Вітчим утримував двох дітей дружини та просив відстрочку від мобілізації: що вирішив суд
Вишгородський районний суд Київської області розглянув справу про встановлення факту перебування двох неповнолітніх дітей дружини на утриманні їхнього вітчима. Встановлення такого юридичного факту було необхідне заявнику для отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд дійшов висновку, що самі по собі спільне проживання з дітьми, участь у їхньому вихованні та добровільне матеріальне забезпечення не свідчать про виникнення у вітчима передбаченого законом обов’язку щодо їх утримання. У задоволенні заяви суд відмовив.
Суть справи
У липні 2025 року чоловік звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із заявою про встановлення факту перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей його дружини від попереднього шлюбу.
Заявник зазначав, що у листопаді 2018 року уклав шлюб із матір’ю дітей. Подружжя також має спільного сина. Водночас разом із ними проживають дві доньки дружини від попереднього шлюбу.
Біологічного батька дівчат рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 9 липня 2024 року було позбавлено батьківських прав. Тим самим рішенням суд збільшив суму аліментів та стягнув із нього на користь матері дітей аліменти у розмірі 2 тис. грн щомісячно до 30 вересня 2026 року.
За твердженням заявника, фактично з 2018 року він узяв на себе виховання та утримання дітей дружини. Біологічний батько, як зазначалося у заяві, участі у їхньому вихованні та утриманні не бере й аліменти не сплачує.
Заявник посилався на те, що виховує дітей як рідних, забезпечує їх усім необхідним для життя, навчання та розвитку, купує продукти харчування, одяг і речі домашнього вжитку, піклується про стан їхнього здоров’я, бере участь у навчально-виховному процесі, відвідує батьківські збори та цікавиться успіхами дітей у навчанні.
Сім’я має статус багатодітної. Сам заявник офіційно працевлаштований. За наданою суду довідкою про доходи він працював у ТОВ на посаді тесляра, а його заробітна плата за період із січня по червень 2025 року становила 146 377 грн.
Метою звернення до суду заявник прямо визначив необхідність встановлення факту перебування двох неповнолітніх дітей на його утриманні для отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Спочатку Вишгородський районний суд у липні 2025 року відмовив у відкритті провадження. Однак у грудні 2025 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу заявника, скасував цю ухвалу та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У січні 2026 року провадження у справі було відкрито. Згодом суд залучив до участі у справі як заінтересованих осіб Міністерство оборони України та біологічного батька дітей.
Позиція Міністерства оборони
Міністерство оборони України заперечувало проти задоволення заяви.
У відомстві звернули увагу, що позбавлення батьківських прав не звільняє особу від обов’язку утримувати своїх біологічних дітей. Батько внаслідок позбавлення батьківських прав втрачає відповідні права щодо дітей, однак його обов’язок щодо їх утримання зберігається.
Міноборони також зазначило, що заявник не є біологічним батьком двох дітей, тоді як їхня мати не позбавлена батьківських прав і виховує дітей.
На думку відомства, заявник фактично просив установити одноособове утримання двох нерідних дітей за наявності у них матері та біологічного батька. При цьому матеріали, подані разом із заявою, на думку Міноборони, не підтверджували відсутності матеріальної та нематеріальної допомоги з боку біологічного батька.
Міністерство наголошувало, що обов’язок утримувати та виховувати дітей покладається передусім на їхніх біологічних батьків. Сам по собі факт того, що заявник працює, утримує дружину та спільну дитину, не є доказом того, що саме він самостійно утримує ще двох дітей дружини.
Окремо Міноборони наголосило, що розірвання шлюбу між біологічними батьками не впливає на обсяг їхніх прав та обов’язків щодо дітей, а позбавлення батьківських прав одного з батьків не припиняє його обов’язку щодо матеріального утримання дитини.
Заявник та його представник наполягали на задоволенні заяви. Мати дітей проти встановлення відповідного факту не заперечувала.
Обставини, які досліджував суд
Суд установив, що заявник та мати дітей перебувають у шлюбі з 24 листопада 2018 року та мають спільного сина.
Матеріали справи також підтвердили, що дві неповнолітні доньки дружини проживають разом із заявником та матір’ю однією сім’єю.
Рішенням суду від 9 липня 2024 року біологічного батька дітей було позбавлено батьківських прав. Водночас із нього стягнуто аліменти на утримання дітей.
Суд дослідив акт про спільне проживання сім’ї, посвідчення багатодітної сім’ї, довідки з навчального закладу, медичну довідку, відомості про працевлаштування та доходи заявника, а також його характеристику з місця роботи.
У довідках ліцею зазначалося, що вихованням обох дівчат займаються їхня мати та вітчим. Заявник приходить до навчального закладу, відвідує батьківські збори, цікавиться успіхами дітей та бере участь у навчально-виховному процесі.
