Вісь Пхеньян-Тегеран: як Росія отримує новий військовий тил

Поки Пхеньян поглиблює військовий союз із Москвою, Іран і КНДР можуть перейти до нового рівня оборонної кооперації. А Вашингтон одночасно посилає Кім Чен Ину сигнали про готовність до нової зустрічі.

Новий трикутник

Розмови про можливу військову угоду між Іраном і Північною Кореєю виникли не на порожньому місці. Тегеран і Пхеньян багато років підтримують військово-технічні контакти, передусім у ракетній сфері, а після початку повномасштабної війни Росії проти України їхнє зближення дедалі виразніше вписується у ширшу систему співпраці держав, що протистоять США та їхнім союзникам.

Правда, станом на 25 серпня немає офіційного підтвердження, що Іран і КНДР уже домовилися саме про договір взаємної оборони за російсько-північнокорейською моделлю. Втім модель для такого кроку вже існує: договір про всеосяжне стратегічне партнерство між Росією та КНДР, підписаний у 2024 році, містить положення про взаємну військову допомогу у разі збройної агресії проти однієї зі сторін. Саме ця конструкція принципово відрізняється від звичайної угоди про постачання зброї чи проведення спільних навчань.

Для Ірану подібний формат був би особливо привабливим після різкого загострення його протистояння з Ізраїлем та США. Північна Корея має те, чого потребує Тегеран: десятиліття досвіду існування під санкціями, розвинену ракетну програму, ядерний потенціал та військову промисловість, здатну працювати в умовах майже повної міжнародної ізоляції.

Пхеньян, своєю чергою, може бути зацікавлений в іранському досвіді застосування балістичних ракет, безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби та ведення асиметричної війни. Окремий інтерес становлять результати бойового застосування озброєнь - те, що жодні полігонні випробування повністю замінити не можуть.

Про те, що війна Росії проти України вже стала для північнокорейських військових своєрідною лабораторією, прямо говорить і українська воєнна розвідка: військовослужбовці КНДР опановують бойові дрони, розвідку, РЕБ та інші технології сучасної війни.

"Партнерство цих режимів посилює військовий потенціал усіх противників США та їхніх союзників", - наголошує у коментарі Радіо Свобода старша наукова співробітниця та директорка програми трансатлантичної безпеки Center for a New American SecurityКендалл Тейлор.

Тут і виникає російський інтерес. Якщо Тегеран і Пхеньян формалізують оборонну взаємодію, Москва отримає ще один непрямий механізм впливу: північнокорейські ресурси можуть бути задіяні на підтримку Ірану, а Росія - посилити власну військово-політичну взаємодію з обома державами.

До речі, експерт наголошує, що Росія, Іран, КНДР і Китай не обов'язково мають бути формальним військовим союзом, щоб становити серйозну проблему. Співпраця дозволяє їм компенсувати слабкі місця один одного.

Особливо цікава її оцінка механізму, який тримає цю систему разом: спільне протистояння могутності США. Вона також вважає, що найближчими роками важко уявити сили, котрі могли бироз'єднати ці режими.

Отже, формується своєрідна система, у якій Москва може виступати головним військовим споживачем північнокорейських ресурсів, Пхеньян - постачальником озброєнь і живої сили, а Тегеран - ще одним важливим центром ракетно-дронової та військово-технологічної кооперації.

І над усією цією конструкцією справді дедалі помітніше майорить Китай.

Західний виклик

Найбільш тривожним є те, що ця кооперація вже має безпосередній військовий вимір у війні проти України.

За даними ГУР Міністерства оборони України, нова хвиля північнокорейського контингенту в Росії налічує близько 8 500 військовослужбовців. У її складі є спеціалізований дроновий компонент; за інформацією, яку українська розвідка передала міжнародним медіа, йдеться приблизно про 400 операторів БПЛА.

Паралельно Росія розгортає окремий північнокорейський ракетний підрозділ приблизно зі 90 військових, який планують включити до складу 112-ї ракетної бригади РФ у Воронезькій області. Для нього передбачено до шести пускових установок і 120 ракет KN-23/KN-24.

Це - принципово нова якість співпраці. Йдеться вже не просто про те, що КНДР передає Москві боєприпаси, а про присутність північнокорейських спеціалістів, котрі можуть безпосередньо допомагати російській армії використовувати сучасні системи озброєння. Українська розвідка також повідомляє, що північнокорейські військові вже використовують дрони, здійснюють аеророзвідку, коригують вогонь артилерії та РСЗВ.

Водночас Вашингтон демонструє щодо Пхеньяна суперечливу політику:19 серпня президент США Дональд Трамп заявляв про намір зустрітися з Кім Чен Ином і наголошував на добрих особистих відносинах із північнокорейським лідером, пов'язуючи з ними своє ставлення до американсько-південнокорейських військових навчань.

Проблема у тому, що після саміту Трампа і Кім Чен Ина у Сінгапурі 2018 року, де Кім зобов'язався працювати над повною денуклеаризацією Корейського півострова, ці домовленості не були реалізовані. Після зустрічі в Ханої у 2019 році угоди досягнуто не було, а вже у 2020 році США продовжували фіксувати діяльністьКНДР, пов'язану з її ядерною програмою.

До слова, президент департаменту геополітики та зовнішньої політики і керівник корейської програми CSISВіктор Ча 13 серпня опублікував аналіз можливого нового саміту Трампа і Кім Чен Ина. Його висновок доволі жорсткий: нинішня Північна Корея має набагато менше стимулів іти на поступки США, ніж у 2018-2019 роках. Причина проста: РФта КНРзначно зменшили ціну міжнародної ізоляції Пхеньяна. Москва отримує від КНДР боєприпаси, війська, ракети та робочу силу, а Пекін розширює економічну співпрацю.

І навіть під час першої каденції Трама переговори не зупинили розвиток ядерних і ракетних можливостей Пхеньяна. Навпаки,КНДР продовжила їх розвивати,ДерждепСШАпрямо фіксував подальше вдосконалення ядерних і балістичних програм Північної Кореї.

Йось тут виникає головне питання: чи існує у Заходу реальна стратегія протидії цьому процесу?

Відповідь наразі не може бути однозначною. Окремі елементи такої стратегії існують: військове стримування, санкції, контроль за технологіями, обмін розвідданими, координація США, Південної Кореї та Японії, а також підтримка України.

Але проблема виникає тоді, коли ці компоненти суперечать один одному: якщо РФотримує від КНДР ракети, боєприпаси й військових, Іран поглиблює взаємодію з Пхеньяном, а Китай залишається головною економічною опорою Північної Кореї, то ставка лише на переговори з окремими диктаторами стає недостатньою.

Особливо небезпечним сигналом стало скорочення Сполученими Штатами спільних навчань із Південною Кореєю.

Саме тому західній стратегії потрібна не просто чергова зустріч Трампа з Кімом чи новий пакет санкцій, адовгострокова система, що одночасно перекриває Росії доступ до північнокорейських озброєнь, ускладнює передачу технологій між Москвою, Пхеньяном і Тегераном, посилює обороноздатність України та Південної Кореї, а головне - демонструє союзникам, що американські гарантії безпеки не залежать від особистої симпатії президента США.

Ірина Носальська