом твердження про раптовість та інтенсивність нападу. Також Верховний Суд врахував, що судово-медична експертиза зафіксувала у засудженого садна обличчя, грудної клітки та нижніх кінцівок. Це, на думку Суду, беззаперечно свідчить про застосування до нього насильства з боку потерпілих, які мали чисельну перевагу.

Водночас колегія не погодилася з висновками попередніх інстанцій про те, що сам умисел на заподіяння шкоди та кількість ударів автоматично виключають стан необхідної оборони. Суд підкреслив, що злочини, передбачені статтями 118 та 124 КК України, також є умисними, а їхньою особливістю є те, що вони вчиняються саме під час захисту від суспільно небезпечного посягання.

Верховний Суд наголосив, що право на необхідну оборону виникає вже з моменту створення реальної загрози заподіяння шкоди. Закон не вимагає, щоб людина чекала, поки їй буде завдано тяжких тілесних ушкоджень. Раптовий напад двох агресивно налаштованих осіб у нічний час, блокування дверей та завдання ударів створювали для засудженого реальну й очевидну небезпеку, а тому він мав законне право на захист.

Разом із цим Верховний Суд дійшов висновку, що спосіб оборони явно не відповідав характеру посягання. Завдання численних ударів ножем у життєво важливі органи призвело до смерті одного нападника та тяжких тілесних ушкоджень іншого, що свідчить про очевидне перевищення меж необхідної оборони.

Верховний Суд змінив правову кваліфікацію дій засудженого:

• з ч. 1 ст. 115 КК України — на ст. 118 КК України (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони);
• з ч. 1 ст. 121 КК України — на ст. 124 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони).

За новою кваліфікацією Суд призначив по два роки позбавлення волі за кожним епізодом, а за сукупністю — три роки позбавлення волі.

Однак оскільки з моменту вчинення кримінальних правопорушень минув строк давності притягнення до відповідальності, Верховний Суд звільнив чоловіка від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.