Медична довідка також свідчила, що вітчим піклується про здоров’я дітей та приходить із ними на прийом до педіатра самостійно або разом із їхньою матір’ю.
У суді були допитані свідки, які підтверджували, що з 2018 року заявник проживає з дітьми однією сім’єю, бере активну участь у їхньому вихованні та матеріальному забезпеченні, купує їм одяг, мобільні телефони, ноутбуки та інші необхідні речі, допомагає у навчанні, забезпечує сімейні потреби та підтримує з дітьми близькі й довірливі стосунки.
Самі діти під час допиту також пояснювали, що заявник фактично виконує щодо них батьківські функції, матеріально їх забезпечує, бере участь у навчанні та повсякденному житті. Водночас із біологічним батьком вони тривалий час не спілкувалися, а його участі у їхньому вихованні чи матеріальному забезпеченні, за їхніми словами, не було.
Позиція та висновки суду
Суд виходив із того, що відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а пункт 2 частини першої статті 315 ЦПК України прямо передбачає можливість встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Водночас суд звернув увагу на положення Сімейного кодексу України щодо розподілу обов’язків з утримання дітей.
За статтею 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до статті 260 СК України, якщо мачуха або вітчим проживають однією сім’єю з малолітніми чи неповнолітніми пасинком або падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Разом із тим стаття 268 СК України передбачає обов’язок мачухи або вітчима утримувати малолітніх чи неповнолітніх падчерку або пасинка, які з ними проживають, лише за певних умов: якщо у дітей немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, а сам вітчим або мачуха можуть надавати матеріальну допомогу.
Суд навів і позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 160/11228/23, за якою особа, перебуваючи у шлюбі з матір’ю дітей та проживаючи з ними однією сім’єю, має право брати участь у їхньому вихованні. Однак обов’язок щодо утримання дітей у вітчима виникає лише за умови, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати належне утримання.
Суд підкреслив, що сімейні права та обов’язки тісно пов’язані з конкретною особою та не можуть бути передані іншій особі чи покладені на неї замість відповідного члена сім’ї. Особисті та майнові сімейні обов’язки є обов’язками конкретної особи — матері, батька, дружини тощо.
На цій підставі суд дійшов висновку, що обов’язок вітчима щодо утримання дітей, з якими він проживає, не є безумовним.
У цій справі неповнолітні діти мають матір, на яку відповідно до закону покладено обов’язок щодо їх утримання. Крім того, вони мають біологічного батька, який, хоча й позбавлений батьківських прав, не втратив обов’язку щодо утримання дітей.
Суд зазначив, що за положеннями чинного законодавства у заявника відсутній правовий обов’язок утримувати неповнолітніх дітей дружини, а їх утримання з його боку здійснюється добровільно.
При цьому суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, в якій зазначено, що за сімейним законодавством зв’язок утримання з відповідними правовими наслідками має системний характер.
Велика Палата звернула увагу, що отримання особою заробітку, пенсії, стипендії чи інших доходів саме по собі не може бути безумовною підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні. Для підтвердження або спростування такого факту необхідно досліджувати відповідні докази, зокрема відомості про склад сім’ї та спільне проживання, медичні документи, банківські виписки, довідки про доходи, чеки, квитанції, договори про оплату комунальних, навчальних і медичних послуг, показання свідків, фото- та відеоматеріали, листування та інші докази, які дають можливість установити фактичні обставини утримання.
Оцінюючи докази у конкретній справі № 363/3971/25, Вишгородський районний суд зазначив, що заявник, перебуваючи у шлюбі з матір’ю дітей, має право брати участь у вихованні її дітей від попереднього шлюбу. Водночас обов’язок щодо їх утримання у нього як у вітчима виникав би лише за наявності обставин, установлених статтею 268 СК України.
Суд установив, що діти мають матір та біологічного батька. Останній, попри позбавлення батьківських прав, не звільнений від обов’язку утримувати дітей.
На думку суду, заявник не довів наявності передумов, передбачених статтею 268 СК України, за яких у нього як у вітчима виник би обов’язок утримувати дітей дружини.
Суд зазначив, що мати дітей є працездатною, а доказів того, що вона не працює та не отримує доходи, до суду не надано.
Також у рішенні зазначено, що суду не було надано даних щодо розміру отриманих заявником доходів у відповідний період, що, за висновком суду, не дозволяло встановити, чи дійсно він має фактичну можливість надавати матеріальну допомогу дітям, тобто утримувати їх.
Акт про проживання, як зазначив суд, підтверджує лише факт спільного проживання заявника з дружиною та її дітьми, але сам по собі не свідчить про перебування дітей на його утриманні.
У підсумку суд, оцінивши надані заявником докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність — з точки зору достатності та взаємозв’язку, дійшов висновку про недоведеність факту перебування двох неповнолітніх дітей на утриманні заявника.
Вишгородський районний суд Київської області відмовив у задоволенні заяви про встановлення факту перебування дітей на утриманні.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
