Військового через суд зобов’язали платити аліменти на колишню дружину до триріччя дитини

Богунський районний суд міста Житомира розглянув цивільну справу про стягнення аліментів із військовослужбовця Збройних Сил України на утримання малолітньої дитини та колишньої дружини до досягнення дитиною трирічного віку.

Суд визначив розмір виплат у частках від доходу відповідача, водночас відмовивши у встановленні мінімального розміру аліментів на дитину на рівні 100% прожиткового мінімуму через недоведеність передбачених законом підстав.

Суть справи

21 липня 2026 року жінка звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка про стягнення аліментів на утримання їхньої малолітньої дитини, а також коштів на власне утримання до досягнення дитиною трьох років.

Позивачка просила стягувати з відповідача аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 100% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, жінка заявила вимогу про стягнення аліментів на власне утримання в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду та до досягнення їхньою спільною дитиною трирічного віку.

Обґрунтовуючи позов, жінка зазначила, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 3 червня 2026 року.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина, який після розірвання шлюбу проживає разом із матір’ю та перебуває на її утриманні.

За твердженням позивачки, вона не має можливості працювати, оскільки здійснює догляд за дитиною, яка не досягла трирічного віку. Водночас відповідач, як зазначалося у позові, не надає матеріальної допомоги на утримання сина, не бере участі в його житті, вихованні та розвитку.

Жінка також повідомила, що її колишній чоловік є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу. На її переконання, отримання відповідного грошового забезпечення свідчить про наявність у відповідача можливості надавати матеріальну допомогу на утримання дитини.

Одночасно з позовною заявою жінка подала клопотання про витребування доказів. Вона просила суд отримати від Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області відомості про доходи відповідача за 2025–2026 роки.

Ухвалою від 6 серпня 2026 року суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою було задоволено клопотання позивачки про витребування відомостей щодо доходів відповідача.

1 вересня 2026 року на виконання ухвали суду податковий орган надав інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованих і перерахованих податків та військового збору відповідача за період із 1 січня 2025 року до 31 липня 2026 року.

З отриманих відомостей суд встановив, що протягом зазначеного періоду відповідач щомісячно отримував дохід у вигляді виплат військовослужбовцям. Крім того, у липні 2025 року йому виплачували благодійну допомогу, а також кілька разів нараховували інші доходи, розмір яких був незначним.

Суд також дослідив довідку об’єднання співвласників багатоквартирного будинку від 17 червня 2026 року, яка підтверджувала фактичне проживання матері разом із малолітньою дитиною.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило. Жодна зі сторін не звернулася з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з їх повідомленням.

За таких обставин суд, керуючись частиною п’ятою статті 279 Цивільного процесуального кодексу України, розглянув справу за наявними матеріалами без повідомлення учасників.

Позиція та висновки суду

Щодо обов’язку батька утримувати малолітню дитину

Оцінюючи вимоги про стягнення аліментів на дитину, суд виходив із положень статті 141 Сімейного кодексу України, відповідно до якої мати та батько мають рівні права й обов’язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

При цьому розірвання шлюбу між батьками та їхнє окреме проживання не впливають на обсяг батьківських прав і не звільняють від виконання обов’язків щодо дитини.

Суд також послався на статтю 180 Сімейного кодексу України, яка встановлює обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Крім того, суд застосував положення частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини 1989 року, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року.

Відповідно до цих положень держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Основна відповідальність за забезпечення необхідних умов життя дитини покладається на батьків або інших осіб, які її виховують, у межах їхніх здібностей і фінансових можливостей.

Суд наголосив, що стягнення аліментів насамперед спрямоване на захист найкращих інтересів дитини, яка через малолітній вік не може самостійно забезпечувати свої потреби та повністю залежить від батьків.

У цій справі суд встановив, що відповідач є батьком малолітньої дитини, а отже, нарівні з матір’ю зобов’язаний забезпечувати її утримання до повноліття.

Водночас домовленість між батьками щодо виконання цього обов’язку відсутня, а матеріали справи не містять доказів добровільного надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання сина.

Як суд визначав розмір аліментів на дитину

Вирішуючи питання про розмір аліментів, суд застосував статтю 182 Сімейного кодексу України, яка визначає обставини, що підлягають урахуванню під час встановлення відповідних виплат.

Зокрема, суд має враховувати стан здоров’я та матеріальне становище дитини, стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки чи сина, а також рухомого і нерухомого майна та грошових коштів.

Крім того, враховуються доведені стягувачем витрати платника аліментів, зокрема на придбання рухомого або нерухомого майна, якщо їх сума перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, а платник не довів джерела походження коштів. Закон також дозволяє враховувати інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів повинен бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

При цьому мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим за 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до частини першої статті 183 Сімейного кодексу України частка заробітку або доходу матері чи батька, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом.

Оцінюючи обставини конкретної справи, суд врахував, що малолітній син проживає разом із матір’ю, тоді як доказів надання батьком матеріальної допомоги на його утримання немає.

