Воєнні злочини внесуть до каталогу: за удари по лікарнях, школах та будинках у ККУ пропишуть довічне ув'язнення

Для держави, що протидіє повномасштабній агресії, ефективність національного правосуддя вимірюється не кількістю політичних заяв, а здатністю засудити воєнних злочинців за стандартами, які визнає міжнародне право. 21 серпня 2024 року Україна ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду. І це рішення вимагагає приведення Кримінального та Кримінального процесуального кодексів у відповідність до міжнародного гуманітарного права.

Проте перші кроки, зокрема, ухвалений у жовтні 2024 року Закон № 4012-IX, недостатніми: стаття 438 КК України була уточнена мінімально, а стаття 437 про злочин агресії взагалі залишилася без змін.

Законопроєкт № 16050 пропонує перейти від загальної норми про воєнні злочини до каталогу конкретних злочинів. Передбачено заміну чинної статті 438 КК України п’ятьма спеціалізованими статтями, які мають детально визначити окремі порушення міжнародного гуманітарного права, а також оновити відповідальність за злочин агресії.

Чому стаття 438 КК України не працює

Чинна стаття 438 КК України зводить воєнні злочини до однієї загальної норми — «порушення законів та звичаїв війни». Це бланкетна норма, яка не містить чіткого переліку воєнних злочинів, а відсилає слідчих, прокурорів і суддів до норм міжнародного гуманітарного права.

На практиці це створює великі проблеми для правозастосування. Такі масові та поширені злочини, як незаконне позбавлення волі, сексуальне насильство в зоні конфлікту, розграбування майна, чи удари по цивільних об’єктах, не мають самостійного складу злочину в КК України.

Максимальний строк покарання за першою частиною статті 438 КК України обмежений 12 роками позбавлення волі. Це означає, що незалежно від того, чи вчинив солдат один поодинокий воєнний злочин (наприклад, пошкодження майна), чи систематично катував, гвалтував та знущався з десятків цивільних — верхня планка покарання залишається однаковою, якщо діяння не призвели безпосередньо до загибелі людей.

Каталог воєнних злочинів: 5 нових статей замість однієї

Замість однієї статті 438 КК України автори пропонують створити каталог воєнних злочинів із п’ятьма окремими статтями, кожна з яких охоплюватиме конкретну групу порушень міжнародного гуманітарного права.

Стаття 438. Воєнні злочини проти особи

Стаття передбачає покарання за умисні вбивства, катування, сексуальне насильство у всіх його проявах (включаючи примусову вагітність та сексуальне рабство), захоплення заручників, депортацію та примусове нав’язування громадянства окупаційною владою.

Частина 1 — незаконне позбавлення волі, примушування до служби в армії ворога, апартеїд, примусове нав’язування громадянства тощо. Покарання — 8–12 років позбавлення волі.

Частина 2 — катування, жорстоке поводження, біологічні експерименти, зґвалтування та інші форми сексуального насильства, захоплення заручників, депортація, вербування дітей до 18 років. Покарання — 8–15 років.

Частина 3 — умисне вбивство особи під захистом міжнародного гуманітарного права або вчинення злочинів із частин 1–2, що спричинили загибель людини. Покарання — 10–15 років або довічне позбавлення волі.

Важлива відмінність від Римського статуту: Статті Римського статуту карають за вербування та використання у воєнних діях дітей віком до 15 років. Проєкт № 16050 піднімає цю планку до 18 років, що відповідає міжнародному гуманітарному праву щодо захисту дітей та реальній суспільній небезпеці їх використання у збройних конфліктах.

Стаття 438-1: воєнні злочини проти власності

Норма визначає відповідальність за розграбування майна, зокрема, мародерство — викрадення майна у хворих, поранених чи померлих, а також протиправне привласнення чи широкомасштабне знищення майна, що не викликане воєнною необхідністю.

Частина 1 — розграбування, знищення або захоплення майна супротивника без воєнної необхідності: 8–12 років.

Частина 2 — мародерство, тобто викрадення речей поранених, хворих або загиблих на полі бою: 8–12 років. Наразі за мародерство за статтею 432 КК передбачено 5–10 років.

Частина 3 — широкомасштабне незаконне привласнення або знищення майна, що перебуває під захистом Женевських конвенцій: 8–15 років.

Частина 4 — якщо такі діяння спричинили загибель людини: 10–15 років або довічне позбавлення волі.

Стаття 438-2: воєнні злочини, що полягають у застосуванні заборонених методів ведення війни

Стаття карає за напади на цивільних осіб та об’єкти, невиправдані атаки, які несуть завідомо надмірну шкоду цивільному населенню порівняно з військовою перевагою, обстріли релігійних чи наукових споруд, лікарень, гуманітарних місій, тероризування населення та використання голоду як методу ведення війни.

За основний склад злочину передбачено 8–15 років позбавлення волі.

