Військовому відмовили у звільненні для догляду за матір’ю з інвалідністю II групи: чому навіть онкологія сестри не стала аргументом
Третій апеляційний адміністративний суд розглянув справу № 280/1997/26 за апеляційною скаргою військовослужбовця, якому відмовили у звільненні з військової служби через необхідність постійного догляду за матір’ю з інвалідністю II групи. Підставою для відмови стала наявність у матері іншої повнолітньої дитини — доньки з інвалідністю III групи, яку за результатами перевірки сімейного стану визнали особою, здатною здійснювати догляд.
Суд апеляційної інстанції перевірив правомірність такої відмови, зокрема з урахуванням доводів військовослужбовця про онкологічне захворювання сестри та наданого під час апеляційного розгляду медичного висновку про неможливість здійснення нею догляду за тяжкохворою матір’ю.
Обставини справи
Військовослужбовець, який проходить службу у Збройних Силах України, звернувся з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір’ю.
Його мати, 1953 року народження, має інвалідність II групи та потребує постійного стороннього догляду на непрофесійній основі.
Відповідно до висновку № 991 від 22 листопада 2024 року про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, матері військовослужбовця рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Необхідність постійного стороннього догляду також підтверджувалася довідкою КНП «Центр ПМД Хмельницького району» від 22 листопада 2024 року та висновком лікарсько-консультативної комісії від 15 квітня 2025 року.
Чоловік матері військовослужбовця помер. Крім сина, який проходить військову службу, у жінки є донька 1974 року народження, яка проживає окремо та має інвалідність III групи у зв’язку з онкологічним захворюванням.
Мати обрала саме сина для здійснення постійного догляду за нею.
Військовослужбовець звернувся із заявою про проведення перевірки сімейного стану та складення відповідного акта. Крім того, 17 жовтня 2025 року він подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір’ю.
У грудні 2025 року було складено акт перевірки сімейного стану військовослужбовця. У ньому зазначалося, що постійний догляд за матір’ю може здійснювати як її син, який проходить військову службу та якого вона обрала для догляду, так і донька, яка має інвалідність III групи.
При цьому в акті враховано наявність у сестри військовослужбовця інвалідності, однак не встановлено, що вона сама потребує постійного стороннього догляду.
За результатами розгляду рапорту військовослужбовцю відмовили у звільненні зі служби.
У відповіді від 17 лютого 2026 року № 2915 зазначалося, що відповідно до акта обстеження сімейного стану догляд за матір’ю може здійснювати її донька, яка має інвалідність III групи, проте потреба самої доньки у постійному сторонньому догляді не визначена.
Не погодившись із таким рішенням, військовослужбовець звернувся до адміністративного суду.
У позові він просив визнати протиправними дії щодо надання висновку про можливість здійснення його сестрою догляду за матір’ю, визнати протиправним рішення про відмову в задоволенні рапорту та зобов’язати уповноважений орган звільнити його з військової служби на передбаченій законом підставі.
Позивач наполягав, що посадові особи під час перевірки сімейного стану недостатньо дослідили фактичні обставини, зокрема стан здоров’я його сестри, яка має онкологічне захворювання та інвалідність III групи.
На його переконання, висновок про можливість здійснення нею постійного догляду за матір’ю був помилковим, оскільки наявність сестри як іншого близького родича сама по собі не підтверджує її фізичної спроможності забезпечувати такий догляд.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 8 червня 2026 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до акта обстеження сімейного стану догляд за матір’ю військовослужбовця може здійснювати її донька. Водночас доказів того, що сестра позивача сама потребує постійного стороннього догляду, надано не було.
Військовослужбовець оскаржив це рішення до Третього апеляційного адміністративного суду, вимагаючи його скасування та задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Позиція військовослужбовця в апеляційному суді
В апеляційній скарзі військовослужбовець зазначив, що суд першої інстанції фактично ототожнив відсутність у його сестри медичного висновку про потребу в постійному сторонньому догляді з її здатністю самостійно здійснювати такий догляд за матір’ю.
На переконання позивача, такий підхід не ґрунтується на законі.
Він наголосив, що відсутність потреби особи у сторонньому догляді не означає, що ця особа фізично здатна здійснювати цілодобовий догляд за іншою тяжкохворою людиною.
