А потім зник на 15 років.
26 грудня 1948 року. Естерґом, Угорщина. День після Різдва.
Кардинал Йожеф Міндсенті стояв на порозі свого палацу. Навколо вже кружляли машини таємної поліції.
Він знав, що це кінець свободи.
Перед тим як відчинити двері, залишив записку:
«Якщо почуєте, що я зізнався чи відрікся — не вірте. Це буде результат людської слабкості».
Потім одягнув найпростішу сутану, поклав до кишені образ Ісуса з терновим вінцем, попрощався зі старенькою матір’ю.
Уночі його забрали.
Далі були тижні тортур у підвалі на проспекті Андраші, 60 у Будапешті — одному з найстрашніших місць Європи ХХ століття.
Його били, морили голодом, позбавляли сну, вводили наркотики, ламали психіку. Він підписав “зізнання” у злочинах, яких не вчиняв.
У лютому 1949 року — суд. Вирок: довічне ув’язнення. Світ обурився. Трумен назвав це ганьбою, Черчилль засудив, Папа Пій XII відлучив причетних. Але Міндсенті цього не чув — він був в ізоляції.
Минуло майже 8 років. 23 жовтня 1956 року Угорщина повстала проти радянського режиму. Студенти, робітники, солдати — країна піднялася. 30 жовтня його звільнили. Він виступив по радіо. Підтримав революцію.
Здавалося, свобода поруч. Це тривало… три дні.
4 листопада радянські танки увійшли в Будапешт. Революцію придушили. Тисячі загиблих, сотні тисяч — у вигнанні.
Міндсенті втік до посольства США. Йому дали притулок. Він зайшов туди 4 листопада 1956 року. І не вийшов звідти… 15 років. Його “кімната” — переобладнаний кабінет. Вікна, які не можна відкрити.
Ліжко. Вівтар. Місце для молитви. Він не мав права вийти надвір. Його не можна було бачити з вулиці. Зовні щодня стояла таємна поліція. Він служив месу, писав мемуари, ходив тими ж коридорами.
Світ змінювався. Папи змінювались. Президенти змінювались. Він залишався там. А потім — найболючіше.
У 1971 році Папа Павло VI попросив його залишити посольство й відійти від справ — заради діалогу з комуністичним режимом.
Він відповів: «Я приймаю, можливо, найважчий хрест у своєму житті».
Після 5475 днів він вийшов. Сів у машину. Поїхав до Відня. Коли перетнув кордон — зняв чорний капелюх. Під ним був червоний кардинальський берет. Він хотів, щоб Угорщина бачила, хто залишає її. Він більше ніколи не повернувся за життя.
У 1975 році помер у вигнанні. Йому було 83. Він заповів: не повертати його тіло на батьківщину, поки останній радянський солдат не залишить Угорщину. Це сталося у 1991 році. Того ж року його останки повернули додому. До базиліки в Естерґомі. Туди, де він колись був архієпископом.
Що вражає найбільше? Він пережив нацистів. Пережив комуністів. Пережив тортури, ув’язнення і 15 років ізоляції. Пережив навіть те, як його відсунули свої. Його назвали “сухим мучеником” — людиною, яку не вбили, але повільно ламали роками.
І все ж… Тиранія впала. А правда — ні. Кардинал Йожеф Міндсенті. Він не повернувся додому за життя. Але переміг.