Вінниця проведе в останню путь воїна Тараса Маляренка: 11 вересня — час і місце прощання
Сьогодні, 11 вересня, Вінниця віддає останню шану своєму земляку, воїну Тарасу Маляренку. Прощання з ним розпочнеться о 12:30 на вул. Л. Лук’яненка, 41. О 14:00 церемонія продовжиться у Спасо-Преображенському кафедральному соборі, а о 15:00 захисника поховають на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Більше трьох років тому, у березні 2022 року, вінничанин став до лав Сил оборони. Його першим підрозділом був 379-й окремий батальйон охорони та обслуговування: там він відповідав за те, щоб боєприпаси й оснащення вчасно доходили до підрозділів на найгарячіших ділянках фронту. Пізніше головний сержант перейшов до 109-ї окремої бригади територіальної оборони й на посаді гранатометника виконував завдання на Донецькому напрямку. Останній свій бій він прийняв 15 травня 2025 року — поблизу села Стара Миколаївка на Краматорщині. Воїнові було 42 роки.
Про фронтові будні син майже не розповідав матері Вірі Володимирівні — беріг її серце від зайвих хвилювань. У слухавці вона найчастіше чула: «Мамо, в мене все добре, незабаром побачимося». Тепер жінка перечитує грамоти з подяками за зразкову службу та сумлінне виконання обов’язку, які надіслало командування частини. Серед відзнак воїна — почесна медаль Президента України «За оборону України». «Тарас був дуже доброю дитиною, справжнім патріотом, людиною честі та великого серця, – згадує мати. – Коли трагічно обірвалося життя мого старшого сина, а згодом передчасно пішов і чоловік, він залишився єдиною опорою та надією для мене. Моєю душею, моєю гордістю та усім всесвітом…»
Народився Тарас Васильович Маляренко 11 березня 1983 року у Вінниці. Закінчив середню школу №27, а згодом Вище професійне училище №11 за спеціальністю «Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування», працював, зокрема, у ТОВ «Аріта». Із дружиною Іриною виховував двох синів — сьогодні їм 16 та 12 років. «Про такого батька, чоловіка і сина, яким був Тарас, можна лише мріяти. Він дуже любив дітей, віддавав нашим хлопчикам увесь свій вільний час. Вони до останнього вірили, що татко повернеться і вони знову підуть, як планували, на риболовлю чи по гриби, – розповідає дружина полеглого воїна Ірина. – Тарас мріяв поставити на ноги синів, дати їм можливість отримати гарну освіту, добудувати будинок… Бог знає, скільки всього доброго він міг зробити, але усе перекреслила війна…»
Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!