Від Майдану до фронту: історія сержанта з Миколаївщини, який пройшов війну з 2014 року

Для Андрія, сержанта роти охорони 68-ї окремої артилерійської бригади, війна почалася ще на барикадах Революції Гідності. Його історія — це шлях від цивільного працівника харчосмакової фабрики на Миколаївщині до досвідченого воїна, який пройшов найгарячіші точки фронту.

Коли у 2014 році почалася російська агресія, пішов добровольцем у батальйон «Київська Русь», а згодом перевівся до розвідроти 72-ї механізованої бригади.

Перший бій Андрій згадує без прикрас. Під Гранітним на Донеччині їх накрили вогнем «САУшок» і танків.

«Коли вперше потрапив під обстріл, земля підскакувала, і я в бліндажі підскакував разом із нею. Молився й думав: не хочу ані війни, ані зброї, хочу все кинути і поїхати додому. Перебороти страх і втягнутися допоміг командир взводу, який правильно налаштував психологічно».

У 2015–2016 роках Андрій разом із побратимами, серед яких був і нинішній офіцер 68-ї окремої артбригади Руслан Сулименко, ходив у розвідку. Одного разу під Докучаєвськом вони взяли в полон чотирьох російських найманців.

Війна залишила на тілі Андрія болючі сліди: підрив на фугасі, параліч (як потім виявилося — тимчасовий), травма хребта, пневмоторакс, тривала й важка реабілітація. Здавалося б, після такого поранення шлях у бойові підрозділи заброньований. Але 24 лютого 2022 року все змінилося. Прокинувшись у рідному Миколаєві від звуків ракет, Андрій вирішив не чекати на повістку — зібрав речі та пішов до ТЦК та СП.

Щоб потрапити в десант, мусив піти на хитрість: приховав історію своїх хвороб і травм від медичної комісії. Так опинився у 80-й ОДШБр. Брав участь у звільненні Харківщини, Ізюма й Борової.

Не збожеволіти навіть у найважчі часи сержанту допомагає гумор. Андрій згадує випадок під Харковом:

«Брали ми полонених, а один від нас тікав через посадку. В руках тримав... кришку від унітаза. Все кинув, а її не відпускав. Ми ту кришку йому на голову наділи, так до СБУ і привезли».

Сьогодні Андрій у цивільному житті себе вже не бачить — армія стала його покликанням. Посаду сержанта сприймає як велику відповідальність перед людьми.

«Сержант — це взірець дисципліни й витримки. Сполучна ланка між солдатом і командиром. Якщо солдатові потрібна допомога, я маю бути поруч, щоб організувати процес і забезпечити підрозділ усім необхідним».

За плечима Андрія 12 років служби з перервами. Він воює за свою землю, за сестру та брата, за майбутнє, де не буде місця окупантам.
⠀
Фото: 68 окрема артилерійська бригада