Відстрочку від мобілізації надали, але військовозобов’язаний оскаржив дії ТЦК: суд визначив, чи були порушені його права
Вінницький окружний адміністративний суд розглянув справу щодо оскарження бездіяльності територіального центру комплектування та соціальної підтримки під час оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Суд встановив, що заява військовозобов’язаного про надання відстрочки у зв’язку із загибеллю рідного брата-військовослужбовця була розглянута комісією, а за її результатами прийнято позитивне рішення, тому підстав для повторного розгляду заяви немає.
Суть справи
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся військовозобов’язаний із позовом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов’язати повторно розглянути його заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Позивач зазначав, що 30 червня 2025 року підготував заяву про оформлення відстрочки у зв’язку із загибеллю рідного брата-військовослужбовця. Заяву було направлено до територіального центру комплектування 1 липня 2025 року разом із документами, які підтверджували наявність відповідної підстави для отримання відстрочки.
На думку позивача, відповідач у встановлений пунктом 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період строк не розглянув подані документи, не прийняв рішення про надання або відмову у наданні відстрочки та не повідомив його про результати розгляду.
У зв’язку з цим 29 липня 2025 року позивач повторно звернувся до територіального центру комплектування, однак, як він зазначав, належної відповіді також не отримав.
Позивач вважав, що така бездіяльність суперечить вимогам законодавства, оскільки комісія мала розглянути заяву, перевірити подані документи та прийняти відповідне рішення, оформлене у встановленому порядку.
Також сторона позивача наголошувала, що направлення заяви поштою не суперечить законодавству, оскільки обов’язок військовозобов’язаного подати заяву не означає необхідність особистого прибуття до територіального центру комплектування для її оформлення.
Позивач зазначав, що відповідач мав розглянути подані документи або, за необхідності, самостійно отримати додаткові відомості з державних органів чи реєстрів. Однак, за його твердженням, заява фактично не була розглянута, а рішення щодо відстрочки не приймалося.
У зв’язку з цим позивач просив суд зобов’язати територіальний центр комплектування повторно розглянути його заяву про надання відстрочки та компенсувати витрати зі сплати судового збору.
Позиція відповідача
Представник територіального центру комплектування заперечив проти задоволення позову та зазначив, що належним відповідачем у справі має бути саме територіальний центр комплектування, а не його структурний підрозділ.
Відповідач вказав, що заява позивача була розглянута комісією з питань надання відстрочок. За результатами перевірки поданих документів було встановлено наявність у позивача права на відстрочку у зв’язку із загибеллю рідного брата під час виконання завдань із забезпечення національної безпеки та оборони України.
За результатами розгляду комісією прийнято рішення про надання відстрочки від призову, що підтверджувалося витягом із протоколу засідання комісії, довідкою про надання відстрочки та відповідними відомостями у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Відповідач зазначив, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки заява була розглянута, а бажаний для позивача результат — отримання відстрочки — фактично досягнутий.
Висновки суду
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, Вінницький окружний адміністративний суд встановив, що спір між сторонами виник щодо факту розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд зазначив, що відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, відстрочка від призову на військову службу надається військовозобов’язаним за наявності підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Однією з таких підстав є загибель близьких родичів військовозобов’язаного під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони України, відсічі і стримування збройної агресії проти України.
Суд встановив, що рідний брат позивача загинув, а факт родинних відносин підтверджувався відповідними документами. Таким чином, у позивача були наявні підстави для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Разом із тим суд врахував, що під час розгляду справи відповідач надав докази того, що заява позивача була розглянута комісією з питань надання відстрочок.
За результатами розгляду поданих документів комісія встановила наявність у позивача права на відстрочку у зв’язку із загибеллю рідного брата під час участі у бойових діях.
Це підтверджувалося довідкою про надання відстрочки та витягом із протоколу засідання комісії з надання відстрочок.
Суд наголосив, що предметом оскарження у цій справі була саме бездіяльність відповідача, яка, на думку позивача, полягала у нерозгляді його заяви про надання відстрочки.
При цьому способом захисту позивач обрав зобов’язання територіального центру комплектування повторно розглянути подану заяву.
Суд зазначив, що для задоволення таких позовних вимог необхідно було встановити факт, що заява позивача дійсно не була розглянута по суті та що існує необхідність повторного здійснення такого розгляду.
Однак матеріали справи свідчили про протилежне.
Суд встановив, що 5 вересня 2025 року комісією з надання відстрочок було прийнято рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Таким чином, відповідач фактично виконав обов’язок, про невиконання якого зазначав позивач у позовній заяві: заяву було розглянуто по суті, а за результатами її розгляду прийнято позитивне рішення.
Суд відхилив доводи представника позивача про те, що відповідач не надав доказів направлення довідки про надання відстрочки та що саме прийняття рішення про надання відстрочки не спростовує факту попередньої бездіяльності.
Суд зазначив, що ці обставини не змінюють предмет спору та не є підставою для задоволення заявлених вимог.
Позивач не оскаржував саме рішення комісії про надання йому відстрочки, не вимагав його скасування чи визнання протиправним.
Його позовні вимоги ґрунтувалися виключно на твердженні, що заява про надання відстрочки не була розглянута по суті, у зв’язку з чим він просив зобов’язати відповідача повторно її розглянути.
Водночас суд встановив, що заява вже була розглянута, а за її результатами прийнято рішення про надання відстрочки.
Суд зазначив, що вимога про повторний розгляд заяви фактично спрямована на зобов’язання відповідача здійснити дію, яка вже була виконана.
Адміністративне судочинство має забезпечувати ефективний захист порушених прав особи, а судовий захист повинен бути реальним, а не формальним.
У випадку, коли на момент розгляду справи відповідач уже вчинив дії, про зобов’язання виконати які просить позивач, відсутні правові підстави повторно покладати на нього такий самий обов’язок.
Суд також зазначив, що саме по собі прийняття рішення про надання відстрочки після спливу строку, визначеного пунктом 60 Порядку №560, не є достатньою підставою для задоволення заявлених вимог, оскільки предметом позову було не порушення строку розгляду заяви, а її нібито нерозгляд по суті.
Крім того, суд врахував, що результат розгляду заяви відповідав матеріально-правовій вимозі позивача, оскільки йому було надано відстрочку саме з тієї підстави, на яку він посилався у своєму зверненні — у зв’язку із загибеллю рідного брата під час участі у бойових діях.
За таких обставин суд дійшов висновку, що порушення права позивача, яке могло б бути усунуте шляхом повторного розгляду заяви, не встановлено.
Суд також зазначив, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень саме відповідач повинен довести правомірність своїх дій або бездіяльності.
У цій справі № 120/11926/25 відповідач підтвердив свої заперечення документами, які свідчили про розгляд заяви позивача та прийняття рішення про надання відстрочки.
У зв’язку з цим суд дійшов висновку, що доводи позивача про нерозгляд заяви не знайшли підтвердження, а вимога про повторний розгляд заяви є необґрунтованою.
Вінницький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Оскільки суд не задовольнив позовні вимоги, підстав для стягнення на користь позивача витрат зі сплати судового збору також не було.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