Також суд взяв до уваги необхідність забезпечення дитини повноцінним харчуванням, сезонним одягом, приладдям для розвитку та навчання, засобами особистої гігієни, лікуванням і дозвіллям.

Відповідні потреби дитини суд визнав загальновідомими.

Окремо було враховано матеріальне становище відповідача. На підставі отриманих від податкового органу відомостей суд встановив, що чоловік є військовослужбовцем Збройних Сил України, отримує грошове забезпечення та має можливість сплачувати аліменти.

З огляду на встановлені обставини та об’єктивну потребу малолітньої дитини в належному матеріальному утриманні суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з батька аліментів у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Чому суд не встановив мінімальні аліменти на рівні 100% прожиткового мінімуму

Окрему правову оцінку суд надав вимозі позивачки про стягнення аліментів на дитину в розмірі не меншому за 100% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд звернув увагу на те, що законодавство розмежовує мінімальний гарантований та мінімальний рекомендований розміри аліментів.

Зокрема, відповідно до положень частини другої статті 182 Сімейного кодексу України мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.

Водночас такий розмір може бути присуджений судом за умови достатності заробітку або доходу платника аліментів.

У розглянутій справі суд не встановив підстав для визначення мінімального розміру аліментів на рівні повного прожиткового мінімуму.

Суд зазначив, що обставини, які відповідно до частини другої статті 182 Сімейного кодексу України могли б бути підставою для встановлення такого розміру, позивачкою не доведені.

При цьому суд послався на статтю 81 Цивільного процесуального кодексу України, яка покладає на сторону обов’язок доказування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку про доцільність визначення мінімального розміру аліментів на рівні 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки саме такий розмір є встановленою законом мінімальною гарантією.

Відтак вимогу про стягнення аліментів у розмірі не менше 100% прожиткового мінімуму суд не задовольнив, визначивши виплати в розмірі 1/4 частини доходу відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Щодо права матері на утримання до досягнення дитиною трирічного віку

Розглядаючи вимогу про стягнення аліментів на утримання позивачки, суд застосував положення Сімейного кодексу України, які регулюють право одного з подружжя на матеріальну допомогу.

Відповідно до частин першої — третьої статті 73 Сімейного кодексу України утримання одному з подружжя може надаватися другим із подружжя в натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.

За рішенням суду аліменти одному з подружжя, як правило, присуджуються у грошовій формі та сплачуються щомісячно. За взаємною згодою вони можуть бути сплачені наперед.

Згідно з частиною першою статті 80 Сімейного кодексу України аліменти одному з подружжя можуть присуджуватися у частці від заробітку або доходу другого з подружжя та/або у твердій грошовій сумі.

Водночас спеціальні положення щодо права дружини на утримання у зв’язку з народженням та вихованням дитини передбачені статтею 84 Сімейного кодексу України.

Відповідно до цієї норми дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трирічного віку.

При цьому право на утримання вагітної дружини, а також дружини, з якою проживає дитина, не залежить від того, чи працює вона, та від її матеріального становища.

Визначальною умовою є наявність у чоловіка можливості надавати матеріальну допомогу.

Застосовуючи наведені положення до обставин справи, суд врахував, що позивачка здійснює догляд за спільною малолітньою дитиною та у зв’язку з цим потребує матеріальної допомоги від її батька.

Водночас суд встановив, що відповідач має матеріальну можливість надавати таку допомогу, оскільки проходить військову службу та отримує регулярний дохід.

З урахуванням цих обставин і заявленого позивачкою розміру вимог суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів на її утримання в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення спільною дитиною трирічного віку.

З якого моменту підлягають стягненню аліменти

Визначаючи початок нарахування аліментів, суд застосував статтю 191 Сімейного кодексу України, відповідно до якої аліменти на дитину присуджуються від дня пред’явлення позову.

Щодо утримання одного з подружжя суд керувався частиною першою статті 79 Сімейного кодексу України, яка передбачає присудження відповідних аліментів за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Оскільки позивачка звернулася до суду 21 липня 2026 року, саме цю дату суд визначив початком стягнення як аліментів на дитину, так і аліментів на утримання матері.

Рішення суду

За результатами розгляду справи № 295/12724/26 Богунський районний суд міста Житомира частково задовольнив позов.

Суд постановив стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання малолітнього сина в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 липня 2026 року та до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, суд ухвалив стягувати з відповідача на користь колишньої дружини аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно, також починаючи з 21 липня 2026 року, до досягнення їхньою спільною дитиною трирічного віку.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу України суд допустив негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Також на підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів із дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, якщо скаргу подано протягом 30 днів із дня вручення повного рішення.

Якщо апеляційну скаргу не подано, рішення набирає законної сили після закінчення строку її подання всіма учасниками справи. У разі апеляційного оскарження рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження чи прийняття постанови судом апеляційної інстанції за результатами перегляду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.