«Війна не лишає часу на емоції»: лікар з Ківерців понад два роки рятував бійців на фронті
20-04-2025 20:51
Олександр Ващук – лікар ультразвукової діагностики та уролог комунального підприємства «Лікарня Святого Пантелеймона Ківерцівської міської ради» Луцького району. Медик провів два з половиною роки на передовій. Коли він повернувся з фронту і взявся за роботу, пацієнти Ківерцівської громади зустріли його з радістю. Адже Олександр Ващук зарекомендував себе кваліфікованим фахівцем, який ставить точні діагнози, тому заслужив авторитет і повагу за професіоналізм та людяність.
Про це пише Вісник+К.
Олександр Ващук народився в Ізяславському районі на Хмельниччині, але не одразу обрав шлях лікаря. Після школи він навчався у престижному військовому ліцеї імені Івана Богуна в Києві. Згодом
вирішив стати медиком. У 2011 році закінчив Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського, в інтернатурі здобув спеціалізацію з хірургії, згодом пройшов перепідготовку за напрямками ультразвукова діагностика та урологія.
«Під час навчання в університеті закінчив військову кафедру і став офіцером. Тепер я капітан медичної служби, і ці знання знадобилися, коли почалась повномасштабна війна у лютому 2022 року», – розповідає Олександр Анатолійович.
Як і десятки тисяч інших патріотів, він став на захист рідної землі у Збройних силах України. У 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців його призначили начальником медичного пункту батальйону.
«Це був шок, коли потрапив на фронт, але досить швидко адаптувався, адже війна не залишає часу на роздуми та емоції. Треба просто працювати, рятувати людей, навіть коли навколо тебе жахлива руйнація», – згадує лікар.
Олександр Ващук забезпечував евакуацію поранених і травмованих бійців, прокладав маршрути з позицій і до стабілізаційного пункту. Довелося побувати у найгарячіших точках. Після виснажливих боїв у Бахмуті їхній підрозділ перекинули під Вугледар.
На війні все інше відходить на другий план – на передовій найважливіше вижити самому і допомогти іншим. У цьому Олександр Ващук переконався на власному досвіді, коли довелося служити у 59-му військовому медичному мобільному госпіталі.
Читати ще: Лікує обличчя військовим і цивільним: волинський лікар 45 років віддав хірургічній стоматології. Інтерв'ю
Він працював хірургом. Приймав поранених і травмованих. Графік простий, але дуже виснажливий – чотири години роботи, чотири години відпочинку, і так цілодобово й без вихідних. Утім ці чотири години відпочинку часто переривалися пораненими, яких привозили і треба було терміново рятувати.
«Але хлопцям значно важче в окопах під обстрілами. А у нас хоча б укриття над головою. Якось був випадок, коли за пів години нам доправили 30 поранених. Ми вийшли гідно з цієї ситуації і швидко впоралися. Всі бійці зі зброєю: поранені, контужені, травмовані і дуже знервовані. У таких умовах важливо діяти рішуче і швидко, головне – не панікувати. Ми швидко оглянули, відсортували, хто потребує термінової допомоги, і врятували всіх. Це була наша перемога», – розповідає пан Олександр.
Читати ще: Донорську кров доправили дроном і переливали у бліндажі під обстрілом: історія порятунку воїна з Волині
Війна не дарує спокою, але саме в найскладніші моменти, коли життя людини в руках медиків, трапляються справжні дива. Лікар згадує, як з колегами витягували бійців, які перебували у критичному, безнадійному стані.
«Бувало, що воїн з важкими проникними пораненнями, не має жодних шансів на виживання, але завдяки вчасній допомозі ми його реанімували, після стабілізації стану відправляли далі», – пригадує він.
Окрім цього, на фронті у бійців усі хвороби загострюються, тому часто трапляються інфаркти, інсульти, отруєння різними токсичними речовинами. Цілодобова робота в госпіталі, постійна напруга, стрес і втрата сил – це ціна, яку платять бойові медики на війні.
Олександр Ващук також відзначає, що одна з основних рушійних сил у цей важкий період – це думки про рідних.
«Щоразу, коли я працював і бувало дуже важко, думав про дружину і дітей. Це додавало мені сили і віри, що маю витримати все, адже вдома чекає сім’я», – продовжує медик, який у жовтні минулого року повернувся з війни.
Читати ще: Відділення заповнене повністю: як реабілітовують поранених бійців у госпіталі в Луцьку
Його дружина Оксана Михайлівна також лікар – невропатолог. Вона працює в тій самій лікарні, де й Олександр Анатолійович. Подружжя виховує чотирьох дітей – двох синів і двох донечок.
«Після звільнення з армії я взяв відпустку, але найкраща терапія для мене – це робота. Коли працюєш, відволікаєшся від думок, знову відчуваєш, що на своєму місці і потрібний людям», – пояснює лікар.
І хоча Олександр Ващук повернувся до мирного життя, він закликає всіх українців, які перебувають в тилу, не забувати, що тільки завдяки нашим захисникам тут немає російських окупантів.
