Війна та деградація особистості. Як віднайти сили: поради військового, які підійдуть... усім (ФОТО)
«Крок за кроком. День за днем» (с)
Іде війна, і всім важко. Навіть тим, хто сидить в тилу, має бронь і лазить по ресторанах.
Зовні цього може бути не видно, але в душі практично кожен із них час від часу запитує себе:
- А чому я не на фронті?... Чому інші мають гинути, а не я?...
Якщо ви думаєте, що подібні терзання, не вганяють багатьох «ухилянтів» у депресію, то ми не будемо зараз сперечатися, а наведемо краще допис військового Артема Науменка.
Його текст адресований - тим, хто служить у війську, але, посутньо він стосується всіх, бо Путін явно закусив вудила, і це означає, що воювати, так чи інакше, але - доведеться нам усім:
Останнім часом почав помічати, що багато військових навколо поступово згасають і деградують. Не тому, що стали дурнішими чи не хочуть розвиватися. А тому, що людина не може роками жити в режимі постійного стресу без наслідків.
За останній місяць вже втретє пояснював це побратимам, і оскільки довелося самому через це пройти і трохи розібратися в темі – лонгрід, який писався кілька місяців, по суті мій набутий досвід.
Отже, суть проблеми.
Через рік-два служби багато хто помічає одне й те саме: нічого не хочеться, нічого не цікавить. Немає ентузіазму, немає бажання щось починати, вивчати, будувати плани і навіть воювати.
Ти просто виконуєш поставлені завдання. А у вільний час дивишся ютуб, гортаєш фейсбук, спиш або просто безцільно вбиваєш час. Ні на що немає сил.
Навіть написати рапорт на відпустку. Це виснаження. Або як би сказав мій кум-психолог – вигорання.
Головний ворог тут не втома сама по собі. Головний ворог – хронічний стрес. Коли місяцями й роками живеш у напрузі, мозок починає працювати в режимі економії енергії.
Виснажуються системи, які відповідають за мотивацію, задоволення, інтерес до життя.
Тому психіка обирає найпростіший спосіб захисту: менше думати, менше відчувати, менше хотіти. І найпідступніше те, що спочатку це здається ніби на кшталт відпочинку. А потім непомітно стає способом життя.
Про це говорять дуже багато військових. Проблема існує. І вона значно серйозніша, ніж здається.
Проблема навіть не в тому, що падає продуктивність, зосередженість і зростає кількість помилок, що на війні смертельно небезпечно.
Найбільша проблема – поступова втрата інтересу до життя. Зникає цікавість. З'являється дратівливість, байдужість, відчуття безпорадності. Хочеться ізолюватися від людей і просто перечекати.
Але війна колись закінчиться. І є ризик, що звичка нічим не цікавитися залишиться разом із нами. Саме цього треба боятися найбільше. Не заради кар'єри чи успіху. А заради того, щоб після війни залишитися людиною, якій все ще цікаво жити.
Що робити?
Спочатку прийняти просту думку: те, що з тобою відбувається, - не лінощі і не слабкість. Це наслідок тривалого виснаження.
Друге – створити умови, щоб мозок почав відновлюватися.
Найпростіший спосіб, який мені допоміг – фізична активність.
Спорт не закінчить війну і не змінить обставини. Але він повертає відчуття контролю. Починаєш контролювати своє тіло – починаєш контролювати всього себе.
Під час фізичних навантажень мозок запускає механізми відновлення, які буквально допомагають нервовій системі виходити зі стану виснаження.
Почни бігати. Немає можливості бігати – роби те, що можеш навіть на позиції. Віджимання. Присідання. Планка. Ходьба.
Головне регулярно. Поступово збільшуй навантаження і став маленькі цілі.
Почни спати правильно. Можливо, найважливіша річ і найважча для військового. Але саме під час глибокого сну нервова система відновлюється найбільше.
Якщо є можливість – намагайся спати 8 годин. Менше світла ввечері. Менше телефону перед сном. Особливо після 22:00.
Зважай на обставини, і пробуй бути по-більше на вулиці.
Може це і банально звучить, але звичайна прогулянка вдень допомагає мозку повернути нормальні біологічні ритми. Так що в моменти, коли ти не на позиції, - розумієш що робити.
Люди і ще раз люди, не будь на самоті. Спілкування з близькими, друзями, побратимами реально допомагає знижувати рівень стресу. Не обов'язково говорити про проблеми. Іноді достатньо просто поговорити.
І нарешті – починай повертати в життя те, що тебе колись цікавило. Книгу. Хобі. Навчання. Будь-що, що нагадує тобі про те, ким ти був до війни і ким хочеш залишитися після неї.
Не треба одразу намагатись змінити все. Не треба ставити собі грандіозні цілі.
Почни з малого.
Крок за кроком. День за днем. І одного ранку ти зрозумієш, що весь цей час боровся не лише за країну. Ти ще й не дозволив війні забрати твою особистість.
Вигорати...вигорати має ворог в прямому сенсі, від наших влучань.
Тому всім міцних нервів і вдалого полювання.
Радіо Трек: НОВИНИ