Військовому з 20% втрати працездатності відмовили у направленні документів на одноразову виплату: що вирішив суд
Дніпропетровський окружний адміністративний суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи спір між військовослужбовцем та військовою частиною щодо відмови у направленні документів до уповноваженого органу Міністерства оборони України для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги у зв’язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності.
Суд дійшов висновку, що військова частина не мала повноважень фактично вирішувати питання про наявність чи відсутність у військовослужбовця права на таку допомогу замість розпорядника бюджетних коштів, а тому відмова у направленні документів була визнана протиправною.
Обставини справи
Військовослужбовець, який проходить службу у військовій частині та має статус учасника бойових дій, звернувся до суду з позовом про визнання протиправною відмови військової частини у направленні його документів для призначення одноразової грошової допомоги та про зобов’язання передати ці документи до уповноваженого органу Міністерства оборони України.
Підставою для звернення стало те, що рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 18 лютого 2026 року військовослужбовцю встановлено 20 відсотків втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Матеріали справи також містили довідку військово-лікарської комісії від 8 грудня 2025 року, відповідно до якої встановлено причинний зв’язок захворювання з проходженням військової служби. У довідці зазначено формулювання про те, що захворювання «ТАК, пов’язане з проходженням військової служби». За результатами медичного огляду військовослужбовця визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, військових навчальних закладах, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв’язку, оперативного забезпечення та охорони.
Рішенням експертної команди від 18 лютого 2026 року встановлено загалом 20 відсотків втрати працездатності без встановлення інвалідності. З них 15 відсотків визначено у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з проходженням військової служби, а 5 відсотків — у зв’язку з пораненням, контузією, каліцтвом або травмою, також пов’язаними з проходженням військової служби. Відповідний ступінь втрати працездатності встановлено з 8 грудня 2025 року.
Після цього військовослужбовець звернувся до військової частини із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у зв’язку зі встановленням йому 20 відсотків втрати працездатності без встановлення інвалідності та подав необхідний пакет документів.
Листом від 11 березня 2026 року № 2435 військова частина повідомила про відмову у направленні цього пакета документів до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.
Військова частина послалася на положення пункту 18 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975, відповідно до якого у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від установленого ступеня втрати працездатності, зокрема військовослужбовцю, який отримав поранення, контузію, травму, каліцтво або захворювання під час виконання обов’язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
На думку військової частини, документи військовослужбовця не відповідали цим вимогам, оскільки у них було зазначено, що втрата працездатності пов’язана з проходженням військової служби, тоді як положення Порядку № 975 передбачають виплату у разі поранення або захворювання під час виконання обов’язків військової служби.
У листі військової частини також містилося посилання на витяг із рішення експертної команди, датований 18 серпня 2026 року, у якому, за викладом відповідача, було зазначено про втрату працездатності під час проходження військової служби. Саме невідповідність такого формулювання вимогам пункту 18 Порядку № 975 військова частина визначила як підставу для ненаправлення документів до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.
Військовослужбовець не погодився з такою відмовою та звернувся до адміністративного суду.
Провадження у справі було відкрито 20 березня 2026 року. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Військовій частині було надано строк для подання відзиву на позов, однак відповідач цим процесуальним правом не скористався та не повідомив про поважні причини неподання відзиву.
У зв’язку з цим суд, керуючись частиною шостою статті 162 та частинами п’ятою і восьмою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в письмовому провадженні за наявними матеріалами та доказами.
Позиція та висновки суду
Насамперед суд послався на частину другу статті 19 Конституції України, за якою органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначив, що відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі, смерті або каліцтва військовослужбовців, а також визначених законом військовозобов’язаних та резервістів здійснюється в порядку та на умовах, установлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини першої статті 16 цього Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі, смерті, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є гарантованою державою виплатою, яка здійснюється особам, що відповідно до закону мають право на її отримання.
Суд також навів положення статті 16 Закону, якими врегульовано випадки призначення та виплати допомоги у зв’язку з інвалідністю, що настала внаслідок поранення, контузії, травми або каліцтва, отриманих під час виконання обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням таких обов’язків.
Окремо суд звернув увагу на норми, що визначають розміри одноразової грошової допомоги залежно від установленої групи інвалідності та ступеня втрати працездатності. Зокрема, у передбачених законом випадках допомога у зв’язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності визначається залежно від ступеня такої втрати у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, при цьому у відповідних випадках її розмір не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Механізм призначення та виплати такої допомоги визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Суд проаналізував положення цього Порядку щодо виникнення права на допомогу, документів, необхідних для її призначення, компетенції уповноваженого органу та розпорядника бюджетних коштів, а також процедури прийняття остаточного рішення.
