ВС визнав недопустимим доказом відеозапис інтерв'ю військовополоненого, опублікований на YouTube, у справі про державну зраду
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалив постанову від 2 липня 2026 року у справі № 591/3720/24, в якій розглянув питання допустимості використання як доказу відеоінтерв'ю військовополоненого, оприлюдненого на YouTube, а також меж застосування процесуальних гарантій під час отримання таких відомостей.
Постанова має важливе значення для кримінального судочинства, оскільки окреслює критерії допустимості доказів, отриманих від військовополонених, визначає співвідношення гарантій права на справедливий суд із нормами міжнародного гуманітарного права та звертає увагу на необхідність належної оцінки доводів захисту про примус і правильної кримінально-правової кваліфікації діяння.
Обставини справи
Суд першої інстанції визнав громадянина України винуватим у державній зраді, передбаченій частиною 2 статті 111 КК України, та призначив покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
За встановленими судом обставинами, у вересні 2022 року обвинувачений, перебуваючи в місті Бєлгород Російської Федерації, прибув до військового комісаріату, був мобілізований до збройних сил РФ, після чого виконував бойові завдання на території Луганської області. У жовтні 2022 року його взяли в полон військовослужбовці Збройних Сил України. Апеляційний суд залишив вирок без змін.
Одним із ключових доказів обвинувачення був відеозапис інтерв'ю, розміщений на YouTube, та протокол його огляду. У цьому матеріалі зафіксовано висловлювання засудженого щодо його прибуття до військового комісаріату РФ, зарахування до збройних сил РФ, переміщення на Луганщину та подальшого взяття в полон.
У касаційній скарзі захист стверджував, що відеозапис інтерв'ю із засудженим, розміщений на YouTube, є недопустимим доказом, оскільки фактично був отриманий без дотримання права на мовчання та права на захист. Крім того, сторона захисту наголошувала, що засуджений повідомляв про примус і залякування з боку представників РФ, однак ці доводи судами належним чином не були перевірені.
Позиція Верховного Суду
Суд звернув увагу, що вирішальне значення для доведення винуватості мав саме відеозапис інтерв'ю із засудженим.
ВС вказав, що детальний аналіз взаємозв'язку та змісту наведених доказів вказує на вирішальне значення відеозапису інтерв'ю із засудженим для обвинувачення.
Документи УДМС та ДПСУ засвідчують лише правовий статус особи як громадянина України, проте самі по собі не доводять вчинення будь-якого злочину. Листи УСБ України та Координаційного штабу підтверджують факт виїзду засудженого до РФ та його перебування в полоні на час обміну, але не містять відомостей про те, за яких обставин, коли та з якими мотивами він опинився у складі збройних формувань ворога.
Суд констатував, що у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які інші докази події злочину, які б містили інформацію щодо його приєднання до збройних сил РФ (наприклад, військових документів РФ чи інших доказів) або затримання його на полі бою. Весь виклад фактичних обставин справи у вироку встановлено виключно на основі тверджень обвинуваченого, зафіксованих на відео.
Допустимість доказу визначається не формою фіксації інформації слідчим під час огляду інтернет-ресурсу, а законністю джерела та обставин, за яких були отримані відомості, відображені на відеозаписі.
ВС вказав, що на момент запису інтерв'ю засуджений перебував під повним, всеосяжним і виключним контролем органів влади України у статусі військовополоненого.
Будь-який доступ сторонніх осіб із технічними засобами відеофіксації до режимного об'єкта з високим ступенем ізоляції є неможливим без прямого дозволу і активного сприяння з боку адміністрації місця його утримання.
Суд зазначив, що у практиці ЄСПЛ сформульовано позицію: якщо держава використовує третіх осіб або створює для них спеціальні умови в ізольованому середовищі з метою виуджування самовикривальних свідчень від особи, позбавленої свободи, в обхід процесуальних гарантій, такі дії становлять «функціональний еквівалент допиту», проведеного без адвоката та роз'яснення права на мовчання.
