Військовослужбовець після поверхневого огляду на ВЛК вирішив, що він непридатний і поїхав додому: Як покарали

19-08-2026 07:00
news-image

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 5 серпня 2026 року розглянув справу № 463/1474/25 щодо кримінальної відповідальності військовослужбовця за СЗЧ — нез’явлення вчасно на службу після направлення на ВЛК в умовах воєнного стану, передають Патріоти України.

Суд перевіряв, зокрема, чи було доведено його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та чи були допустимими докази, на яких ґрунтувалися висновки судів.

Обставини справи

Військовослужбовця направили на ВЛК для визначення придатності до військової служби. 22 серпня 2024 рокувін прибув до управління прикордонного загону, отримав документи та вибув до Львівського військово-медичного клінічного центру ДПС України. З листа медичного центру від 23 серпня 2024 року випливало, що 22 серпня він перебував там на ВЛК та вибув амбулаторно.

Проте 23 серпня 2024 року військовослужбовець до служби охорони здоров’я не прибув, на зв’язок не виходив і надалі перебував за місцем проживання до фактичного затримання 20 грудня 2024 року.

Він вини не визнав та пояснив, що під час проходження ВЛК був лише у декількох лікарів, його огляд проведено поверхнево, без встановлення та підтвердження усіх наявних захворювань, а у стаціонарному обстеженні щодо повного діагностування йому було відмовлено через відсутність реєстрації електронного направлення для проходження ВЛК.

Також він звертав увагу, що жодних скерувань та направлень йому не надавали, про що, на його думку, свідчила відсутність його підписів на таких документах.

Суд першої інстанції засудив його за ч. 5 ст. 407 КК України до 5 років позбавлення волі, апеляційний суд залишив вирок без змін.

Позиція Верховного Суду

ВС зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Водночас, за ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Суд зауважив, що за ч. 1 ст. 94 КПК України кожний доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За результатами перевірки судових рішень Верховний Суд не встановив обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість засудженого.

ВС вказав, що висновок про доведеність винуватості суд першої інстанції зробив на підставі ретельного аналізу й оцінки досліджених доказів, зокрема показань свідків, висновку службового розслідування, рапорту начальника служби охорони здоров’я про неприбуття військовослужбовця на ВЛК, витягів з наказів, повідомлення про неприбуття з лікування, медичної характеристики та довідки гарнізонної військово-лікарської комісії про придатність до військової служби.

Суд окремо нагадав, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Суд підкреслив, що це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Щодо складу кримінального правопорушення ВС зазначив, що об’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, є порядок проходження військової служби.

З об’єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення, зокрема, полягає у нез’явленні вчасно без поважних причин на службу з відрядження, відпустки або лікувального закладу.

ВС пояснив, що нез’явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи об’єктивні можливості для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно в частину не з’являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк. У цьому випадку ухилення від несення обов’язків військової служби здійснюється шляхом бездіяльності.

Суд встановив, що наведені докази у своїй сукупності та взаємозв’язку доводять, що засуджений не виконав припису виконуючого обов’язки командира військової частини та не з’явився до Львівського військово-медичного клінічного центру ДПС України для проходження ВЛК, після закінчення проходження якої мав повернутися до місця проходження служби.

Верховний Суд визнав необґрунтованими доводи захисту щодо дати прибуття та вибуття і необізнаності військовослужбовця про направлення для проходження ВЛК.

Окремо Суд перевірив довід захисту про недопустимість висновку службового розслідування через відсутність підписів осіб, які його складали. ВС визнав цей довід безпідставним, оскільки з матеріалів кримінального провадження слідувало, що висновок службового розслідування було надіслано до Територіального управління ДБР у Львові начальником прикордонного загону з накладенням особистого кваліфікованого електронного підпису.

З урахуванням наведеного колегія суддів погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і визнала, що поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами доведена винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України.

Верховний Суд залишив попередні рішення без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Таким чином, Суд підтвердив, що для доведення кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України значення має встановлення факту невиконання військовослужбовцем обов’язку своєчасно прибути до місця служби, а також його обізнаності щодо такого обов’язку. У цій справі суди встановили, що військовослужбовець знав про направлення на ВЛК, однак після вибуття на медичний огляд до місця служби не повернувся.