Військовий просив звільнити його для догляду за дружиною з II групою інвалідності: який документ суд визнав недостатнім
Житомирський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовослужбовця до військової частини щодо відмови у звільненні з військової служби за сімейними обставинами у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з інвалідністю II групи.
Ключовим питанням у справі стало те, чи підтверджує висновок лікарсько-консультативної комісії за формою № 080-2/о необхідність саме постійного догляду в розумінні статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Суть справи
Позивач із 1 лютого 2025 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині на посаді водія-слюсаря майстерні регламенту та ремонту ремонтного взводу агрегатів ремонтної роти 3 ремонтно-відновлювального батальйону.
29 квітня 2025 року він зареєстрував шлюб. Дружині військовослужбовця безтерміново встановлено II групу інвалідності з дитинства внаслідок захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 7 грудня 2020 року, дружині позивача було встановлено протипоказання до важкої фізичної праці та роботи з порушенням режиму харчування, а також рекомендовано диспансерне спостереження невролога та гастроентеролога. Водночас запису про потребу в постійному сторонньому догляді чи допомозі ця довідка не містила.
13 червня 2025 року лікарсько-консультативна комісія Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Коростишівської міської ради видала дружині позивача висновок за формою первинної облікової документації № 080-2/о про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
У висновку було рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Строк його дії визначили до 12 червня 2026 року. Безпосередньо у бланку форми було зазначено, що висновок надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Позивач стверджував, що дружина не може самостійно себе обслуговувати та потребує постійної сторонньої допомоги. Її єдина повнолітня дочка, за твердженням позивача, перебуває у Сполучених Штатах Америки. На підтвердження цього було надано акт обстеження умов проживання, складений депутатом Коростишівської міської ради, та копію водійського посвідчення дочки, виданого у штаті Міссурі.
В акті обстеження умов проживання від 13 серпня 2025 року було зазначено, що разом із дружиною проживає її чоловік, а дочка, яка зареєстрована за тією ж адресою, перебуває у США.
4 вересня 2025 року військовослужбовець подав по команді рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у зв’язку з необхідністю постійного догляду за дружиною.
До рапорту він додав копії свідоцтва про шлюб, пенсійного посвідчення, довідки МСЕК, висновку лікарсько-консультативної комісії за формою № 080-2/о, акта обстеження житлових умов та водійського посвідчення дочки.
5 вересня 2025 року командир військової частини відмовив у задоволенні рапорту. Військовослужбовцю повідомили, що висновок за формою № 080-2/о підтверджує право на отримання соціальної послуги відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», однак не засвідчує наявності медичних показань щодо необхідності безперервного постійного стороннього догляду в розумінні законодавства, яке регулює проходження військової служби.
Вважаючи таку відмову протиправною, військовослужбовець звернувся до адміністративного суду. Він просив визнати протиправними дії військової частини щодо відмови у звільненні, зобов’язати військову частину прийняти рішення про його звільнення з військової служби та стягнути сплачений судовий збір.
Позиція військовослужбовця
Позивач наполягав, що дружина через стан здоров’я позбавлена можливості самостійно себе обслуговувати та потребує постійної сторонньої допомоги, а її єдина повнолітня дочка перебуває за межами України.
На його думку, відмова командування була незаконною. Військовослужбовець виходив із того, що чинне законодавство не визначає окремої форми висновку лікарсько-консультативної комісії саме про потребу в «постійному» догляді, а тому висновок за формою № 080-2/о мав вважатися належним документом для реалізації права на звільнення.
У відповіді на відзив представник позивача також посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23 та від 20 листопада 2025 року у справі № 560/17590/24.
Сторона позивача стверджувала, що за відсутності прямо передбаченої нормативними актами форми висновку лікарсько-консультативної комісії саме про постійний догляд громадяни не можуть зазнавати несприятливих наслідків через недосконалість правового регулювання. Відтак, на думку позивача, форма № 080-2/о була належним підтвердженням права на звільнення.
Позиція військової частини
Військова частина заперечувала проти позову та просила відмовити у його задоволенні повністю.
Відповідач наголошував, що підставою для звільнення військовослужбовця за статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» є не будь-який догляд та не саме по собі право особи на отримання соціальних послуг, а встановлена відповідним медичним документом необхідність здійснення постійного догляду.
Військова частина зазначала, що висновок за формою № 080-2/о видається відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» та Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
За позицією відповідача, цей документ призначений для вирішення питання про призначення грошової компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги, та не містить констатації необхідності саме постійного стороннього догляду.
Військова частина також звертала увагу, що у довідці до акта огляду МСЕК дружині військовослужбовця встановлено II групу інвалідності, однак не визначено потреби у постійному сторонньому догляді. Крім того, на думку відповідача, водійське посвідчення дочки, видане у США, саме по собі не підтверджувало факту її постійного проживання за кордоном на законних підставах.
На підтвердження своєї позиції відповідач посилався, зокрема, на постанову Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23 щодо оцінки висновку за формою № 080-2/о як доказу потреби у постійному догляді.
Висновки суду
Суд у справі № 240/23365/25 виходив із того, що правове регулювання військової служби та підстав її припинення здійснюється Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану можуть бути звільнені через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою цієї статті, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.
Частина дванадцята статті 26 передбачає, зокрема, звільнення у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною або чоловіком з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Цією ж нормою передбачено звільнення у разі необхідності здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребує постійного догляду, якщо відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд.
