Від гетьманської фортеці — до столиці бджільництва: як у Гадячі бережуть українську бджолу, лікують сном на вуликах та навчають пасічників

Фортеця, острог і медова колиска: історія, закарбована у камені

Історія цього закладу настільки ж глибока, як і самі козацькі традиції краю. Ще у XVII столітті на високому пагорбі, з якого видно увесь край, стояв дерев’яний замок — оборонна споруда й резиденція гетьманів, зокрема Івана Брюховецького. Тут вирувала козацька слава, поки за часів Катерини II замок не перетворили на руїну.

«Коли Олена Пчілка ходила цими стежками, вона казала, що на місці, де панувала козацька слава і воля, зараз руїна», — розповідають у закладі.

У 1832 році Микола І збудував на цьому місці в’язницю — «Гадяцький острог» із крихітними віконцями та глухими стінами, де у різний час тримали борців за українську волю. Навіть саму Олену Пчілку заарештовували сюди на кілька днів. І лише рівно через століття, у 1932 році, коли країні потрібні були фахівці, монументальні підвали в’язниці віддали під однорічну сільськогосподарську школу.

Катівня перетворилася на дім, де почали плекати життя — навчати бджолярів, садівників та лісників. Сьогодні ж ці старовинні стіни слугують надійним укриттям для студентів під час повітряних тривог.

Уся багата та понад столітня історія закладу розгортається у двох музейних кімнатах. Тут буквально з перших кроків відчувається солодкий, пряний медовий аромат, а сама експозиція показує, як людство крок за кроком опановувало мистецтво співпраці з бджолою, якому вже понад 100 мільйонів років.

Експозиція повертає у часи, коли мед вибирали безпосередньо з дупел у лісі, нерідко руйнуючи бджолині гнізда. Аби не блукати хащами, люди почали вирізати частини дерев із дуплами та переносити їх ближче до осель. Так з’явилися перші борти, колоди та долбанки.

«На півночі України, на Поліссі, борті утримували в лісах і піднімали високо на дерева. Людей, які доглядали за ними, називали бортниками — звідси й пішло відоме українське прізвище. За часів Київської Русі бджолярів надзвичайно шанували, а віск слугував еквівалентом валюти. У «Руській правді» Ярослава Мудрого вперше було закріплено захист пасік від руйнування. Бджолярів навіть запрошували на суди, де їм вірили на слово без присяги на Біблії, адже вважалося: якщо людині довіряє «божа комаха», то й вірити їй можна беззастережно», — розповідає методистка Ганна Драюк.

Справжній прорив у світовому бджільництві стався у 1814 році, коли видатний українець Петро Прокопович винайшов перший у світі розбірний рамковий вулик. Це дозволило відбирати мед, не знищуючи бджолину сім’ю. У музейній кімнаті можна побачити як раритетні дерев’яні та однорамкові ручні медогонки (прототипи сучасних), де мед викручували під дією відцентрової сили, так й унікальні старовинні верстати для виготовлення та гравіювання вощини, розроблені на Харківщині Володимиром Ломаковим, чиї вальці й досі використовують по всьому світу.

Музейні кімнати слугують не лише для екскурсій, а й для навчання. Викладачі наголошують, що сучасне бджільництво — це не просто хобі чи видобуток меду, а багатогранна індустрія: від виготовлення пилку, перги, прополісу та маточного молочка до відродження старовинного медоваріння (питного меду, квасів та медового оцту).

Секретна мова бджолиного мікрокосму

Коли потрапляєш на практичні заняття до лабораторій закладу, звичайне уявлення про мед руйнується вщент. Викладачі з захватом діляться, що бджолиний вулик — це чітко організована цивілізація, де кожен має свою роль відповідно до віку.

Молода бджола спочатку прибирає та доглядає розплід. У віці від 6 до 12 днів вона активно будує стільники. І лише згодом стає збирачкою. Та найцікавіше починається тоді, коли у полі працюють бджоли-розвідниці.

«Вони роблять певні рухи на стільнику своїм тілом, черевцем — сигналізують бджолам-збирачкам, куди летіти: за сонцем чи проти сонця, на яку відстань знаходиться медозбір. І збирачки вилітають. Порожня бджола здатна розвивати швидкість до 60 км/год, а з вантажем нектару — близько 25 км/год», — зазначають викладачі. 

