Військовий скаржився на проблеми зі здоров’ям та відсутність медичної допомоги, а потім двічі пішов у СЗЧ: як його покарали
Кам’янка-Бузький районний суд Львівської області розглянув кримінальне провадження щодо військовослужбовця, обвинуваченого у самовільному залишенні військових частин в умовах воєнного стану за частиною п’ятою статті 407 Кримінального кодексу України. Обвинувачений визнав факти самовільного залишення служби, однак пояснював свої дії погіршенням стану здоров’я та ненаданням йому необхідної медичної допомоги.
Обставини справи
Як встановив суд, військовослужбовець проходив службу за призовом у військовій частині на посаді стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти.
За обставинами кримінального провадження, 10 вересня 2024 року він самовільно залишив місце служби та був відсутній без поважних причин, не виконуючи обов’язків військової служби в умовах воєнного стану.
Згідно з матеріалами справи, перший період самовільної відсутності тривав із 10 вересня до 7 грудня 2024 року.
Суд дослідив накази командування, які підтверджували проходження обвинуваченим військової служби. Зокрема, наказом від 1 серпня 2023 року його було зараховано до особового складу військової частини та на всі види забезпечення. Надалі, відповідно до наказу від 1 травня 2024 року, він здав справи за попередньою посадою старшого лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення зв’язку взводу зв’язку стрілецького батальйону та приступив до виконання обов’язків за новою посадою.
Відсутність військовослужбовця виявили 10 вересня 2024 року під час перевірки в медичній роті військової частини. Наказом командира від 13 вересня 2024 року його було визначено таким, що самовільно залишив військову частину. Місцезнаходження солдата на той момент було невідомим, а його телефон — відключеним.
У зв’язку з цим 12 вересня 2024 року командування призначило службове розслідування для встановлення причин та обставин відсутності військовослужбовця.
За результатами розслідування, оформленими актом від 21 вересня 2024 року та відповідними рішеннями командування, було встановлено факт самовільного залишення військової частини на строк понад три доби.
Крім того, 5 жовтня 2024 року тимчасово виконуючий обов’язки командира військової частини направив повідомлення про можливе кримінальне правопорушення до територіального управління Державного бюро розслідувань у Львові для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань і здійснення кримінального провадження.
Водночас 7 грудня 2024 року військовослужбовець подав слідчому письмове клопотання, у якому висловив намір повернутися до проходження військової служби в будь-якій військовій частині Збройних Сил України.
Наказом командира іншої військової частини від 12 грудня 2024 року його зарахували до списків особового складу. Військовослужбовець прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов’язків.
Однак уже 7 січня 2025 року, перебуваючи на посаді солдата резерву 44-ї запасної роти, він повторно самовільно залишив місце тимчасового розташування підрозділу.
За матеріалами справи, другий період самовільної відсутності тривав із 7 січня до 28 жовтня 2025 року. Протягом цього часу військовослужбовець не виконував службових обов’язків.
Після встановлення факту повторного залишення військової частини командування знову призначило службове розслідування. За його результатами на військовослужбовця було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, а матеріали направлено до територіального управління ДБР для вирішення питання про кримінальне провадження.
28 жовтня 2025 року солдата затримали за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 407 КК України.
Орган досудового розслідування кваліфікував дії військовослужбовця як самовільне залишення військової частини на строк понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Позиція обвинуваченого: залишав службу через погіршення здоров’я та відсутність медичної допомоги
Під час судового розгляду обвинувачений частково визнав свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Він підтвердив, що у визначені обвинувальним актом періоди перебував поза межами військових частин та самовільно залишав місця проходження служби.
Водночас військовослужбовець пояснював такі дії погіршенням стану здоров’я.
За його словами, він мав численні захворювання, однак за місцем проходження військової служби йому не надавали жодної медичної допомоги.
Обвинувачений зазначив, що саме проблеми зі здоров’ям стали причиною самовільного залишення військових частин.
Також він повідомив суду, що усвідомлює неправильність своїх дій, шкодує про вчинене та готовий понести передбачене законом покарання.
Показання свідків щодо стану здоров’я військовослужбовця
Суд допитав свідків, які проходили службу разом з обвинуваченим або були обізнані з обставинами його відсутності.
Один зі свідків, який проводив службове розслідування щодо самовільного залишення військової частини, підтвердив, що військовослужбовець часто скаржився на стан здоров’я.
Водночас свідок зазначив, що обвинуваченому надавали всі необхідні направлення на лікування.
За словами цього свідка, військовослужбовець не відзначався особливими досягненнями під час служби, вживав алкогольні напої та неодноразово залишав місце служби, однак раніше повертався.
Інший свідок, який також проходив службу разом з обвинуваченим, повідомив, що одного ранку військовослужбовці виявили його відсутність у підрозділі.
Після цього були організовані пошуки, проте встановити його місцезнаходження не вдалося.
Цей свідок також підтвердив, що обвинувачений часто скаржився на погіршення здоров’я, однак не зміг пояснити, з чим саме були пов’язані такі скарги.
