Історія керамічних панно другої половини ХХ століття, які випадково вдалося врятувати під час ремонту в Полтавській обласній дитячій лікарні, вийшла далеко за межі регіону. Про неї написали не лише місцеві медіа, а й загальнонаціональні видання. На перший погляд — лише «звичайна» кераміка, що могла назавжди опинитися серед будівельного сміття. Проте за цими виробами стоїть частина культурної історії Полтави, а їхнім автором виявився відомий український художник-кераміст Василь Мельник.
Історія порятунку цих робіт привернула увагу до значно ширшої проблеми — збереження монументального мистецтва, яке нерідко опиняється під загрозою під час ремонтів будівель чи інших певних споруд.
Читайте більше актуальних новин у розділі — Полтавщина
Журналіст «НП Медіа» Михайло Михайлюк поспілкувався з представниками ГО «Двіж Лаб», які першими звернули увагу на керамічні вироби, розповіли про їхнє значення, подальшу долю і виставку з цими роботами вже найближчим часом.
То в чому особливість цих панно? Яку історію вони приховують і що відомо про їхнього автора? Детальніше — у нашому матеріалі.
З чого все розпочалося?
Історія порятунку панно почалася випадково. За словами співзасновниці ГО «Двіж Лаб» Надії Зайченко, один з активістів організації Роман Юхимчук під час прогулянки територією лікарні помітив на задньому дворі фрагменти керамічних композицій.
Спершу вони здалися звичайними залишками облицювальної плитки після ремонту. Та, придивившись уважніше, активісти зрозуміли: перед ними, ймовірно, фрагменти монументального твору, який має мистецьку цінність.
«Роман побачив, що ці керамічні елементи просто лежать серед будівельного сміття. Він надіслав мені фотографії, і ми зрозуміли, що це не просто плитка з басейну. Було очевидно, що це монументальні роботи, які потрібно рятувати», — розповідає Надія Зайченко.
Культурна менеджерка ГО «Двіж Лаб» Анна Сінельнік додає, що наступного дня активісти звернулися до адміністрації лікарні, щоб з’ясувати подальшу долю панно.
«Нам сказали: забирайте їх, вони нам не дуже потрібні. Вироби вже були на смітнику. Там лежали різні труби, будівельне сміття, і серед цього всього мотлоху були ці роботи. Частина була побита, а деякі фрагменти залишилися вцілілими», — говорить Анна.
Зі смітника — до музею
Після того, як історія набула розголосу, ситуацією зацікавилися представники міської влади. Зокрема, секретар Полтавської міської ради Катерина Ямщикова визнала, що випадок із панно є неприємним сигналом, і заявила про необхідність напрацювати рішення, які допоможуть у майбутньому уникати подібних ситуацій.
За словами Надії Зайченко, зараз тривають перемовини із Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського щодо передачі панно на зберігання та реставрацію.
«Ми спілкувалися з представниками музею. Вони готові прийняти ці роботи на баланс, займатися їхньою реставрацією. Хотілося б, щоб їх відновили та зберегли. Можливо, у майбутньому вони стануть частиною музейної експозиції», — зазначила Надія.
Перед передачею робіт до музею активісти хочуть показати врятовані панно полтавцям. Виставка відбудеться 23 липня о 18:00 в артпросторі “Культура” по вул. Котляревського, 2.
Під час заходу відвідувачам розкажуть не лише про історію порятунку керамічних виробів, а й про творчість їхнього автора — Василя Мельника та його дружини Валентини Мельник.
«Ми хочемо зробити виставку, щоб люди побачили це надбання перед тим, як роботи перейдуть на баланс музею і почнеться реставрація. Ми розуміємо, що відновлення може зайняти тривалий час, тому хочеться показати їх зараз», — пояснила Надія Зайченко.
Хто такий Василь Мельник?
Історія врятованих панно була б неповною без розповіді про їхнього автора. Василь Мельник — український художник-кераміст і монументаліст, який із 1975 року жив і працював у Полтаві. Саме тут він створив чимало робіт, які сьогодні стали частиною культурної спадщини міста.
