Шістьох ветеранів російсько-української війни влаштував на роботу голова Івано-Франківської районної державної адміністрації Роман Боднар. З 2014 року він служив розвідником у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді “Едельвейс”. У 2022 неподалік Бахмута втратив ногу. У листопаді 2024 року ветеран очолив РДА.
На державну службу Роман Боднар вирішив долучати побратимів. Деякі з них втратили на фронті руку, ногу чи око, інші — демобілізовані після досягнення 60-ліття. Як чоловіки адаптуються до цивільної роботи та які обов’язки виконують — у матеріалі Суспільного.
“Зараз працюють шестеро колишніх військових. Скільки б не було працівників, мені все одно мало, бо амбіції в РДА — великі. В нас є плани. І не тільки наші, але й загальнодержавні. Для якісного їхнього виконання потрібні фахівці — люди, які дійсно будуть віддаватися цій роботі. У нас всі працюють на результат, на совість, на відданість. Є багато фахівців з високим рівнем, проте, коли я дивлюся на їхню зарплату, мені плакати хочеться”, — говорить Роман Боднар.
Ветеран Максим Веприк третій місяць працює в інформаційному відділі районної державної адміністрації. Роботу йому запропонував Роман Боднар, коли вони разом перебували в реабілітаційному центрі.
“Ще перебуваючи на фронті, я чув від хлопців історії про “матьорого” розвідника. Потім познайомився з ним особисто. Ну й він сказав мені, що іде на голову райдержадміністрації та що йому треба людей у команду”, — пригадує Максим Веприк.
До повномасштабного вторгнення Максим Веприк працював журналістом. У військо мобілізувався у лютому 2022 року. Боєць служив командиром одного з мінометних розрахунків 109 окремого гірсько-штурмового батальйону 10 бригади “Едельвейс”. Брав участь у звільненні Київщини, воював на Донеччині, де в січні 2023 отримав поранення, після якого втратив ноги та руку.
“Я вдячний Богу і своїм побратимам, що вижив. Вони дуже оперативно прибігли на допомогу, надали першу домедичну, швидко завантажили, вивезли на стабілізаційний пункт. Якби я отримав травму зараз, сумніваюся, що мене вдалося б евакуювати через дрони. Після поранення — три госпіталі, приблизно 30 операцій, потім — реабілітація, протезування і повернення”, — розповідає Максим Веприк.
В адміністрації ветеран відповідає за інформаційне наповнення сайту та офіційної сторінки у соцмережах. Також проводить зустрічі зі студентами, під час яких розповідає про налагодження комунікації з військовослужбовцями.
“Серед військових існує топ найбезглуздіших запитань, які краще ніколи не ставити: коли закінчиться війна, а як там справи, чи ти вбивав і скількох? Я найбільше не люблю, коли ти спілкуєшся з цивільним, розказуєш йому щось, а він каже: “Та я тебе розумію”. Ні. Це “тригерить” практично всіх військових, коли людина, яка не була на фронті, тобі каже, що розуміє, знає”, — говорить ветеран.
На роботу Максим Веприк добирається на власному автомобілі. Труднощі під час пересування йому допомагає долати дружина.
“Я казав Роману Адамовичу, що можу бути прекрасним тестером інклюзивності, коли там в громадах щось відкривають. Тому що я можу найкраще перевірити повну доступність — чи воно дійсно доступне, чи доступне з галочкою”, — каже Максим Веприк.
Понад пів року в Івано-Франківській районній державній адміністрації працює керівником патронатної служби Анатолій Барчук. З 2017 по вересень 2024 року він воював на Київщині, Донеччині та Луганщині. Тричі був поранений, після останньої травми втратив око. Тепер готує громади до національного спротиву.
“Наразі займаємося впровадженням програм національного спротиву, зокрема виконуємо функції інструкторської роботи. До цього проводили заняття зі школами. Саме з дітьми з профільних закладів, які визначені під захист України. У нашому районі — 14 таких закладів”, — розповідає Анатолій Барчук.
На роботу в Івано-Франківськ Анатолій Барчук щоденно їздить з Коломиї й спільно з побратимом Андрієм Сауленком проводить заняття з мінної безпеки та долучається до патріотичного виховання школярів.
“Зараз, як ми побачили, це є досить вагомо, оскільки багато ворожих спецслужб залучають дітей до незрозумілих справ. Відповідно, треба, щоб діти були обізнані, щоб знали, куди не можна лізти, й куди у разі чого звертатися”, — каже Анатолій Барчук.
Андрій Сауленко народився на Уралі, виріс на Донеччині. Проти російської армії воював з 2017 року. Спочатку служив у 58 окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського, згодом — у “десятці”. Зі служби звільнився у вересні 2022 року за станом здоров’я. Наразі працює в Івано-Франківській районній державній адміністрації головним спеціалістом відділу оборонної роботи.
“Роман Боднар сказав, що йому потрібні надійні люди, побратими. Що ближче, то краще. А працюю я з кінця січня 2025. Зараз живу в Калуші й кожен день на роботу та з роботи добираюся маршрутним транспортом”, — розповідає Андрій Сауленко.
Упродовж місяця на роботу до Івано-Франківська з Тлумача їздить й ветеран Зеновій Гут. Чоловік боронив Україну з 2014 року. Зі служби звільнився наприкінці квітня 2025, досягнувши 60-річного віку.
“До 19 березня 2014 року я працював у Тлумацькій райдержадміністрації. Поки служив, то її у 2020 ліквідували. І коли вже наближався “граничний” вік, на початку квітня заїхав до Романа Боднара. Він запропонував роботу в відділі оборонної справи. Тепер формуємо свідомість людей, як діяти в особливих умовах. Тобто, якби ворог наступав, які дії мають бути, на що треба звертати увагу”, — говорить Зеновій Гут.
Голова Івано-Франківської районної державної адміністрації Роман Боднар каже: через невисоку заробітну плату охочих йти на держслужбу — небагато.
“Соціальний напрям, ветеранський, напрям роботи з дітьми з підготовки до національного спротиву, патріотичного виховання. Напрямів — багато: екологи, архітектори, юристи — треба всіх”, — каже Роман Боднар.
Нагадаємо, Івано-Франківська облрада створила установу, яка готуватиме прикарпатців до національного спротиву.