Ігор Січкар — ветеран АТО та російсько-української війни, який з 2014 року пішов захищати Батьківщину. Під час служби в зоні АТО він отримав інвалідність III групи, а після повномасштабного вторгнення, коли знову став на оборону України, — інвалідність II групи, набуту через нове поранення.
Після демобілізації Ігор очікував на підтримку та справедливе ставлення з боку держави, але замість цього зіткнувся з бюрократією, ігноруванням і байдужістю. Поки він воював, на його земельній ділянці з’явився чужий гараж, а міська влада зняла з розгляду питання оформлення цієї землі у власність.
Власного житла Ігор не має: після поранення йому просто не було куди йти, тож колишня дружина тимчасово впустила його пожити. Це — вимушене співжиття, а не добровільний вибір.
Ігор — не єдиний військовий у родині: його син також служить у Збройних силах України від початку повномасштабної війни.
“На моїй землі — чужий гараж”
“У 1989 році я придбав квартиру у центрі Ніжина, на вул. Овдіївській. При переїзді попередній власник свій гараж забрав, а ділянку, на якій стояла споруда, залишив мені. Двадцять років на цю ділянку ніхто не звертав уваги. У 2014 році я пішов воювати в АТО, в 2017-му на цьому місці з’явився гараж. При поверненні додому я проходив лікування та реабілітацію — мені ніколи було займатися цим питанням. Коли почалося повномасштабне вторгнення, знову став на захист держави. У 2023 році демобілізувався через поранення, отримав другу групу інвалідності. І знову на мене чекав довгий курс відновлення“.
Повернувшись, Ігор провів власне розслідування й вийшов на нового власника споруди, який описав, як він отримав це майно.
Пряма мова нового власника гаража:
“Коли я купував цей гараж, ми переоформили все у будівлі поруч із паспортним столом (вочевидь, йдеться про Управління комунального майна і земельних відносин). Написали розписку, що він передається мені. Є підпис міського голови Кодоли. Офіційних документів немає. Дали ключі, я передав гроші — понад 80 тисяч гривень. Сказали, що не треба платити за оренду. За комунальні послуги я теж не плачу — там немає світла, лише отвори під витяжку. Мамі сказали, що по документах там взагалі немає ніякої ділянки”.
Після цього Ігор констатує:
“Піди, помри на війні, або зникни безвісти, а як виживеш — пройди через чиновницьке свавілля. Що відбувається в Ніжині? Чи діє тут чинне законодавство України? Чи не порушуються права ветеранів та інвалідів?“
Позиція влади: питання знято через воєнний стан.
У листопаді 2023 року Ігор отримав витяг із рішення 34-ї сесії Ніжинської міської ради, де зазначено, що питання про виготовлення проєкту землеустрою для відведення ділянки знято з розгляду “до припинення або скасування воєнного стану”.
Фактично влада відклала розгляд питання на невизначений термін, не запропонувавши жодного альтернативного механізму.
“Житла немає. Просто немає куди йти”
Ігор офіційно розлучений із 2012 року, але змушений проживати з колишньою дружиною лише тому, що не має іншого житла.
Як ветеран, УБД та інвалід II групи, він має право на окреме житло або компенсацію на придбання житла. Проте в отриманні навіть постановки на квартирний облік йому відмовляють.
“Кожен мій візит до виконкому закінчується скандалом і викликом поліції. Вони навіть не хочуть слухати мої аргументи”, — каже Ігор.
Розрахунок влади, що “на одного члена сім’ї припадає 13,3 м² при нормі 13,65 м²”, повністю ігнорує той факт, що сім’я фактично не існує як домогосподарство, а проживання — вимушене та непридатне для людини з інвалідністю.
Згідно із законодавством, інваліди війни та учасники бойових дій мають право на позачергове отримання житла або компенсації, але Ігор досі не внесений навіть до списків.
Бюрократія замість підтримки
Ігор змушений одночасно боротися і за житло, і за оформлення соціальних гарантій. Однак процес отримання належних виплат перетворився на нескінченний цикл:
“Одна установа вимагає довідки від іншої, потім — ті самі папери знову. Це принижує”, — розповідає він.
Питання до чиновниці: кому насправді надають житло?
Ігор подав заяву щодо дій Ляшенко Оксани Миколаївни, начальниці управління соціального захисту населення м. Ніжина, яка відповідає за розподіл житла та соціальні гарантії ветеранів.
“Кожен мій візит до виконкому закінчується скандалом і викликом поліції. Вони навіть не хочуть слухати мої аргументи”, — каже Ігор.
Його питання просте й логічне: кому фактично надають житло і чому ветеран, який захищає Батьківщину з 2014 року, навіть не внесений у чергу?
За попередніми розрахунками, Ігор мав би бути сьомим у черзі ще у 2018 році, але вже сьомий рік поспіль його навіть не вносять до списку.
Упереджене ставлення та системна проблема.
Ігор та його родина фіксують не лише процедурні труднощі, а й упереджене ставлення до ветеранів.
Це небезпечна тенденція: коли держава, яку люди захищають ціною здоров’я, не може забезпечити навіть мінімальної підтримки, це руйнує довіру до інституцій.
“Якщо влада не скаже правду і не дасть належної відповіді — я звернуся до ДБР, НАБУ та інших органів для розслідування можливих зловживань і корупції”, — наголошує Ігор.
Юридичний контекст
Конституція України (ст. 46) — гарантує право на житло та соціальний захист.
Закон “Про статус ветеранів війни…” (ст. 14) — гарантує позачергове забезпечення житлом або компенсацією.
Закон “Про соцзахист військовослужбовців…” (ст. 13) — визначає механізми надання житла військовослужбовцям.
Земельний кодекс України — воєнний стан не скасовує права на оформлення ділянки, що була придбана до 2022 року.
Закон “Про державний земельний кадастр” (ст. 23) — встановлює алгоритм оформлення земельних ділянок, який місцева влада може застосувати, але не використовує.
Відкритий заклик Ігоря Січкаря
Ігор публічно звертається до державних структур з вимогами:
ДБР, НАБУ, спеціалізованій прокуратурі — провести розслідування дій чиновників, які відповідають за житлові питання.
Ніжинській міській раді — переглянути рішення про зняття з розгляду земельного питання та застосувати передбачені законом механізми.
Управлінню соцзахисту — внести його до квартирного обліку та забезпечити позачергове житло або компенсацію, як це передбачає законодавство.
Громадськості та правозахисникам — контролювати перебіг цієї справи та оцінювати дії посадових осіб.
Історія Ігоря Січкаря — це показовий приклад того, як система поводиться з тими, хто захищає Україну з 2014 року.
Ветерани не повинні боротися з чиновниками за елементарні речі — землю, житло, повагу.Справжня вдячність захиснику — це не папірець, а реальні дії та справедливе ставлення.
Редакція “Свідомий погляд”
Фото ілюстративне