Аби нектар перетворився на справжній мед, потрібно від 5 до 7 днів. Бджоли не просто зливають його в комірки: вони вивішують крапельки по краях шестигранників, аби збільшити площу випаровування вологи. Перекачуючи нектар через свій медовий зобик, бджола збагачує його ферментами із власних залоз. Саме це робить мед ліками.

У закладі розвінчують і популярні міфи. Наприклад, про те, що мед нібито стає «отруйним» при нагріванні. При температурі понад 45 °C він справді втрачає свої цілющі ферменти та вітаміни, проте шкоди організму не завдає. Науковці наголошують: «Немає некорисного меду». Колір та смак залежать від пилкових зерен — від світлого липового до темного й важкого гречаного чи пікантного коріандрового.

Цілющий сон під бджолиний гул: кімнати для апітерапії

Окрім традиційних музейних експозицій, заклад має спеціально облаштовані кімнати для апітерапії — сон на вуликах.

Це унікальний напрямок оздоровлення, де людина лягає на спеціальні лежаки, розташовані безпосередньо над бджолиними сім’ями, але без прямого контакту з комахами. Спеціальна конструкція убезпечує від ужалень, проте дозволяє відчути лікувальний вплив.

Мільйони дрібних рухів крилець створюють природний мікромасаж і м’яку вібрацію, яка заспокоює нервову систему та нормалізує артеріальний тиск. Повітря у такій кімнаті насичене фітонцидами, випарами прополісу, воску, нектару та ефірних олій. Дихати цим повітрям корисно для дихальних шляхів, легенів та загального імунітету. А особливий монотонний гул бджолиного рою заспокоює психіку, знімає стрес, допомагає подолати безсоння й тривожність, що робить такі кімнати надзвичайно ефективними для психологічної реабілітації.

Бджоли під обстрілами та новий фронт: жіноче бджільництво

Сьогодні навчальний процес відбувається в умовах воєнного стану, який приніс пасічникам зовсім нові,виклики. Бджоли гинуть не лише від несумлінних аграріїв, які обробляють поля пестицидами. Головним ворогом останніх років стала війна.

Увесь осінньо-зимовий період бджоли проводять у так званому «клубі» — щільно збитій сфері, де всередині підтримується температура +10 °C. Коли стається вибух чи лунає сильна ударна хвиля, зовнішній захисний шар бджіл від детонації просто обсипається на дно вулика. Бджоли розпадаються, замерзають і не можуть обігріти матку. Через це під час зими на Сумщині загинуло до 70% бджолосімей, а на Полтавщині — близько 50%.

Оскільки чимало чоловіків-пасічників пішли захищати Україну зі зброєю в руках, управління пасіками взяли на себе їхні дружини, матері та доньки. 

«Раніше жінки біля пасічника були як допоміжна сила — мед відкачати, рамки навощити. А коли залишилися самі, це стало викликом. Вони пішли до нас навчатися — за ваучерами, за власні кошти. Отримують дипломи, виграють гранти, купують сучасні електричні медогонки і розвивають галузь», — розповідає директорка Гадяцького аграрного училища Наталія Сенчук. 

ДНК-захист та штучне запліднення: бджільництво майбутнього

Завдяки міжнародним грантовим програмам — зокрема USAID та Mercy Corps — Гадяцький заклад обладнали технікою. Тепер тут є як автоматизовані лінії для відкачування меду до термостатів-інкубаторів для виведення маток, так і промислові крематори для виготовлення популярного крем-меду.

Особливо заклад пишається лабораторією інструментального (штучного) запліднення маток. Через неконтрольоване завезення імпортних гібридів місцева бджола втрачає свій генетичний код і стає вразливою до нових хвороб.

За допомогою мікроскопів, спеціальних штативів та капілярів фахівці навчають студентів як усипити матку на кілька секунд вуглекислим газом і запліднити її, зберігши генофонд.

Адже саме Полтавщина є осередком збереження унікальної української степової породи бджіл. Саме тут зареєстровані та підтримуються такі наукові типи, як «Гадяцький», «Сагайдацький», «Новоукраїнська» та «Луганчанка».

Попри всі складності гадяцькі викладачі та майстри, які самі є досвідченими практиками з власними пасіками, продовжують навчати молодь та дорослих. Вони вірять: поки в Україні є люди, закохані у бджолу так само глибоко, як і століття тому, український мед залишатиметься брендом світового рівня, а наша земля — квітучою та живою.