«Кожен має поставити собі запитання: що я зробив для підтримки Збройних сил України? Як я можу допомогти в цей складний час? Люди мають зрозуміти: війна може прийти до кожного з нас, сюди – в наші домівки, тоді буде пізно», – підсумовує воїн і медик, який став на захист своєї країни, на захист життя і здоров’я співвітчизників.
Про це пише Вісник+К.
Олександр Ващук народився в Ізяславському районі на Хмельниччині, але не одразу обрав шлях лікаря. Після школи він навчався у престижному військовому ліцеї імені Івана Богуна в Києві. Згодом
вирішив стати медиком. У 2011 році закінчив Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського, в інтернатурі здобув спеціалізацію з хірургії, згодом пройшов перепідготовку за напрямками ультразвукова діагностика та урологія.
«Під час навчання в університеті закінчив військову кафедру і став офіцером. Тепер я капітан медичної служби, і ці знання знадобилися, коли почалась повномасштабна війна у лютому 2022 року», – розповідає Олександр Анатолійович.
Як і десятки тисяч інших патріотів, він став на захист рідної землі у Збройних силах України. У 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців його призначили начальником медичного пункту батальйону.
«Це був шок, коли потрапив на фронт, але досить швидко адаптувався, адже війна не залишає часу на роздуми та емоції. Треба просто працювати, рятувати людей, навіть коли навколо тебе жахлива руйнація», – згадує лікар.
Олександр Ващук забезпечував евакуацію поранених і травмованих бійців, прокладав маршрути з позицій і до стабілізаційного пункту. Довелося побувати у найгарячіших точках. Після виснажливих боїв у Бахмуті їхній підрозділ перекинули під Вугледар.
На війні все інше відходить на другий план – на передовій найважливіше вижити самому і допомогти іншим. У цьому Олександр Ващук переконався на власному досвіді, коли довелося служити у 59-му військовому медичному мобільному госпіталі.
Читати ще: Лікує обличчя військовим і цивільним: волинський лікар 45 років віддав хірургічній стоматології. Інтерв'ю
Він працював хірургом. Приймав поранених і травмованих. Графік простий, але дуже виснажливий – чотири години роботи, чотири години відпочинку, і так цілодобово й без вихідних. Утім ці чотири години відпочинку часто переривалися пораненими, яких привозили і треба було терміново рятувати.
«Але хлопцям значно важче в окопах під обстрілами. А у нас хоча б укриття над головою. Якось був випадок, коли за пів години нам доправили 30 поранених. Ми вийшли гідно з цієї ситуації і швидко впоралися. Всі бійці зі зброєю: поранені, контужені, травмовані і дуже знервовані. У таких умовах важливо діяти рішуче і швидко, головне – не панікувати. Ми швидко оглянули, відсортували, хто потребує термінової допомоги, і врятували всіх. Це була наша перемога», – розповідає пан Олександр.
Читати ще: Донорську кров доправили дроном і переливали у бліндажі під обстрілом: історія порятунку воїна з Волині
Війна не дарує спокою, але саме в найскладніші моменти, коли життя людини в руках медиків, трапляються справжні дива. Лікар згадує, як з колегами витягували бійців, які перебували у критичному, безнадійному стані.
«Бувало, що воїн з важкими проникними пораненнями, не має жодних шансів на виживання, але завдяки вчасній допомозі ми його реанімували, після стабілізації стану відправляли далі», – пригадує він.
Окрім цього, на фронті у бійців усі хвороби загострюються, тому часто трапляються інфаркти, інсульти, отруєння різними токсичними речовинами. Цілодобова робота в госпіталі, постійна напруга, стрес і втрата сил – це ціна, яку платять бойові медики на війні.
Олександр Ващук також відзначає, що одна з основних рушійних сил у цей важкий період – це думки про рідних.
«Щоразу, коли я працював і бувало дуже важко, думав про дружину і дітей. Це додавало мені сили і віри, що маю витримати все, адже вдома чекає сім’я», – продовжує медик, який у жовтні минулого року повернувся з війни.
Читати ще: Відділення заповнене повністю: як реабілітовують поранених бійців у госпіталі в Луцьку
Його дружина Оксана Михайлівна також лікар – невропатолог. Вона працює в тій самій лікарні, де й Олександр Анатолійович. Подружжя виховує чотирьох дітей – двох синів і двох донечок.
І хоча Олександр Ващук повернувся до мирного життя, він закликає всіх українців, які перебувають в тилу, не забувати, що тільки завдяки нашим захисникам тут немає російських окупантів.
«Кожен має поставити собі запитання: що я зробив для підтримки Збройних сил України? Як я можу допомогти в цей складний час? Люди мають зрозуміти: війна може прийти до кожного з нас, сюди – в наші домівки, тоді буде пізно», – підсумовує воїн і медик, який став на захист своєї країни, на захист життя і здоров’я співвітчизників.
Источник:
Волинські Новини