Зокрема, особа може мати онкологічне захворювання, проходити спеціалізоване лікування, перебувати після оперативних втручань, проходити курси хіміотерапії або мати обмежені фізичні можливості, однак при цьому сама не потребувати стороннього догляду.
Водночас такі обставини, за доводами позивача, можуть об’єктивно перешкоджати здійсненню постійного догляду за іншою особою.
Таким чином, військовослужбовець вважав, що суд першої інстанції фактично сформував додаткову умову застосування закону, якої законодавець не передбачив.
На підтвердження своєї позиції він подав до апеляційного суду висновок лікарсько-консультативної комісії від 30 червня 2026 року.
Згідно із цим висновком, сестра військовослужбовця за станом здоров’я не може здійснювати догляд за тяжкохворою матір’ю.
Позивач наголошував, що саме ця обставина є визначальною для вирішення спору, оскільки медичний висновок безпосередньо спростовує твердження про можливість здійснення сестрою постійного догляду.
Крім того, консультативний висновок лікаря-онколога підтверджував наявність у сестри тяжкого онкологічного захворювання та необхідність подальшого спеціалізованого лікування.
Водночас відповідні медичні документи були видані вже після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Позиція та висновки апеляційного суду
Третій апеляційний адміністративний суд, перевіривши матеріали справи № 280/1997/26, доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів насамперед звернула увагу на правове регулювання звільнення військовослужбовців із військової служби за сімейними обставинами під час дії воєнного стану.
Відповідно до частини п’ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» громадяни України звільняються від виконання військового обов’язку на підставах, визначених цим Законом.
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою зазначеної статті, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.
Абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено звільнення з військової служби у зв’язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним зі своїх батьків або батьків дружини чи чоловіка, який є особою з інвалідністю I або II групи.
Водночас така підстава застосовується за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду, або якщо такі члени сім’ї самі потребують постійного догляду відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я чи рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Апеляційний суд зазначив, що для звільнення військовослужбовця на цій підставі необхідна одночасна наявність двох обставин.
Зокрема, один із батьків військовослужбовця або батьків його дружини чи чоловіка повинен мати інвалідність I або II групи та потребувати постійного догляду. Крім того, мають бути відсутні інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або повинно бути підтверджено, що ці родичі самі потребують постійного догляду згідно з визначеними законом медичними документами.
За наявності зазначених умов військова частина зобов’язана звільнити військовослужбовця після подання ним відповідного рапорту.
Суд наголосив, що такі повноваження суб’єкта владних повноважень не є дискреційними.
Водночас порядок звільнення військовослужбовців регламентується Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Зокрема, пунктом 260 Положення передбачено, що під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 цього Закону.
Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення під час дії особливого періоду звільнення військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за передбаченими законом підставами здійснюється командирами корпусів, командувачами військ оперативних командувань та посадовими особами, прирівняними до них відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Порядок звільнення визначено пунктами 233–243 Положення.
Згідно з пунктом 233 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, що підтверджують відповідні підстави.
У рапорті зазначаються підстави звільнення, позиція військовослужбовця щодо бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, а також районний чи міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого має бути надіслана його особова справа.
За висновком суду, у разі наявності визначених законом підстав звільнення з військової служби можливе на будь-якому етапі її проходження.
Крім того, пунктом 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, встановлено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин здійснюється за наявності оригіналів документів, які підтверджують відповідні підстави.
Документи на звільнення направляються безпосередньо посадовим особам, які мають повноваження звільняти військовослужбовців. Після видання наказу про звільнення командири військових частин забезпечують своєчасне здавання посади, проведення необхідних розрахунків і направлення звільнених військовослужбовців на військовий облік.
Апеляційний суд також звернув увагу на пункт 12.11 розділу XII Інструкції № 170 та додаток 19 до неї, якими визначено перелік документів, що подаються разом із поданням до звільнення військовослужбовця.
До таких документів належать копія аркуша бесіди, копія рапорту військовослужбовця, копія розрахунку вислуги років у разі набуття права на пенсійне забезпечення за вислугу років, а також документи, що підтверджують наявність відповідних сімейних обставин чи інших поважних причин.
У випадках звільнення у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду подаються документи, що підтверджують відсутність інших членів сім’ї відповідного ступеня споріднення або обставини, які перешкоджають здійсненню ними догляду, акт обстеження сімейного стану військовослужбовця з відомостями про осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, документи про інвалідність особи, яка потребує догляду, та висновок уповноваженої медичної комісії про необхідність постійного догляду.