За словами представників ГО «Двіж Лаб», митець працював на Полтавському керамічному заводі, а його творчість поєднувала декоративне мистецтво, народні мотиви та монументальні форми.
Зокрема, твори митця представлені у колекції порцелянових фігур Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, дитячої художньої школи імені Святослава Пашинського, а також у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Івана Котляревського.
Активісти зазначають, що стиль врятованих панно схожий на інші роботи художника, які збереглися до наших днів. Він був декоративним і значною мірою залежав від особливостей самого матеріалу.
«У роботах помітні мотиви, характерні для українського декоративного мистецтва: рослинні орнаменти, петриківські елементи, плавні переходи кольорів та прийоми, які використовували монументалісти Полтавщини», — говорить Анна Сінельнік.
Активісти також наголошують, що інформація про Василя Мельника є у відкритих наукових джерелах, а його внесок у розвиток полтавської художньої кераміки вже давно визнаний дослідниками. На їхню думку, це ще раз підтверджує культурну цінність врятованих панно.
Чи вдасться повернути панно первісний вигляд?
Наразі остаточний стан керамічних панно мають оцінити фахівці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Саме вони визначать, наскільки пошкоджені композиції та який обсяг реставраційних робіт необхідний для їхнього відновлення.
Представники ГО «Двіж Лаб» зазначають, що під час порятунку вдалося зібрати всі знайдені фрагменти, які залишилися після ремонту. Загалом йдеться про три керамічні панно та п’ять декоративних тарілей.
«Нам довелося діставати ці частини з-під металевих труб та серед будівельного сміття. Усе, що вдалося знайти, ми забрали. Тепер головне — зберегти ці роботи та повернути їм належний вигляд», — розповідає Надія Зайченко.
У музеї наразі мають провести фахове обстеження, після якого стане зрозуміло, чи можлива повна реставрація панно та скільки часу вона може зайняти.
Історія одного панно чи проблема всієї культурної спадщини?
У ГО «Двіж Лаб» переконані: ситуація з керамічними панно має стати приводом для ширшої розмови про збереження монументального мистецтва в Україні. Адже сьогодні культурна спадщина потерпає не лише через російські обстріли, а й через відсутність належної уваги та обліку.
«Під час війни культурна спадщина і так активно руйнується. А тут вона потерпає від наших рук. Це найбільше не вкладається в голові. Цього можна було б уникнути, якби адміністрація лікарні знала алгоритм дій. Якщо були сумніви щодо історичної чи мистецької цінності цих робіт, варто було звернутися до музею та провести експертизу», — говорить Анна Сінельнік.
Вона також додає, що працівники лікарень чи комунальних установ не можуть бути експертами з мистецтва, але сам рівень виконання панно мав би стати сигналом, що перед ними не звичайний елемент оздоблення.
На думку Надії Зайченко, подібні ситуації потребують чіткого алгоритму дій для установ, де під час ремонтів можуть виявити об’єкти з мистецькою або історичною цінністю.
«Якщо ми будемо знищувати історію, то втратимо частину себе»
На завершення представників ГО «Двіж Лаб» закликають не сприймати монументальне мистецтво радянського періоду виключно як символ тієї епохи.
За словами Надії Зайченко, значну частину таких робіт створювали українські митці, які навіть за умов радянської системи знаходили можливість закладати у свої твори національні мотиви, декоративні елементи та власний художній почерк.
«Це не просто “радянщина”. Це роботи українських художників. Через орнаменти, кольори, декоративні рішення вони залишали в них українські культурні коди. Якщо дивитися на них лише крізь призму радянського минулого, ми ризикуємо втратити частину власної культурної спадщини. Якщо ми будемо знищувати історію, то просто втратимо частину себе», — підсумовує Надія
Історія врятованих панно Василя Мельника показує: іноді між знищенням і збереженням культурної спадщини може бути лише одне рішення — зупинитися, звернути увагу та запитати, що саме ми маємо перед собою.
матеріал підготував/ла: Михайло Михайлюк
