Виїзд за кордон, дистанційна робота чи мобілізація: коли відсутність на роботі не вважають прогулом
Відсутність працівника на роботі під час воєнного стану сама по собі не завжди є підставою для звільнення за прогул. Водночас перебування за кордоном або посилання лише на воєнний стан також автоматично не роблять відсутність поважною.
Такий підхід простежується у практиці Верховного Суду та судів нижчих інстанцій.
Ключове значення мають конкретні обставини: чи мав працівник об’єктивні причини не виходити на роботу, чи повідомив про них роботодавця та чи з’ясував сам роботодавець причини відсутності перед звільненням.
Дистанційного працівника не можна автоматично звільнити за прогул під час воєнного стану
У постанові від 6 червня 2024 року у справі № 367/569/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність працівника на робочому місці в період воєнного стану не може кваліфікуватися як прогул без поважної причини, якщо працівника було переведено на дистанційну роботу.
Якщо зв’язок із таким працівником втрачено, до з’ясування причин та обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце і посада, а трудові відносини не припиняються.
Водночас період таких неявок у загальному порядку не оплачується та не зараховується до стажу, який дає право на щорічну відпустку.
Виїзд за кордон через війну не завжди є поважною причиною
Інший підхід Верховний Суд застосував у справі № 552/7015/22.
Працівниця перебувала за межами України у більш безпечному місці. Верховний Суд визнав, що рішення виїхати за кордон є її безумовним правом, однак саме по собі воно не спростовує факту прогулу, оскільки немає обставин індивідуального впливу воєнного стану на факт відсутності позивачки на роботі.
Тому звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП було визнано законним.
Тобто в кожній конкретній справі, з огляду на встановлені судами обставини, суд може зробити висновок про законність чи незаконність звільнення працівника в період дії воєнного стану за прогул.
Добровольця тероборони поновили на посаді
У справі № 331/3589/23 позивач, який обіймав посаду першого проректора НУ «Запорізька політехніка» та був увільнений від виконання посадових обов’язків у зв’язку з укладенням контракту добровольця територіальної оборони, оскаржував наказ про звільнення за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Роботодавець вважав, що після розформування добровольчого формування позивач мав з’явитися на роботу, однак був відсутній з 30 січня 2023 року до 2 лютого 2023 року без поважних причин.
Суд став на бік працівника.
Суд задовольнив позов, виходячи з того, що для звільнення за прогул роботодавець має довести не лише факт відсутності працівника на роботі, а й відсутність поважних причин такої відсутності та вину працівника. Суд урахував, що позивач виконував обов’язки добровольця територіальної оборони, а відповідач не довів, що позивач був належним чином обізнаний про дату припинення дії контракту та свідомо ухилявся від виконання трудових обов’язків.
За таких обставин суд зробив висновок, що відсутність позивача була зумовлена поважними причинами і не може кваліфікуватися як прогул без поважних причин.
Наказ про звільнення скасували, працівника поновили на посаді та стягнули на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Мобілізація виключила вину працівника у невиході на роботу
Ще в одній справі — № 940/954/22 — працівника звільнили за прогул після початку повномасштабного вторгнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
24 лютого 2022 року він прибув до ТЦК, а наступного дня був призваний на військову службу, тому його відсутність на роботі була зумовлена поважними причинами.
Суд задовольнив позов, виходячи з того, що роботодавець не довів належними доказами факту прогулу без поважних причин, не зафіксував відсутність працівника у встановленому порядку, не з’ясував причин його відсутності та не витребував письмових пояснень до застосування дисциплінарного стягнення.
Перебування позивача у територіальному центрі комплектування та подальший призов на військову службу суд визнав об’єктивними обставинами, які виключали його вину у невиході на роботу.
Його поновили на посаді тракториста-машиніста та присудили середній заробіток за час вимушеного прогулу.
При цьому суд урахував, що з 19 липня 2022 року законодавство передбачає збереження за мобілізованим працівником місця роботи і посади, але вже не середнього заробітку.
Що враховують суди при звільненні за прогул
Судова практика свідчить, що універсального правила для всіх випадків відсутності на роботі під час воєнного стану немає.
Тому законність звільнення за прогул під час воєнного стану визначається з урахуванням конкретних обставин кожної справи, а сам факт війни або перебування працівника поза робочим місцем не дає автоматичної відповіді на питання про правомірність звільнення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