Висновки суду щодо доказів та причин самовільного залишення служби
Дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що винуватість військовослужбовця повністю підтверджується сукупністю доказів, зібраних під час досудового розслідування та перевірених у судовому засіданні.
Суд визнав ці докази належними та допустимими, оскільки вони містять фактичні дані, безпосередньо пов’язані з обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства.
На переконання суду, досліджені докази узгоджуються між собою та в сукупності підтверджують обставини, викладені в обвинувальному акті.
Окрему увагу суд приділив поясненням обвинуваченого про те, що він залишав місця служби через погіршення стану здоров’я та ненадання медичної допомоги.
Суд критично оцінив ці доводи й дійшов висновку, що обвинувачений у такий спосіб намагався уникнути кримінальної відповідальності за вчинене правопорушення.
Як зазначено у вироку, у разі реального погіршення стану здоров’я військовослужбовець має можливість скористатися визначеним законодавством механізмом отримання медичної допомоги у відповідних медичних закладах.
Однак, за висновком суду, обвинувачений таким механізмом не скористався.
Крім того, під час надання показань він сам визнав, що, перебуваючи поза межами розташування військових частин, не звертався по медичну допомогу та не проходив ані стаціонарного, ані амбулаторного лікування.
Саме ці обставини суд врахував під час оцінювання пояснень щодо погіршення здоров’я як причини самовільного залишення служби.
У результаті суд відхилив відповідні доводи обвинуваченого та не визнав їх поважними причинами відсутності на військовій службі.
Суд дійшов висновку, що військовослужбовець вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною п’ятою статті 407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини на строк понад три доби в умовах воєнного стану.
Які обставини суд врахував під час призначення покарання
Визначаючи вид та розмір покарання, суд керувався положеннями частини другої статті 50 та статті 65 Кримінального кодексу України.
Зокрема, суд врахував, що метою покарання є не лише кара за вчинене кримінальне правопорушення, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Також суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, а також наявність або відсутність обставин, які пом’якшують чи обтяжують покарання.
Суд зазначив, що кримінальне правопорушення, передбачене частиною п’ятою статті 407 КК України, належить до категорії тяжких злочинів.
Обставин, які відповідно до статті 66 КК України пом’якшують покарання, суд не встановив. Водночас не було встановлено й обставин, які обтяжують покарання відповідно до статті 67 КК України.
Під час дослідження даних про особу обвинуваченого суд установив, що він раніше не був судимий, неодружений, не має на утриманні неповнолітніх або недієздатних осіб, не перебуває на обліку в нарколога чи психіатра.
За місцем проживання військовослужбовець характеризувався позитивно, натомість за місцем проходження служби — негативно.
Відповідно до медичного висновку, його загальний стан здоров’я був задовільним.
Також суд урахував досудову доповідь представника органу пробації, згідно з якою ризик повторного вчинення кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінювалися як середні.
Окремо суд дослідив висновок судово-психіатричної експертизи №55 від 16 січня 2026 року.
Згідно з висновком експертів, у період інкримінованих дій обвинувачений не страждав на психічне захворювання, недоумство, тимчасовий або інший хворобливий розлад психічної діяльності. Водночас у нього виявлялися ознаки органічного афективного розладу.
Експерти встановили, що наявні порушення в емоційно-вольовій сфері істотно впливали на раціональність прийняття ним рішень, усвідомлення власної ролі у відповідній ситуації, передбачення наслідків своїх дій та здатність регулювати поведінку.
У зв’язку з цим експерти дійшли висновку, що під час інкримінованих дій військовослужбовець не повною мірою міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Водночас у висновку зазначено, що за своїм психічним станом він не потребує застосування примусових заходів медичного характеру. Також на момент експертного огляду він міг брати участь у слідчих і процесуальних діях.
Оцінивши всі встановлені обставини, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.
На думку суду, саме такий вид покарання є необхідним і достатнім для виправлення військовослужбовця та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Чому суд не застосував звільнення від відбування покарання з випробуванням
Суд окремо розглянув питання можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до частини першої статті 75 Кримінального кодексу України, положення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не передбачають можливості їх застосування до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене, зокрема, статтею 407 КК України, в умовах воєнного стану.
Тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до обвинуваченого звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У вироку також зазначено, що реальне покарання у виді позбавлення волі забезпечить належне реагування на загрозу національній безпеці держави та сприятиме досягненню цілей покарання, визначених статтею 50 КК України, насамперед запобіганню новим кримінальним правопорушенням.
Рішення суду
Вироком у справі №446/117/26 Кам’янка-Бузький районний суд Львівської області визнав військовослужбовця винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 407 Кримінального кодексу України.
Суд призначив йому покарання у виді п’яти років позбавлення волі.
Строк відбування покарання визначено обчислювати з 28 жовтня 2025 року, тобто з моменту затримання військовослужбовця.
Відповідно до частини п’ятої статті 72 КК України, суд постановив зарахувати до строку покарання період попереднього ув’язнення з 28 жовтня 2025 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави продовжено до набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
