Від протестів до погромів: як Франція може втягнути Європу в хаос

Почавшись із вимог покращити умови навчання, виступи французьких ліцеїстів переросли у масштабну кризу громадського порядку. Чи зможуть європейські уряди зупинити хвилю насильства? І чи не послабить це підтримку України?

Від шкіл до вулиць

Французькі протести, що розгорнулися у вересні 2026 року, починалися як невдоволення станом освіти. У центрі уваги опинилися нестача педагогічних кадрів, проблеми з фінансуванням навчальних закладів, переповнені класи та незадовільні умови, де навчаються підлітки.

Осередком мобілізації став ліцей імені Антуана де Сент-Екзюпері в Кретейлі, передмісті Парижа. Учнівські виступи та блокування навчальних закладів поступово поширилися на інші міста. Згодом до протестного руху долучилися студенти, профспілкові активісти й учасники ширшого соціального невдоволення. Освітні вимоги почали переплітатися з критикою вартості життя, державних витрат і соціальної нерівності.

Однак мирна демонстрація та насильницькі дії - не одне й те саме. Коли до протестів приєднуються групи, зацікавлені не у переговорах, а в сутичках із поліцією, підпалах, розгромі магазинів і пошкодженні громадської інфраструктури, початкові вимоги відходять на другий план.

Саме цей перехід від політичного висловлення невдоволення до вуличного насильства став одним із головних викликів для Франції: Мінюстиції країни 9 жовтня повідомило, що від початку насильницьких епізодів руху до поліції було доставлено 6877 осіб. Із них 5890, або 86%, - неповнолітні. На той момент кримінальне переслідування розпочали щодо 2376 осіб. Влада також повідомляла про пошкодження шкіл, міського майна та напади на правоохоронців і працівників освіти; збитки відновлення вже оцінювалися у мільйони євро.

Ці цифри показують, що рух, який починався з вимог молоді, виявився вразливим до участі людей, готових переходити від протесту до правопорушень. Чомужситуація вийшла з-під контролю?

Одне з пояснень - поєднання давніх соціальних проблем із миттєвим поширенням відео та закликів у соціальних мережах: інформація про блокування, сутички й дії поліції може швидко мобілізувати нових учасників, але так само швидко поширюються чутки, провокаційні повідомлення та заклики до насильства.

"Все почалося з TikTok.Анонімний молодик під псевдонімом V2 опублікував відео із закликом провести 17 жовтня протест проти зростання цін на пальне. Дата була обрана просто: субота, шкільні канікули, можливість вийти на вулиці. Відео набрало понад 600 тисяч лайків та близько 10 тисяч коментарів. Журналісти Le Monde виявили близько десятка TikTok-акаунтів, створених чи перейменованих практично одночасно - 9 вересня. Вони розповсюджували заклики до протестів, використовували зображення, створені штучним інтелектом, і представлялися пов'язаними з рухом "жовтих жилетів", - нагадує правозахисник Володимир Осечкін.

Другий чинник - відсутність єдиного центру, котрий міг би представляти весь рух і домовлятися від імені його учасників. Коли у протеста немає зрозумілих лідерів і механізму ухвалення рішень, державі складніше відокремити тих, хто прагне змін, від тих, хто використовує масові зібрання для вандалізму.

Третій чинник - глибше суспільне невдоволення. Проблеми освіти не існують окремо від вартості житла, цін на енергоносії, перспектив працевлаштування та відчуття соціальної несправедливості..

Чи була влада готовою до протестів? Міністерство юстиції Франції активізувало роботу прокуратур, закликало до оперативного розгляду справ і наголосило на відповідальності за напади та пошкодження майна. Це свідчить, що державні інституції таки реагували.

Водночас масштаб затримань і руйнувань дає підстави запитувати, чи достатньо ефективними були раннє виявлення ризиків, координація між місцевою владою та поліцією і робота з причинами учнівського невдоволення.

