Вікнинська гімназія стала початковою школою: директор подякував усім, хто був поруч
Вікнинська гімназія Калинопільської громади через демографічний фактор, що призвів до малої наповнюваності класів, офіційно реорганізована в початкову школу.
На жаль, така доля очікує більшість сільських закладів освіти. Для повноцінного функціонування гімназії (1–9 або 5–9 класи) за новими правилами держфінансування необхідно мати мінімум 45 учнів.
У окремому класі мінімальна кількість учнів повинна бути від 5 осіб, а максимальна – до 30 учнів (у початкових класах гімназії, якщо такі є – до 24).
Якщо в гімназії менше ніж 45 учнів, держава припиняє виділяти на неї освітню
субвенцію. У такому разі місцева громада повинна самостійно утримувати заклад коштом місцевого бюджету, змінити його статус (наприклад, зробити філією опорного закладу) або реорганізувати.
Калинопільська селищна рада прийняла рішення реорганізувати Вікнинську гімназію у початкову школу.
Щемно про останній день роботи гімназії відгукнувся директор Василь Кураш, для якого цей навчальний заклад був не просто роботою, а справою всього життя.
«Сьогодні останній мій день роботи у ріднесенькій Вікнинський школі (гімназія змінила тип та найменування на початкову школу). 33 роки – 5 – у старій школі, 28 – у новозбудованій), з них 22 – на посаді директора, – згадує Василь Іванович. – Якщо взяти мої шкільні роки, 1979 – 1987, то виходить 41 рік з 54 років життя я провів у рідній школі».
За сучасними стандартами мобільного життя, де кожних 5 років рекомендують змінювати вид діяльності, така відданість рідному селу, закладу та колективу виглядає майже фантастичною. Однак Василь Кураш наочно довів, що це можливо. На його очах школа розбудовувалась, пережила етап розквіту і через незалежні від неї обставини дійшла до періоду нинішньої кризи. За 22 роки роботи на посаді директора Василь Іванович сформував дружний професійний колектив, випустив сотні вдячних вихованців, провів безліч планових і позапланових ремонтів закладу. Вікнинська школа давно стала взірцем патріотичного виховання, козацької педагогіки, хабом творчості, центром благодійності. Тож, логічно, що директору бракує слів, аби висловити почуття з приводу її реорганізації.
«Усе описати, передати свої емоції, напевно не вистачить часу, – зазначає він. – Школа – це не просто будівля, це Родина, люди, діти, вчителі, працівники, батьки, громада, це емоції та ціле життя, яке ми прожили разом. За плечима океан досягнень, добрих справ, заходів, вражень, переживань, турбот, щасливих миттєвостей та щоденної кропіткої роботи. Для мене це була ціла Епоха, моє Шкільне життя, щасливі роки».
Звертаючись до шкільної родини, Василь Іванович наголошує: «Це вже не частиночка мого серця, це ціле Серце, наповнене Вашою любов’ю. Ви назавжди залишитеся у ньому. ДЯКУЮ усім, з ким я був поруч у ці роки, хто зі мною був поруч. Ми разом гідно пройшли цей шлях. Це наша спільна, щаслива історія. Пам’ятаймо її. Пам’ятаймо тих, хто був з нами і відійшов у вічність».
Свої подальші професійні плани посадовець поки що не розголошує, але його вже чекають у Багачевській громаді керівником опорного навчального закладу освіти, про що написали в коментарі під його постом.
Ну що, побажаємо кожному з цієї шкільної родини, що волею долі, на жаль, розформувалася, знайти свій єдиний правильний шлях і не забувати повчання нашої легендарної Ліни Костенко, що «кожен фініш – це, по суті, старт». Хай ваш старт буде легким, вдалим і обов’язково успішним!
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію