Відмова у виїзді за кордон через розшук ТЦК: коли можна не лише скасувати рішення, а й отримати компенсацію
Наявність відомостей про розшук військовозобов’язаного може стати підставою для відмови у виїзді з України, однак юридичне значення має те, які саме відомості містяться в реєстрах, чи передано інформацію про особу до Національної поліції та чи дотримався прикордонник установленої процедури.
Законодавство передбачає випадки, коли відмова є обов’язковою, але водночас вимагає оформити її обґрунтованим письмовим рішенням. Судова практика показує, що формальні посилання на воєнний стан без конкретних правових і фактичних підстав можуть призвести до скасування такого рішення.
Правові підстави для відмови у перетині кордону
Законність відмови у виїзді з України потрібно оцінювати за нормами, чинними на дату перетину кордону, а не лише на момент подання позову.
Базовими актами для аналізу є Закон України «Про прикордонний контроль» № 1710-VI, Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Правила № 57 та Порядок № 560.
За загальним правилом, громадяни України можуть виїжджати за кордон за наявності документів, які дають право на виїзд, але під час воєнного стану право на перетин кордону залежить також від установлених законодавством обмежень і належності особи до відповідної категорії.
Пункт 17 Порядку № 560 має особливе значення для спорів щодо розшуку ТЦК та СП. Він передбачає перевірку військово-облікових документів у чоловіків віком від 18 до 60 років.
Якщо в особи немає військово-облікового документа або в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів є відомості про подання цієї особи до розшуку в Національну поліцію, прикордонники відмовляють у перетині державного кордону на виїзд з України. Про виявлення такої особи інформують поліцію для здійснення адміністративного затримання та доставлення до найближчого ТЦК та СП.
Отже, правова оцінка залежить не від побутового формулювання «людина в розшуку», а від наявності конкретних обставин, передбачених нормативним актом.
Текст пункту 17 Порядку № 560 містить два окремі випадки: відсутність військово-облікового документа та наявність у Реєстрі відомостей про подання особи до розшуку в Національну поліцію.
Водночас необхідно розмежовувати перевірку військово-облікових документів, застосування обмеження на виїзд і виконання поліцейських повноважень.
ДПСУ здійснює прикордонний контроль і приймає рішення про пропуск або відмову у виїзді. ТЦК та СП веде військовий облік і передає відомості про порушення в межах своїх повноважень, а адміністративне затримання та доставлення особи здійснює поліція. Тому запис у військовому реєстрі сам по собі не є рішенням ТЦК про заборону виїзду, а відмова ДПСУ — рішенням про притягнення до адміністративної відповідальності.
Чи достатньо самого запису про розшук
Відповідь залежить від того, який саме запис виявлено та яким нормативним приписом керувався прикордонник.
Якщо йдеться про відомості в Реєстрі про подання військовозобов’язаного до розшуку в Національну поліцію, пункт 17 Порядку № 560 прямо передбачає відмову у виїзді. За наявності відповідних відомостей це не просто додаткова обставина, яку прикордонник може довільно проігнорувати.
Проте позначка в електронному військово-обліковому документі, інформація про порушення правил військового обліку, запис у Реєстрі «Оберіг» і відомості про розшук у системах Національної поліції не є тотожними поняттями. Тому в конкретному спорі потрібно встановити, що саме було зафіксовано в інформаційній системі, коли з’явилися відомості та чи відповідали вони передбаченій законом підставі для відмови.
Якщо прикордонники посилаються на розшук, але позивач доводить, що відомості про подання його до розшуку в Національну поліцію були відсутні, помилкові або не відповідали фактичним обставинам, це може бути аргументом для оскарження. Однак такий аргумент необхідно підтвердити документами, а не лише скриншотом із застосунку або усним поясненням посадової особи.
Окремо слід оцінювати законність дій ТЦК та СП, які передували появі відповідних відомостей. Навіть якщо запис був внесений до Реєстру, це не виключає можливості оскаржити рішення чи дії органу, який ініціював внесення інформації. Водночас оскарження дій ТЦК та СП саме по собі не означає автоматичного скасування рішення прикордонника: предмети спору, підстави та відповідачі можуть бути різними.
Судова практика: що встановили суди
Верховний Суд: справа № 380/11916/22
Постановою від 12 листопада 2024 року у справі № 380/11916/22 Верховний Суд розглянув вимоги до обґрунтування відмови в перетині кордону. Позивач, який навчався за кордоном, оскаржив рішення прикордонників, що не містило конкретної правової підстави відмови та пояснення, яких документів бракувало.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність відмови, наголосивши, що таке рішення має бути чітким, обґрунтованим і вмотивованим. Хоча справа не стосувалася розшуку ТЦК та СП, цей висновок важливий і для таких спорів: із рішення має бути зрозуміло, на якій правовій та фактичній підставі відмовлено у виїзді.