Хто й навіщо змішує грішне з праведним

Французька криза вже не виглядає виключно внутрішньою проблемою: у жовтні 2026 року повідомлення про зіткнення молоді з поліцією з’явилися також у Бельгії та Італії. У Брюсселі та Льєжі студентські виступи супроводжувалися невдоволенням вартістю навчання, освітніми реформами й побоюваннями, що вища освіта стане менш доступною. Й 17 жовтня у Брюсселі частина демонстрантів вступила в сутички з поліцією, а правоохоронці застосували водомети та сльозогінний газ. Бельгійська влада засудила насильство, наголосивши, що право на протест не виправдовує погромів.

В Італії учнівські демонстрації проти проблем освіти та зростання вартості життя також супроводжувалися заворушеннями, й уряд Джорджі Мелоні одразу посилив увагу до питань громадської безпеки.

Хто ж зацікавлений у дестабілізації? Це одне з найскладніших питань. Політичні радикали можуть використовувати масові виступи для просування власних гасел, а кримінальні групи - для пограбувань і руйнування майна. Окрему роль відіграють користувачі соціальних мереж, котрі поширюють провокаційні відео, неперевірені твердження або заклики до насильства.

Не можна виключати й зацікавленості зовнішніх противників ЄС у посиленні внутрішніх суперечностей.  

"Це невипадково. Ні, їх (мігрантів - ред.) задіюють. Вони скуштували цю силу через протести, натренувалися зараз саме на антиізраїльських виступах... Як Пєсков (речник Путіна - ред.) сказав: "Ну, в Європі вже хаос, що там у вас уже хаос". Ну все зрозуміло, все зрозуміло. Ціль Москви, до речі, хаотизація. До речі, для Трампа це також вигідно", - стверджує юрист та блогер Марк Фейгін.

Які ж європейські країни можуть бути наступними?Бельгія та Італія, вочевидь - це країни, де вже повідомлялося про насильницькі епізоди на тлі учнівських і соціальних протестів. Іспанія та Португалія - держави, де питання міграції, вартості житла, доступності державних послуг і купівельної спроможності можуть створювати ґрунт для масового невдоволення.

Але й інші країни ЄС є потенційними осередками напруження там, де освітні реформи, бюджетні обмеження або падіння рівня життя вже викликають протести.

Показовим прикладом іншого типу навантаження на європейські держави є міграційна криза в Сеуті, іспанському анклаві на півночі Африки. У вересні 2026 року прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес звітував перед парламентом про кризу, коли упродовж 72 годин до Іспанії вдерлися близько 63 тисяч людей з Марокко. Іспанська влада також повідомляла про поширення чуток у соціальних мережах і дії злочинних мереж, що наживалися на ситуації.

Уроки кризи і допомога Україні

Через все це Єврокомісія розвиває ініціативу "Європейський щит демократії", покликану посилити захист від дезінформації, втручання у вибори та кампаній, що розколюють суспільство. Найімовірніше, європейські уряди приділятимуть більше уваги трьом напрямам: ранньому виявленню ризиків насильства, протидії дезінформації та координації між правоохоронними органами.

Другий висновок стосуватиметься соціальної політики: відновлення довіри вимагатиме не лише безпекових заходів, а й діалогу з учнями, студентами, викладачами та місцевими громадами.

Третій напрям - готовність до криз, котрі одночасно зачіпають внутрішню безпеку, міграцію та інформаційний простір. Європейський пакт про міграцію та притулок уже передбачає спільні правила прикордонного контролю, процедури розгляду заяв і механізми солідарності між державами.

Чи постраждає між тим допомога ЄС Україні?Тривала внутрішня нестабільність у провідних європейських державах може відвертати увагу урядів, посилювати бюджетні суперечки та створювати додаткові можливості для політичних сил, котрі виступають проти фінансової й військової допомоги Києву. Якщо безпекові проблеми перетворяться на затяжну політичну кризу, ухвалювати рішення на рівні ЄС може стати складніше.

Проте станом на червень 2026 року Європейська рада підтверджувала зобов’язання ЄС надавати Україні політичну, фінансову, економічну, гуманітарну, військову та дипломатичну підтримку.

Отже, ключовим чинником буде не сама наявність протестів, а те, наскільки глибокою та тривалою стане політична й соціальна криза.

Ірина Носальська