Відповідно до пункту 21 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов’язаний, резервіст або особа, звільнена з військової служби, яким виплачується допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, подають уповноваженому органу заяву про виплату одноразової грошової допомоги та завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією або витяг із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про встановлення групи інвалідності чи відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв’язку.
До заяви також додаються передбачені Порядком документи, зокрема постанова відповідної військово-лікарської або медичної комісії щодо встановлення причинного зв’язку поранення, контузії, травми, каліцтва або захворювання, документи про причини та обставини поранення, документи, що посвідчують особу, а також документи щодо реєстрації особи у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків.
Відповідно до пункту 22 Порядку № 975 призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям здійснюється Міністерством оборони України та іншими визначеними державними органами і військовими формуваннями, у яких законодавством передбачено проходження військової служби. Саме ці органи у розумінні Порядку є розпорядниками бюджетних коштів.
Суд наголосив і на положеннях пункту 23 Порядку № 975, згідно з якими керівник уповноваженого органу після визначення переліку осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, у встановлений строк подає розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо її виплати разом із відповідними документами.
Після надходження висновку та документів саме розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги, про відмову в її призначенні або про повернення документів на доопрацювання, якщо вони подані не в повному обсязі, потребують підтвердження зазначених у них обставин або подані не за належністю.
Таким чином, як установив суд, Порядок № 975 містить визначений алгоритм розгляду питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Суд окремо підкреслив, що Міністерство оборони України приймає рішення про призначення допомоги, повернення документів на доопрацювання або відмову в її призначенні. У разі прийняття позитивного рішення кошти перераховуються уповноваженому органу, який приймав документи від заявника, після чого цей орган видає наказ про виплату та здійснює перерахування коштів безпосередньо особі.
Отже, питання про наявність чи відсутність правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги вирішується не військовою частиною шляхом відмови у направленні документів, а уповноваженим розпорядником бюджетних коштів у межах передбаченої Порядком процедури.
Суд установив, що військовослужбовець подав військовій частині заяву про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 975 у зв’язку зі встановленням 20 відсотків втрати працездатності без встановлення інвалідності та надав відповідний пакет документів.
Водночас військова частина не передала ці документи для подальшого розгляду, а самостійно дійшла висновку про відсутність підстав для отримання допомоги через формулювання причинного зв’язку, зазначене у медичних документах.
Суд визнав такі дії такими, що не відповідають установленому Порядком № 975 механізму.
У рішенні зазначено, що відповідно до частини першої пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу зобов’язаний у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги з доданням передбачених Порядком документів. Суд дійшов висновку, що відповідач порушив зазначені вимоги Порядку.
Суд також проаналізував пункт 19 Порядку № 975, який передбачає випадки, коли призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються. Йдеться, зокрема, про ситуації, коли поранення, контузія, травма, каліцтво, інвалідність або часткова втрата працездатності є наслідком вчинення особою злочину або адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди здоров’ю, самогубства, крім випадку доведення до самогубства, встановленого судом, або подання завідомо неправдивих відомостей для призначення та виплати допомоги.
При цьому відповідач не надав суду документів або інших доказів, які б свідчили про наявність щодо військовослужбовця будь-якої з обставин, передбачених пунктом 19 Порядку № 975.
За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення військової частини про ненаправлення документів до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, оформлене листом від 11 березня 2026 року № 2435, є необґрунтованим.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд також застосував положення статей 72, 77 та 90 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначив, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких установлюються обставини, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Водночас у справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов’язок довести правомірність свого рішення, дії або бездіяльності.
Суд зауважив, що принцип обґрунтованості рішення суб’єкта владних повноважень передбачає необхідність урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття відповідного рішення. У цьому контексті суд послався також на практику Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», де наголошено на обов’язку органу влади обґрунтовувати свої рішення.
Оцінивши наявні у справі № 160/6670/26 докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Суд визнав протиправною відмову військової частини, викладену в листі від 11 березня 2026 року № 2435, щодо ненаправлення документів для призначення одноразової грошової допомоги та зобов’язав військову частину направити подані військовослужбовцем документи до уповноваженого органу Міністерства оборони України для розгляду питання про призначення такої допомоги.
Розподіл судових витрат суд не здійснював, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