Аналізуючи ці положення, суд дійшов висновку, що обов’язковою кваліфікуючою ознакою для реалізації права на звільнення з військової служби є саме необхідність здійснення постійного догляду, підтверджена належним медичним документом.
Суд зазначив, що дружині позивача дійсно безтерміново встановлено II групу інвалідності. Водночас, за висновком суду, сама по собі наявність II групи інвалідності не звільняє військовослужбовця від обов’язку надати докази того, що дружина фактично потребує постійного стороннього догляду.
У довідці МСЕК були визначені лише трудові обмеження та рекомендовано диспансерне спостереження у лікарів. Висновку про потребу дружини військовослужбовця у постійному нагляді чи догляді МСЕК не надавала.
Окремо суд дослідив питання, чи може висновок лікарсько-консультативної комісії за формою № 080-2/о бути доказом потреби у постійному догляді для цілей звільнення з військової служби.
Суд врахував правовий висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23.
У цій постанові Верховний Суд розмежував поняття «сторонній догляд» та «постійний догляд». Поняття стороннього догляду стосується того, ким саме здійснюється догляд, тоді як поняття постійного догляду характеризує його тривалість. Постійний догляд передбачає безперервний догляд за особою, яка не здатна до самообслуговування, без часового обмеження.
Верховний Суд також зазначав, що форма первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 9 березня 2021 року № 407 на виконання Закону України «Про соціальні послуги».
Ця форма використовується для призначення щомісячної грошової компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
За правовим висновком Верховного Суду, така форма не призначена для встановлення медичного факту потреби особи у постійному догляді та не містить відповідного висновку.
Тому за відсутності у формі № 080-2/о відомостей про необхідність саме постійного догляду такий документ сам по собі не підтверджує наявності підстав для звільнення з військової служби за відповідними положеннями статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Житомирський окружний адміністративний суд також зазначив, що цей правовий підхід підтверджувався постановами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23, від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23, від 27 серпня 2026 року у справі № 560/510/25 та від 31 серпня 2026 року у справі № 120/7887/24.
Суд звернув увагу на те, що правовідносини у сфері соціальної допомоги та правовідносини проходження публічної військової служби регулюються різними галузями права та мають різні цілі.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 20 листопада 2025 року у справі № 560/17590/24 суд відхилив, оскільки у тій справі були інші фактичні обставини. Там оцінювалася достатність медичної документації особи з інвалідністю, якій при первинному огляді не встановили потреби у догляді, однак згодом були надані інші належні висновки експертних комісій із прямою констатацією втрати здатності до самообслуговування.
У розглянутій справі суд додатково звернув увагу, що дружина позивача народилася у 1976 році та не є особою похилого віку, тоді як форма № 080-2/о за своїм призначенням стосується наявності когнітивних порушень у громадян похилого віку та орієнтована на отримання соціальної компенсації, що прямо зазначено у самому бланку документа.
Суд також звернувся до практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, із посиланням на справу «Клас та інші проти Німеччини» суд зазначив, що в демократичному суспільстві безпека держави та суспільний порядок є фундаментальними цінностями, заради забезпечення яких держава має право встановлювати посилені правові вимоги.
Із посиланням на справу «Сміт і Грейді проти Сполученого Королівства» суд вказав, що збереження боєздатності та оперативної ефективності збройних сил є легітимною метою, яка допускає особливі обмеження та суворий регламент проходження військової служби.
Також суд врахував рішення у справі «Читос проти Греції», в якому ЄСПЛ визнав за державою широкий простір розсуду під час встановлення умов та обмежень щодо дострокового припинення військової служби. У зв’язку з цим суд зазначив, що забезпечення оборони держави під час відсічі збройної агресії потребує чіткого, формалізованого та беззаперечного підтвердження передбачених законом підстав для звільнення.
Суд також послався на сформульовану ЄСПЛ у справі «Санді Таймс проти Сполученого Королівства (№ 1)» вимогу щодо якості закону, за якою норма права повинна бути передбачуваною та зрозумілою.
На переконання суду, Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» чітко встановлює вимогу щодо необхідності саме постійного догляду. Виходячи з принципу юридичної визначеності, суб’єкт владних повноважень не має права розширювально тлумачити відповідні положення або приймати документи іншого цільового призначення як заміну медичним висновкам про постійний догляд.
Оцінюючи дії військової частини за критеріями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що військова частина діяла на підставі та в межах повноважень, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Суд визнав рішення про відмову у звільненні обґрунтованим та таким, що було прийняте з урахуванням правового змісту наданих документів. Також суд зазначив, що військова частина діяла добросовісно та розсудливо і не допустила свавільного чи дискримінаційного підходу.
Крім того, суд вважав дотриманим принцип пропорційності між публічним інтересом у підтриманні оборони держави та приватним інтересом військовослужбовця, оскільки реальна потреба у безперервному сторонньому догляді, за висновком суду, не була підтверджена належними медичними доказами.
У результаті Житомирський окружний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність протиправності у діях військової частини щодо відмови у звільненні військовослужбовця.
Вимогу про визнання таких дій протиправними суд відхилив. Похідну вимогу про зобов’язання військової частини прийняти рішення про звільнення також не задовольнили.
У задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю. Сплачений позивачем судовий збір у сумі 968 грн 96 коп. не підлягає поверненню або стягненню з військової частини.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
