Вижив на фронті, загинув у ДТП: на Шепетівщині попрощалися з капітаном
У місті Славуті Шепетівського району сьогодні, 10 січня, провели в останню путь Захисника України — капітана Олександра Олександровича Оніщука. Йому було лише 24. Вік, у якому зазвичай тільки вчаться жити по-справжньому, будувати плани й мріяти наперед. Його життя обірвалося раптово — і від цього ще важче прийняти втрату.
Олександр народився 30 квітня 2001 року в Славуті. Він виріс у військовій родині, де слова «честь» і «обов’язок» не звучали для годиться — ними жили. Свій вибір він зробив рано й свідомо. Після 8 класу Славутської школи №5 вступив до Острозького військового ліцею, а згодом, у 2018 році, став курсантом Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
Повномасштабна війна застала його на порозі випуску. 5 березня 2022 року, у найтривожніші дні початку вторгнення, Олександр достроково отримав звання лейтенанта. Він не шукав легших доріг і не відкладав рішення «на потім» — пішов туди, де було найгарячіше.
Сіверськодонецьк, Рубіжне, Лисичанськ, Бахмут — ці назви давно стали синонімами жорстких боїв і надлюдської витримки. Там молодий офіцер Оніщук разом із побратимами тримав оборону, робив свою роботу й беріг інших. Його знали як фахового військового, якого поважали і в підрозділі, і командування. Він мав нагороди й авторитет, а останнім часом ніс службу у військовій частині А4583.
Олександр пройшов фронт, вистояв там, де виживають не всі. Та 7 січня 2026 року його життя трагічно обірвалося в автокатастрофі. Біль від такої втрати — особливий: ніби хтось різко вимикає світло там, де його так потребували.
Для рідних він був опорою і теплом. Для батьків — сином, яким пишалися. Для сестри — тим, на кого можна спертися без зайвих слів. Для бабусь і дідусів — уважним онуком. Для дружини — найближчою людиною, з якою хотілося прожити ціле життя. А для маленької донечки — татом, який назавжди залишиться Героєм у родинній пам’яті.
Кажуть, Олександр не проходив повз чужу біду, умів підтримати й знаходив прості, правильні слова, коли вони були потрібні найбільше. Умів берегти своїх. Тепер наш обов’язок — берегти пам’ять про нього.
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся громада висловили щирі співчуття рідним і близьким полеглого Захисника. Це біль, який не знімається часом за один день, і порожнеча, яку не заповнити жодними словами.
Вічна пам’ять Герою. Слава Україні.
