Вікторія Якобчук. «Мій дім — в твоєму серці назавжди»

 

Мій дім — в твоєму серці назавжди

Мій дім — в твоєму серці назавжди.
Мої обійми теплі та невпинні.
Не йди від мене, ще побудь, зажди,
Нехай натішаться тобою очі сині.

Нехай полюбляться, як пара голубів,
Нехай воркують у весняну пору.
Не день, не два — тобою захворів,
Не день, не два… Закохуюся знову.

Мій дім — в твоєму серці назавжди.
Хай сняться очі… руки обіймають.
Не йди від мене, ще побудь, зажди,
Тебе ніде так більше не кохають.

 

Бузком цвіли твої весняні очі

Бузком цвіли твої весняні очі
І зорями вдивлялися у трави.
Твоєю бути я навіки хочу —
Твоєю бути, мати на це право.

Бузком цвіли весняні теплі грози
І притулялись очі мимоволі.
Я більш не питиму твої вже згірклі сльози,
І так багато вже наїлася солі.

Бузком цвітуть… Нехай собі притуляться.
Туман спустошено пригладився в траві.
Любив її? Чи, може, мені чується?
Тепер хай слухають нас хмарки і гаї…

 

Чуже життя… без гриму і емоцій

Чуже життя… без гриму і емоцій,
Бездушність світу — чисте каяття.
Я серце їм принесла на долонці,
Вони ж перетворили все в сміття.

Чужа душа, або ж така бездушна,
Її любов обпечена в жагу.
Трималася усе життя так мужньо,
Тримала всіх, не зрушачи біду.

Чуже життя моїми вже очима
І їхня «чесність» справді показна.
Добро нам не носити за плечима —
Скількох людей ти витягнула з дна?

 

До мене йшли з порожніми серцями

До мене йшли з порожніми серцями
І прибігали сльозами умиті.
А я вдивлялась в очі вечорами,
Я цінувала вже прожиті миті.

До мене йшли з порожніми руками,
А я багаття запалила — грітись.
Я не давала кровоточить ранам,
Давала шанси кожному змінитись.

До мене йшли, приходили, дражнили,
Змішали із болотом все, що можна.
А я без вас на світі цьому жила.
Я цінувала… Робить так не кожна.

 

Осінній цвіт солодких поцілунків

Де золотом покриті всі дороги,
Я не бажаю більше подарунку,
Ніж обійти з тобою всі пороги.

Осіння далеч, попри все, забута,
І сонце вже в обіймах так не гріє.
Моя любов і є твоя спокута —
Лиш любить так вона, як сама вміє.

Осіння ніч — розлука поміж хмарами.
Забути зможу, але не для нас.
Колись давно замість птахів літали ми,
Та вже пройшов той золотий для мене час.