Відновлення у пломені війни: як націоналісти у Львові змогли проголосити Українську державу під носом у нацистів
Вбивство засновника Організації українських націоналістів Євгена Коновальця у 1938 році призвело до карколомних змін у структурі утворення. За словами історика Івана Патриляка, авторитетна фігура полковника втримувала два достатньо автономні угруповування: еміграційний, поміркований Провід українських націоналістів (ПУН) та радикальну Крайову екзекутиву, що діяла на українських теренах під контролем Польщі. Ідеологічні незгоди між цими групами призвела до розколу організації у 1940 році на два крила: Андрія Мельника та Степана Бандери.
На II Великому Зборі ОУН (б) у квітні 1941 року бандерівці утвердили чіткі політичні установи, згідно з якими головною ціллю проголосили Українську суверенну соборну державу, а шляхом її здобуття мала стати революційно-визвольна боротьба. Зокрема, ця боротьба полягала у створенні “єдиного протимосковського фронту”, де, згідно з постановою, роль відігравала не стільки ідеологія залучених народів чи формувань, скільки політична доцільність, а саме єдиний ворог. Бандерівці розуміли, що Радянський Союз рано чи пізно вступить у війну, і це може стати шансом для перехоплення ініціативи, хоча її вбачали в іншій формі:
“Зрив народних мас до остаточної розправи з наїзниками прийде в моменті послаблення й розхитання режиму наростаючими революційними силами й самою боротьбою. Вступлення СССР у нову імперіялістичну війну приспішить цей момент. Тоді зросте в Червоній Армії значення змобілізованого українського елементу й інших поневолених Москвою народів. Рівночасно зросте питомий тягар тих робітників і селян, що зостануться за своїми верстатами праці. Тоді-то боротьба цивільного населення з режимом завдаватиме сильніші удари…”
Головну роль для майбутнього держави, яке потрібно вибороти, є власне військо. Ідея створювати національні легіони в іноземній армії була не нова: так ще під час Першої світової війни на бік австрійської армії примкнули Українські січові стрільці. Під час краху імперії у Листопадовому чині вони захопили Львів, а з утворенням Західноукраїнської народної республіки підпорядкувались державі й стали Українською галицькою армією. Це були професійні бійці, роками загартовані критичними умовами у найрізноманітніших місцевостях: на річках Дніпра та Чорному морі, степах Таврійщини, горах Закарпаття і лісах Поділля.
Воєнізованою основою націоналістів була Українська військова організація, однак переважно вона вела підпільницьку боротьбу на території Галичини й Волині. Тому задля отримання професійного досвіду у повноцінній армії та створення ядра для власної, у лютому 1941 року Степан Бандера домовився з німецькими військами про вишкіл 800 бійців. Їх поділили на спеціальний загін “Нахтіґаль” та легіон “Роланд”, командиром був Роман Шухевич, майбутній головнокомандувач УПА.
За спогадами Євгена Побігущого, члена ОУН і командира куреня у “Роланді”, присягу складали Україні: “Організатори ДУН також виєднали в німців, щоб ми не присягали Гітлерові на вірність, а Україні. Ми були українська самостійна військова одиниця … Був лише зв’язковий старшина до вермахту, як це водиться в усіх союзних арміях”. У їхні обов’язки під час втілення операції “Барбаросса” з нападу на СРСР входило роззброєння частин Червоної армії та охорона ешелонів з боєприпасами.
Жертви розстрілів НКВС по відходу зі Львова, фото: Олеся Ісаюк
Не очікуючи основних німецьких сил, на ранок 30 червня 1941 року війська “Нахтіґалю” на чолі з Шухевичем увійшли до Львова, щоб забезпечити проголошення акту. Біля собору Святого Юра їх благословив глава УГКЦ митрополит Андрей Шептицький. Вояки зайняли стратегічні об’єкти та в’язниці: так вони виявили тіла замордованих на Лонського, які залишили НКВС після відходу з міста. Серед убитих був брат командира, Юрій Шухевич.
Підготовка акту була скрупульозно втаємниченою від німецької влади з одного боку, що згодом понесло наслідки. З другого ж боку – стала імпровізацією.
На башті Князівської гори підняли національний прапор. Через кілька годин після входження військ до міста прибула похідна група на чолі з Ярославом Стецьком, якого уповноважили оголосити про незалежність і стати головою правління. Він написав акт у той же день, виправивши згодом “проголошення” на “відновлення”, а в останній момент вніс пункт про подальшу співпрацю з “Великою Німеччиною”, що, за задумом, мало попередити репресії.
На місці провели переговори з політичними діячами українського руху, й о 18:00 у будинку “Просвіти” на площі Ринок відбулись Українські національні збори з понад сотнею делегатів, включно з представником митрополита Шептицького, Йосипом Сліпим. З балкона Ярослав Стецько виголосив промову львів’янам, яких зібрали на площі:
“Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України…”
Акт відновлення Української держави, фото: Вікіпедія
У документі йшлось, що Суверенна українська влада забезпечить порядок, всесторонній розвиток та заспокоєння потреб. Другий пункт визначав створення влади на західних землях, який підпорядковуватиметься урядові, що виникне у столиці. Третій пункт проголошував співпрацю з Німеччиною та продовження боротьби революційної армії проти російської окупації. Текст документа двічі зачитали на радіостанції по вулиці Князя Романа, 6.
Незалежними західні області України побували недовго. На наступний день, 1 липня німецьке командування, якому не сподобалась подібна самодіяльність, наказало легіонерам віддати усі стратегічні пункти Львова новоприбулим підрозділам німецької поліції та надало тижневу відпустку для розпізнання тіл родичів. Після, з 7 по 9 липня сотні “Нахтіґалю” відіслали з міста.
Ще 30 червня на зібраннях у “Просвіті” представник німецької армії Ганс Кох – колишній боєць УГА, який народився і проживав у Львові, обережно попередив, що у плани Райху не входила українська державність. Та незабаром у розмові із заступником державного секретаря Ернстом Кундом Степан Бандера скаже:
“Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї і цілі. Я дав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни… Я хотів би ще раз ствердити і вияснити, що стосовно всіх наказів, які я видавав, … я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народ”.
Нацистів подібна заява не переконала. 5 липня Бандеру та Стецька заарештували та відправили у концтабір Заксенгаузен. Паралельно з цим у Львові відбувались єврейські погроми, а день тому гестапо арештувало і розстріляло 45 львівських професорів польського походження – не встигнувши відійти від насилля радянських військ, місто накрила нова хвиля хаосу та насилля.
Офіційно 1 серпня Львів став столицею дистрикту “Галичина” – територіальної одиниці у Генеральному губернаторстві Німеччини, й була такою повних три роки – до радянської окупації, п’ятої в історії міста з початку XX століття. Тим часом із завершення контракту військових “Нахтіґалю” та “Роланду” чекало розформування підрозділів, переслідування та арешти. Значна частина тих, хто змогли вибратись і вижити, приєднались до новоствореної УПА, де продовжували свою боротьбу проти нацистів та більшовиків.
Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України