Відійшов до Господа єромонах-студит Яків (Мадзелян) — перший висвячений у повоєнній Польщі греко-католицький священик

Про це зі смутком повідомили у монастирі св. Михаїла монахів Студійського уставу.

Заупокійні богослужіння:

• понеділок, 18 серпня, о 18:00 — монаший парастас у храмі Святого Архистратига Михаїла у Львові по вул. Винниченка, 22;
• вівторок, 19 серпня, о 11:00 — чин похорону в Унівській Святоуспенській Лаврі і захоронення на монашому цвинтарі.

Біографічна довідка:

Єромонах Яків (у миру Ярослав Мадзелян) народився 17 вересня 1950 року в с. Кеншиці, біля Зеленої Гори (на даний час це Любуське воєводство Польщі), у сім’ї хліборобів Григорія і Любомири з роду Паук, які походили з Лемківщини, і були переселені на захід Польщі під час насильницького переселення українців в рамках «Акції Вісла» в 1947 році.

Маленький Ярослав був охрещеним у римо-католицькому храмі, оскільки не було можливості знайти греко-католицького священника через заборону діяльності УГКЦ в Польщі в 1946-1956 роках. Хоча він проходив катехизацію і приготування до першої сповіді теж у римо-католиків, проте виховувався у сім’ї, яка знала своє національне та церковне коріння і прищепила ці почуття своїм дітям.

Завершив школу та отримав атестат зрілості у сусідньому Мєндзижечі, а оскільки вже змалку задумувався, щоби стати греко-католицьким священиком, то почав шукати такої можливості. У 1969 році він вступив на навчання до духовної семінарії в Любліні, навчався тут разом із римо-католиками, не маючи можливості плекати свій обряд, лише інколи слухаючи українські богослужіння по «Радіо Ватикан».

З тих часів о. Яків пізніше пригадував таку історію, що одного разу у семінарійній кімнаті він приклав одне вухо до радіоприймача, і почув як за його плечима відкрилися двері і з’явився віце-ректор, а оскільки у той час треба було обов’язково бути на вечірні, то це було порушенням розпорядку. Проте, коли віце-ректор почув Службу Божу, яку слухав греко-католицький семінарист через радіо, то тихенько вийшов і закрив двері, так, щоби видавалося, що вони не бачили один одного.

Дещо пізніше ситуація частково змінилася, коли ним та іншими греко-католицькими семінаристами, які пізніше вступили до семінарії, заопікувався о. Василь Гриник, який був відповідальним за розсіяні парафії УГКЦ у Польщі і вже доповнював їхні знання в літургіці та історії Церкви. Таким чином, Ярослав у 1975 році став першим греко-католицьким випускником семінарії при Люблінському католицькому університеті.

Його дияконські свячення відбулися 9 травня 1974 року ще в латинських літургійних одежах, проте уже священничі свячення, уділені в Мєндзижечі 2 березня 1975 року єпископом Павлом Сохою (це був римо-католицький єпископ, оскільки у той час не було греко-католицьких єпископів у Польщі), відбулися у візантійських літургічних одежах. Таким чином, тоді ще отець Ярослав став першим повоєнним греко-католицьким священиком, який відразу служив при греко-католицьких парафіях, без служіння у латинському обряді.

У березні-серпні 1975 року він служив як сотрудник при парохії св. Йоана Хрестителя у Перемишлі, потім у 1975-1977 роках як адміністратор храму Покрови Пресвятої Богородиці у Команчі, а з 15 серпня 1977 до 1990 року – як парох у храмах Різдва Богородиці в Білому Борі та Пресвятої Трійці у Барково. Отець вів багатогранну душпастирську діяльність. Зокрема, в 1984 році, завдяки співпраці семінаристів та молодих церковних діячів, він започаткував діяльність молодіжного руху «Сарепта» в Новиці на Лемківщині. Також, перебуваючи у Білому Борі, молодий священник познайомився із єромонахом Никодимом (Стецурою) (1895-1990), який, будучи ченцем Унівської Лаври, опинився у часи воєнних лихоліть у Польщі. А оскільки ще від мами о. Ярослав чув про ченців-студитів, які мали на Лемківщині, у Флоринці, свій монастир і помагали навколишнім людям, то відчув у собі покликання до чернечого життя. Таким чином, уже в 1977 він підпільно вступив до монастиря (були ще два інші кандидати, проте, в останній момент вони відпали), і після першого постригу в травні 1978 року та перших обітів, які склав 26 травня 1979 року, два ченці продовжили монаший шлях у Білім Борі.

Для того, щоби молодий чернець більше запізнався із монашим життям, то о. Никодим, який був його настоятелем, відправляв його в Італію, в монастир Студіон, де архимандритом був кир Любомир (Гузар). Тут інок Ярослав міг більше почерпнути студійського духу. А у міжчассі, 28 липня 1986 року у Білому Борі відбувся його постриг у малу схиму з іменем Яків. Цей постриг, за дорученням архимандрита Юрія (Макара), здійснив молодий єромонах Севастіян (Дмитрух), якому вдалося приїхати з України.

На початку 1990 року спільнота, до якої приєднався ще один брат, переїхала до Циганку, де і помер о. Никодим у тому ж 1990 році. А вже 1993 році єромонах Яків переїжджає в Україну, де вливається в життя братії нововідкритої Унівської Лаври. У 1994 році він стає намісником Лаври, допомагає засновувати монастир у Підкамені, а в 2000-2007 роках повертається до Польщі, де є настоятелем місійної станиці у Висовій, на Лемківщині. А з 2007 року, після повернення в Україну уже на постійно, стає насельником монастиря Св. Михаїла у Львові, де протягом 2007-2010 років є наставником спудеїв, тобто ченців, які проживаючи у монастирі, навчалися у Львівській духовній семінарії. Після цього, як припинив своє служіння наставника, то єромонах Яків залишився надалі у спільноті, ведучи чернече та душпастирське життя.