Суд зауважив, що законодавством визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення військовослужбовця під час дії воєнного стану.
Чому інвалідність сестри не стала підставою для звільнення
Оцінюючи безпосередньо обставини справи, колегія суддів зазначила, що наявність у матері військовослужбовця інвалідності II групи та її потреба в постійному сторонньому догляді сторонами не оспорювалися.
Спір стосувався можливості здійснення такого догляду сестрою військовослужбовця, яка має інвалідність III групи.
Позивач наполягав, що через стан здоров’я його сестра не здатна забезпечувати постійний догляд за матір’ю.
Водночас суд першої інстанції встановив, що відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 24 квітня 2025 року сестрі військовослужбовця встановлено III групу інвалідності.
У пункті 17.1.3 цього витягу зазначено, що рішення щодо визначення потреби у постійному сторонньому догляді не застосовується.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що, незважаючи на інвалідність III групи, потреба сестри військовослужбовця у постійному сторонньому догляді не була підтверджена. Медичних документів, які засвідчували б необхідність здійснення такого догляду за нею, надано не було.
Апеляційний суд погодився з відповідними висновками.
Колегія суддів зазначила, що висновок лікарсько-консультативної комісії від 30 червня 2026 року, відповідно до якого сестра військовослужбовця за станом здоров’я не може здійснювати догляд за тяжкохворою матір’ю, не спростовує встановленої законом умови для звільнення зі служби.
Зокрема, закон вимагає відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду, або підтвердження того, що такі родичі самі потребують постійного догляду на підставі висновку медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я чи рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
На думку апеляційного суду, доводами скарги не було спростовано відсутність у сестри військовослужбовця документів, які підтверджували б її власну потребу у постійному сторонньому догляді відповідно до передбачених законом вимог.
Разом із тим колегія суддів звернулася до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 7 травня 2025 року у справі № 420/30227/24.
У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що відсутність інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення означає реальну відсутність осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю.
Якщо інші близькі родичі юридично існують, але з об’єктивних причин фактично не можуть здійснювати постійний догляд, зокрема через перебування в полоні, відбування покарання в місцях позбавлення волі або проходження військової служби, то такі особи вважаються відсутніми в розумінні відповідних положень статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Водночас у справі, що розглядалася, апеляційний суд виходив із того, що на момент виникнення спірних правовідносин належних доказів неможливості здійснення сестрою військовослужбовця догляду за матір’ю надано не було.
Чому суд не врахував новий висновок ЛКК
Окрему увагу апеляційний суд приділив висновку лікарсько-консультативної комісії від 30 червня 2026 року, яким встановлено, що сестра військовослужбовця за станом здоров’я не може здійснювати догляд за тяжкохворою матір’ю.
Колегія суддів наголосила, що зазначеному медичному висновку не надавалася оцінка під час перевірки правомірності відмови у звільненні, оскільки на час виникнення спірних правовідносин відповідної обставини ще не існувало.
Зокрема, військовослужбовець подав рапорт про звільнення 17 жовтня 2025 року. Відповідь про відмову в його задоволенні було надано 17 лютого 2026 року, а рішення суду першої інстанції ухвалено 8 червня 2026 року.
Натомість висновок ЛКК, на який посилався позивач в апеляційній скарзі, датований 30 червня 2026 року, тобто був складений після ухвалення рішення судом першої інстанції.
У зв’язку із цим апеляційний суд зазначив, що позбавлений можливості оцінювати правомірність дій відповідачів з урахуванням обставин, які виникли вже після прийняття рішення судом першої інстанції.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин не було надано доказів того, що сестра військовослужбовця сама потребує постійного стороннього догляду та не може здійснювати догляд за матір’ю.
За таких обставин, за висновком колегії суддів, у відповідача були відсутні підстави для задоволення рапорту про звільнення військовослужбовця на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Водночас апеляційний суд окремо зауважив, що військовослужбовець не позбавлений можливості повторно звернутися з відповідним рапортом про звільнення, надавши необхідний перелік документів.
З огляду на встановлені обставини колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно оцінив матеріали справи та застосував норми матеріального і процесуального права.
Третій апеляційний адміністративний суд залишив апеляційну скаргу військовослужбовця без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 8 червня 2026 року — без змін.
Постанова набрала законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