Суд першої інстанції: справа № 161/12477/26
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2026 року у справі № 161/12477/26 стосується відшкодування шкоди, завданої протиправною відмовою в перетині державного кордону.
Позивач працював на суднах за кордоном і мав документи, що підтверджували його професійний статус та підстави для виїзду. Однак 25 грудня 2024 року в пункті пропуску «Ягодин» йому відмовили в перетині кордону на підставі рішення № 3705.
Як зазначив суд, у попередній справі адміністративні суди визнали цю відмову протиправною. Водночас у справі про відшкодування шкоди відповідач посилався на наявність у реєстрі «Оберіг» відомостей про розшук позивача на момент перетину кордону.
За результатами розгляду справи суд частково задовольнив позов і постановив стягнути з Державного бюджету України 179 067,92 грн матеріальної шкоди та 10 000 грн моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції: справа № 580/12512/24
Постановою від 11 листопада 2025 року у справі № 580/12512/24 Шостий апеляційний адміністративний суд розглянув спір щодо відмови у перетині державного кордону через наявність у реєстрі «Оберіг» відомостей про перебування військовозобов’язаного в розшуку.
Позивач оскаржив рішення прикордонників від 27 листопада 2024 року, стверджуючи, що перебування в розшуку за даними «Оберегу» не є передбаченою законом підставою для обмеження виїзду, а рішення про відмову не містило належного обґрунтування. Він також посилався на внесення своїх даних до системи «Шлях».
Суд зазначив, що прикордонники мають повноваження перевіряти інформацію про осіб через систему «Гарт-1», яка використовує, зокрема, дані реєстру «Оберіг». Водночас включення до системи «Шлях» не гарантує безумовного права на виїзд: остаточне рішення ухвалюють прикордонники з урахуванням усіх документів та обставин.
Апеляційний суд погодився, що станом на дату відмови позивач не мав правових підстав для виїзду. Рішення про відмову залишилося чинним, однак суд змінив рішення першої інстанції в описовій частині, оскільки той помилково встановив обставини, які не стосувалися справи. Водночас відмова мала разовий характер і сама по собі не перешкоджатиме майбутньому виїзду за наявності законних підстав.
Суд апеляційної інстанції: справа № 380/2452/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 жовтня 2026 року у справі № 380/2452/25 залишив у силі рішення про скасування відмови у виїзді за кордон через перебування чоловіка в розшуку.
Суд встановив, що ДПСУ не надала доказів перебування позивача в розшуку, а витяг із реєстру військовозобов’язаних не містив відповідного подання до Національної поліції. Оскільки єдину підставу відмови не підтвердили доказами, рішення прикордонників визнали протиправним.
Апеляційну скаргу ДПСУ залишили без задоволення.
Як оскаржити відмову ДПСУ
Відповідно до статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», відмова в перетині кордону оформлюється обґрунтованим письмовим рішенням із зазначенням причин. Один примірник видають особі. Якщо рішення не надали, слід звернутися до відповідного органу ДПСУ та запросити його копію й інформацію про підстави відмови.
Паралельно варто звернутися до ТЦК та СП, щоб з’ясувати підстави й дату внесення відомостей про розшук, а також обставини передання інформації до Національної поліції. Якщо дані недостовірні або дії органу незаконні, їх можна оскаржити окремо.
Рішення ДПСУ можна оскаржити до органу вищого рівня або адміністративного суду. За частиною третьою статті 14 зазначеного Закону строк оскарження становить один місяць із дня прийняття рішення. Оскарження не зупиняє його дії.
У позові можна вимагати визнати відмову протиправною та скасувати її. Якщо спір стосується також дій ТЦК та СП, необхідно визначити окремі вимоги й належних відповідачів.
Строки та необхідні документи
Для звернення до суду знадобляться письмова відмова ДПСУ, паспортні та військово-облікові документи, підтвердження права на виїзд, відповіді ДПСУ, ТЦК та СП і поліції, а також докази недостовірності відомостей або порушення процедури. Якщо строк пропущено з поважних причин, можна просити суд його поновити.
Якщо незаконна відмова спричинила збитки, можна вимагати їх відшкодування, довівши протиправність рішення, наявність шкоди та причинний зв’язок між ними. Скасування відмови саме по собі не гарантує компенсації.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