Окремо передбачено відповідальність за умисне поранення комбатанта, який здався, атаки на дамби, атомні електростанції та інші споруди з небезпечними силами, а також удари, які свідомо завдають надмірної шкоди довкіллю — 8–15 років.

За віроломне вбивство супротивника або якщо такі дії спричинили загибель людини — 10–15 років або довічне позбавлення волі.

Стаття 438-3: воєнні злочини, що полягають у застосуванні заборонених засобів ведення війни

Стаття конкретизує перелік забороненого озброєння, включаючи отруту, хімічну зброю, експансивні кулі (що легко розгортаються в тілі людини), зброю з осколками, які не виявляються рентгеном, спеціальні засліплюючі лазери та біологічну чи токсинну зброю.

Базове покарання — 8–15 років позбавлення волі.

Якщо застосування таких засобів спричинило загибель людей або широкомасштабну, довготривалу та серйозну шкоду довкіллю — 12–15 років або довічне позбавлення волі.

Стаття 438-4: воєнні злочини проти культурних цінностей

Стаття стосуватиметься злочинів проти культурної спадщини.

За незаконний вивіз культурних цінностей з окупованої території та незаконні археологічні розкопки передбачено 8–12 років позбавлення волі.

За напади, вандалізм, привласнення або знищення захищених культурних цінностей — також 8–12 років.

Якщо такі злочини вчинені широкомасштабно або стосуються об’єктів під посиленим захистом чи об’єктів зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — 10–12 років.

Якщо напад на культурну цінність спричинив загибель людини — 10–15 років або довічне позбавлення волі.

Для усунення дублювання законопроєкт вилучає застарілі статті 432 (мародерство у військовому контексті) та 433 (насильство над населенням) КК України, а статтю 434 перетворює суто на відповідальність за недбале виконання обов’язків щодо хворих та поранених. Декриміналізації при цьому не відбувається: ці дії повністю поглинаються новим каталогом воєнних злочинів або загальнокримінальними статтями КК.

Злочин агресії

Замість чинного розподілу відповідальності на дві частини — планування та підготовку агресивної війни (10–15 років) і ведення агресивної війни (12–15 років або довічне) — проєкт пропонує встановити єдину санкцію для злочину агресії.

Покарання — від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.

Водночас законопроєкт не обмежує коло можливих суб’єктів злочину лише найвищим політичним керівництвом. Таке звуження могло б призвести до фактичного виведення з-під кримінальної відповідальності значної кількості російських високопосадовців середньої ланки, військових командирів, пропагандистів та інших осіб, причетних до агресії.

Для України це має принципове значення, оскільки відповідальність за злочин агресії не повинна обмежуватися лише вузьким колом найвищого керівництва держави.

Ретроспективне правосуддя та стаття 7 ЄКПЛ

Найбільш важливою для України зміною законопроєкту № 16050 є доповнення Прикінцевих та перехідних положень КК України новим Розділом ІІІ.

Він встановлює, що якщо діяння на момент їх вчинення ще не були передбачені Кримінальним кодексом України (наприклад, окремі склади злочинів проти людяності чи конкретні воєнні злочини), але вже визнавалися такими за міжнародним правом, вони визнаються кримінальними правопорушеннями за законодавством України.

Ця норма покликана вирішити велику проблему. Певні систематичні злочини РФ вчинялися окупантами ще у період з 2014 по 2024 роки, тобто до моменту офіційної появи статті 442-1 (злочини проти людяності) у нашому КК. Без цього розділу українські правоохоронці змушені штучно звужувати розслідування лише до тих подій, які відбулися після жовтня 2024 року.

Крім того, щоб остаточно закрити будь-які лазівки для адвокатів підсудних, у пункті 24 Перехідних положень зафіксовано: оскільки нові статті не скасовують протиправність діянь та не пом’якшують відповідальність, усі раніше розпочаті провадження за старими статтями 437 та 438 не підлягають закриттю, а вже засуджені особи не підлягають звільненню від покарання.

Спрощення підслідності та заборона амністії

Досудове розслідування всіх злочинів оновленого каталогу (статті 438–438-4) офіційно закріплюється за слідчими органів СБУ.

Чинна процедура зміни підслідності (ч. 5 ст. 36 КПК) вимагає від прокурорів обов’язкового та детального доведення «неефективності» попереднього органу розслідування, що забирає купу часу на вивчення тисяч справ.

Пропонується внести зміни до статті 615 КПК України. В умовах воєнного стану Генеральний прокурор або уповноважені ним прокурори отримують право своєю вмотивованою постановою напряму змінювати підслідність та передавати справи за статтями 438–438-4 та 442-1 іншому органу розслідування, виходячи суто з міркувань ефективності, навантаження та пріоритетів.

Змінами до статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» вводиться абсолютна та безстрокова заборона застосування амністії до осіб, засуджених за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (статті 437–438-4, 442 та 442-1).

Ухвалення законопроєкту є необхідним кроком для національної безпеки, відновлення справедливості та інтеграції України до міжнародного правового простору.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.