Військовому відмовили у звільненні для догляду за батьком через сестру в Німеччині — чим завершився спір
Запорізький окружний адміністративний суд розглянув справу військовослужбовця, який просив звільнити його зі служби через необхідність постійного догляду за батьком з інвалідністю II групи.
Військова частина відмовила: у батька є донька – член сім’ї першого ступеня споріднення, яка, на думку відповідача, також може здійснювати догляд. Те, що вона постійно проживає у Німеччині, військова частина не вважала достатньою підставою для іншого висновку.
Суд із таким підходом не погодився. У конкретних обставинах справи він визнав відмову протиправною та зобов’язав військову частину прийняти рішення про звільнення військовослужбовця.
Що сталося
Позивач проходить військову службу за призовом під час загальної мобілізації.
Його батько має інвалідність II групи, встановлену безстроково. Висновком лікарсько-консультативної комісії від 16 лютого 2026 року також безстроково визначено потребу чоловіка у постійному сторонньому догляді.
Військовослужбовець подав рапорт про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у зв’язку із сімейними обставинами – необхідністю постійно доглядати за батьком з інвалідністю II групи.
До рапорту він додав документи про родинні зв’язки, інвалідність і потребу батька у постійному сторонньому догляді, а також документи щодо інших близьких родичів.
В акті обстеження сімейного стану були зазначені, зокрема, донька батька, яка перебуває за кордоном, та син – сам військовослужбовець.
Військова частина відмовила у задоволенні рапорту. Основним аргументом стало те, що донька є членом сім’ї першого ступеня споріднення, а закон, на думку відповідача, не визначає її проживання за кордоном як обставину, що сама по собі виключає можливість здійснення догляду.
У відзиві на позов військова частина також посилалася на колишню дружину батька та висловлювала припущення щодо можливого фіктивного розірвання їхнього шлюбу.
Що передбачає закон
Абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачає можливість звільнення під час воєнного стану у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із батьків або батьків дружини чи чоловіка, який є особою з інвалідністю I або II групи.
Однією з умов є відсутність інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або ситуація, коли такі члени сім’ї самі потребують постійного догляду відповідно до визначеного законом медичного висновку чи рішення.
Суд зазначив, що для застосування цієї підстави мають бути встановлені в сукупності інвалідність I або II групи в одного з батьків, потреба у постійному догляді та відсутність інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення, які фактично могли б забезпечувати такий догляд, або наявність передбачених законом обставин щодо їхньої власної потреби в догляді.
Чи вважається родич «наявним», якщо постійно живе за кордоном
Саме це питання стало ключовим у спорі.
Суд зазначив, що конструкцію «відсутність інших членів сім’ї» не можна тлумачити виключно як юридичну чи фізичну відсутність людини – наприклад, її смерть або визнання безвісно відсутньою.
При цьому суд послався на постанову Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24. У ній Верховний Суд виходив із того, що значення має реальна можливість іншого члена сім’ї здійснювати постійний догляд. Формально наявний родич, який через об’єктивні причини фактично не може забезпечувати такий догляд, може вважатися відсутнім у розумінні відповідної норми статті 26 Закону.
Запорізький окружний адміністративний суд також зауважив, що наведений Верховним Судом перелік таких об’єктивних причин не є вичерпним.
У цій справі суд установив, що донька чоловіка, який потребує догляду, має посвідку на проживання у Німеччині, працевлаштована там, виховує дитину, яка народилася в Німеччині, та має там постійне місце проживання і центр життєвих інтересів.
На підставі саме цих конкретних доказів суд дійшов висновку, що вона з об’єктивних причин не може здійснювати постійний догляд за батьком в Україні.
Тобто суд не сформулював правила, за яким будь-яке проживання родича за кордоном автоматично дає право військовослужбовцю на звільнення. Значення мають конкретні обставини та докази того, що інший родич фактично не спроможний забезпечувати необхідний постійний догляд.
Що суд сказав про «постійний догляд»
Суд виходив із того, що постійний догляд передбачає щоденну та безпосередню фізичну участь у житті людини, яка його потребує, зокрема допомогу в самообслуговуванні, забезпеченні життєвих потреб та безпеки.
За висновком суду, такий догляд неможливо здійснювати дистанційно або шляхом епізодичних приїздів.
Тому в обставинах цієї справи постійне проживання доньки в іншій державі разом з іншими встановленими судом факторами підтверджувало її фактичну неспроможність забезпечувати постійний догляд за батьком в Україні.
Військова частина, своєю чергою, не довела, що донька, яка постійно проживає з дитиною у Німеччині, реально могла здійснювати такий догляд.
Припущення про фіктивне розлучення суд відхилив
Не прийняв суд і доводи військової частини про можливе фіктивне розірвання шлюбу між батьком військовослужбовця та його колишньою дружиною.
Суд наголосив, що це було лише припущення відповідача, яке не підтверджувалося належними та допустимими доказами.
Такі припущення не можуть бути підставою для несприятливого для військовослужбовця рішення.
Військова частина мала оцінити всі подані документи
Суд окремо наголосив на вимогах до обґрунтованості рішень суб’єкта владних повноважень.
Приймаючи рішення щодо рапорту, військова частина мала дослідити всі істотні для справи обставини, оцінити подані документи та мотивувати свої висновки.
Натомість, як установив суд, належної правової оцінки документам, які стосувалися потреби батька у постійному догляді та можливості інших членів сім’ї реально його здійснювати, надано не було.
Тому відмову, оформлену листом від 23 квітня 2026 року, суд визнав протиправною.
Що з аргументом про відсутність повноважень у командира
Військова частина також заявляла, що її командир не уповноважений видавати наказ про звільнення, оскільки за штатом для цієї посади передбачено військове звання підполковника, а матеріали щодо звільнення мають надсилатися за підпорядкованістю до кадрового центру Сухопутних військ ЗСУ.
Суд цей аргумент не прийняв.
По-перше, саме військова частина фактично прийняла рішення про відмову у задоволенні рапорту.
По-друге, суд проаналізував Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкцію №170 і зазначив, що відсутність у штаті відповідача посади, яка передбачає звання полковника, сама по собі не усуває встановленого порядку прийняття рішення уповноваженою посадовою особою.
Чому суд не обмежився повторним розглядом рапорту
Суттєвим у цій справі є і спосіб захисту, обраний судом.
Суд не зобов’язав військову частину лише повторно розглянути рапорт.
Він виходив із того, що повноваження органу не є дискреційними, якщо після встановлення всіх передбачених законом умов залишається тільки один правомірний варіант поведінки.
На думку суду, саме така ситуація склалася у цій справі.
Що вирішив суд
Запорізький окружний адміністративний суд повністю задовольнив позов у справі №280/4067/26.
Суд:
- визнав протиправною відмову військової частини, оформлену листом від 23 квітня 2026 року, у звільненні військовослужбовця у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з інвалідністю II групи;
- зобов’язав військову частину прийняти рішення про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
