Ветеран з Дніпра здобув першість на чемпіонаті з адаптивного дзюдо
Дніпрянин Андрій Шевченко став першим чемпіоном України з адаптивного дзюдо. Чоловік дістав важке поранення на фронті, переніс ампутацію ноги, втім, вже за кілька місяців повернувся до тренувань. За його плечима – 40-річний спортивний досвід у самбо та дзюдо, і саме він допоміг воїну вижити на передовій. Як доводилось йти врукопашну з окупантами, хто змотивував його на реабілітації, коли не ставало більше сил, і про що мріє чемпіон нині – поділився із Олександром Гладушем.
Ветеран Андрій Шевченко демонструє один із прийомів боротьби. Чоловік –відомий дніпровський дзюдоїст і самбіст, а ще – тренер. Нещодавно привіз золото з першого в Україні чемпіонату з адаптивного дзюдо.
«Людей було небагато — всього четверо з ампутаціями. Ми боролися один з одним. Вагових категорій не дотримувалися: я зазвичай виступаю у легкій вазі — 60 кілограмів, а на двобоях виходив проти бійців, які важать 90 та 100 кілограмів. І нічого, провів зустрічі, і все було нормально», — розповів чемпіон з адаптивної боротьби Андрій Шевченко.
Чоловік у спорті – понад сорок років. Десятки чемпіонських титулів, медалі, успішні учні. Спорт був для нього стилем життя. Втім, лютий 2022 року докорінно змінив життя Андрія Шевченка. Він приєднався до лав ЗСУ, боронив українське небо у складі сил ППО. Потім у піхоті пройшов через усі гарячі точки Донеччини.
«У Вугледарі я отримав важке поранення і залишився без лівої ноги. Прилетів FPV-дрон, двоє хлопців, які були поруч зі мною, загинули, а мені пощастило вижити, хоч і без ноги», — розповів він.
Фотографій з фронту має небагато, тоді, на Вугледарському напрямку, втратив телефон. Втім, деякі зі світлин вдалося відновити, зокрема, знімок, зроблений під час служби у 72 бригаді «Чорні запорожці». Каже, серед тих, хто на фото, живим залишився тільки він. Досвід спортивної боротьби не раз ставав Андрію у нагоді під час виконання бойових завдань.
«Це дуже допомагало: завдяки спортивному досвіду у мене розвинені витривалість і підвищена мотивація. Тож коли вдавалося до рукопашного бою, здобуті навички ставали в нагоді. Це моя країна, це моя земля — кожна людина, яка тут народилася, зобов’язана захищати свою землю, своїх рідних та близьких», — ділиться Андрій.
7 місяців реабілітації, і Андрій знову на тренуваннях. Попри важке поранення, він зміг повернутися до улюбленої справи та заснував у Дніпрі новий вид спорту – адаптивна боротьба.
«Коли проходив реабілітацію, до голови лізли різні думки. Але якось зустрів побратима: у нього не було двох ніг, і він сказав мені: “Не переймайся, на протезах люди теж живуть”. Цим він мене добряче змотивував. Займатися боротьбою на протезі заборонено, тож я знімаю його та займаюся у партері, тобто на колінах», — зазначив він.
Андрій ділиться, поранення не минуло безслідно. Але жага до спорту щоразу перемагає. Попри складності він продовжує тренуватися та практикувати дзюдо та самбо:
«Я прийшов згадати старе, і так сталося, що знову займаюся. У мене новий колектив — дуже гарні люди, які з повагою ставляться до військових».
Нині ветеран присвячує себе тренерській діяльності. Своїм багаторічним досвідом ділиться з курсантами Дніпровського державного університету внутрішніх справ. Найбільша мрія Андрія Шевченка – якнайшвидше завершення війни.