За таких обставин виникає презумпція того, що приватний співрозмовник діяв як де-факто агент держави.
ВС вказав, що хоча у справі відсутні докази того, що блогер діяв за інструкціями державних органів, ця відмінність не змінює характер отримання доказу через наявність системної протекції з боку держави.
При цьому регулярний допуск блогера до військовополонених та отримання ним інформації про засудженого до початку інтерв'ю свідчать про системну інтеграцію його діяльності із системою функціонування місць утримання військовополонених та інформаційне сприяння з боку державних органів.
Суд зазначив, що особа, яка перебуває в ізоляції в руках супротивника, підпорядкована суворому примусовому режиму установи. За відсутності захисника будь-яке розпитування, організоване за сприяння адміністрації, полонений обґрунтовано сприймає як примусовий захід або елемент процедури, від якого він не може вільно відмовитися.
За таких обставин записана на камеру добровільна згода на інтерв'ю не може нівелювати примусовий характер самої ситуації.
ВС також наголосив, що відповідно до статті 13 Третьої Женевської конвенції військовополонені не можуть піддаватися цікавості публіки. Заборона поширюється і на публікацію фото- та відеоматеріалів, записів допитів чи приватних розмов, незалежно від способу їх поширення, включаючи Інтернет.
Дозвіл держави на створення та публікацію такого інтерв'ю є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права.
Верховний Суд наголосив, що держава не може забезпечити право на справедливий суд та посилатися на законність збирання доказів, якщо первісне отримання інформації відбулося внаслідок прямого та грубого порушення нею ж зобов'язань за МГП.
Суд зазначив, що відеозапис інтерв'ю із засудженим, отриманий за системного сприяння та інформаційного підживлення з боку органів державної влади в обхід конституційних гарантій (стаття 63 Конституції України, стаття 18 КПК), є недопустимим доказом у розумінні статті 87 КПК України.
Окремо Верховний Суд зазначив, що навіть після визнання відеозапису недопустимим доказом це не позбавляло суд апеляційної інстанції можливості й повноважень оцінити, чи містить він підстави для обґрунтованого сумніву в доведеності добровільності як суб'єктивної сторони злочину.
ВС вказав, що сторона захисту послідовно наголошувала на тому, що засуджений неодноразово повідомляв про вчинення інкримінованих йому дій унаслідок примусу та залякування з боку представників РФ.
Наявність у матеріалах справи небезпідставних тверджень про примус покладає на сторону обвинувачення тягар спростування цієї версії. Апеляційний суд узагалі не відповів на цей довід сторони захисту, чим порушив вимоги статті 419 КПК України.
Також Суд зазначив, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося питання, що стосується правової кваліфікації діяння за кримінальним законом. Обвинувачення інкримінувало засудженому перехід на бік ворога, що полягало у зарахуванні його до збройних сил РФ та подальшої діяльності у їхньому складі.
У той же час диспозиція частини 7 статті 111-1 КК України передбачає спеціальний склад злочину, а саме: добровільну участь громадянина України в збройних формуваннях держави-агресора. З огляду на принцип вузького тлумачення кримінального закону, суди попередніх інстанцій мали з'ясувати співвідношення між загальною нормою частини 2 статті 111 та спеціальною нормою частини 7 статті 111-1 КК.
Суд неодноразово зазначав, що діяння, яке повністю охоплюється складом злочину, зазначеного у статті 111-1 КК, не потребують кваліфікації за статтею 111 КК. В оскаржених рішеннях не зазначено, які саме дії засудженого не охоплювалися диспозицією частини 7 статті 111-1 КК і потребували кваліфікації за частиною 2 статті 111 КК.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що визнання недопустимим вирішального доказу обвинувачення ставить під обґрунтований сумнів правильність висновків судів нижчих інстанцій про доведеність винуватості особи поза розумним сумнівом.
У зв'язку з цим ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
