Вступ до ЗСУ не скасував відповідальності за роботу в окупаційній поліції: позиція Верховного Суду
У постанові від 7 жовтня 2026 року у справі № 337/4810/25 колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула питання доказування добровільного зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному окупаційною владою, допустимості цифрових доказів та використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій з іншого кримінального провадження.
Ця справа стосується практичного питання кваліфікації колабораційної діяльності: якими доказами можна підтвердити роботу в окупаційній поліції, якщо кадрові документи відсутні, а обвинувачений заперечує добровільність співпраці з окупаційною владою.
Обставини справи
За вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 4 лютого 2026 року чоловіка визнали винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 7 статті 111-1 КК України, та призначили йому 13 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування строком на 15 років, із конфіскацією всього належного йому майна.
Суд установив, що приблизно у квітні 2022 року, перебуваючи в тимчасово окупованому смт Михайлівка Василівського району Запорізької області, чоловік добровільно прийняв пропозицію представників окупаційної влади та зайняв посаду патрульного в незаконно створеному правоохоронному органі — так званому відділі поліції.
На цій посаді він патрулював територію, виїжджав на виклики, що надходили до незаконного правоохоронного органу, виявляв кримінальні й адміністративні правопорушення та перевіряв ліцензії на торгівлю у місцевих жителів.
Запорізький апеляційний суд 14 травня 2026 року залишив вирок без змін.
Захисник оскаржив судові рішення в касаційному порядку, наполягаючи на відсутності в діянні складу кримінального правопорушення. Він стверджував, що матеріали негласних слідчих (розшукових) дій були отримані в іншому кримінальному провадженні, а сторона захисту не мала належної можливості перевірити законність їх проведення.
Також захист заперечував допустимість протоколів огляду публікацій у Telegram через відсутність оригіналів комп’ютерних носіїв або серверів, на яких створювалися відповідні файли.
Окремим аргументом була відсутність оригіналів кадрових наказів про призначення на посаду. На думку захисту, йшлося про тимчасові чергування місцевих жителів для охорони майна та запобігання мародерству, а не про правоохоронну діяльність у розумінні Кримінального кодексу.
Захисник також посилався на стан здоров’я засудженого, перебування на окупованій території разом із малолітньою дитиною та тяжкохворою матір’ю, а також на можливий фізичний і психічний примус.
На його думку, ці обставини свідчили про крайню необхідність, яка виключає кримінальну відповідальність. Крім того, він зазначав, що після виїзду з окупованої території чоловік добровільно вступив до Збройних Сил України.
Позиція Верховного Суду
Як доводити зайняття посади в окупаційному правоохоронному органі
Одним із ключових аргументів захисту була відсутність оригіналів наказів про призначення засудженого на посаду. Однак Верховний Суд зазначив, що факт зайняття посади може підтверджуватися не лише кадровими документами.
ВС вказав, що відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінює не один ізольований доказ, а кожний доказ окремо та всю сукупність доказів — з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв’язку.
У цьому випадку, факт зайняття певної посади особою може підтверджуватися не виключно оригіналом наказу про призначення або записом у трудовій книжці, а сукупністю доказів, а саме протоколами огляду інтернет-сторінок, відеоматеріалами, загальною обстановкою події та показаннями свідків, що за своєю доказовою природою є співмірним із доказовою ситуацією у цьому кримінальному провадженні.
Суд також зазначив, що відсутність трудової книжки та наказів про призначення особи на посаду в незаконно створеному органі на тимчасово окупованій території не виключає факту вчинення колабораційної діяльності, якщо сукупність досліджених доказів є достатньою для констатації факту добровільного зайняття такої посади.
У справі, що переглядалася, суди врахували показання свідків, які повідомили, що засуджений працював патрульним в окупаційній поліції, патрулював територію у формі з нашивкою прапора РФ, мав спеціальні засоби та перевіряв документи місцевих жителів. Ці показання оцінювалися разом із протоколами огляду інтернет-публікацій та іншими письмовими доказами.
Суд зазначив, що сукупність повідомлених свідками обставин безумовно свідчить про добровільність зайняття засудженим посади поліцейського в незаконно утвореному окупаційною владою правоохоронному органі, оскільки під час патрулювання він поводив себе вільно і задоволено, будь-яких обставин, які свідчили би про застосування щодо нього примусу, не встановлено.
Отже, відсутність кадрового наказу не означає автоматичної недоведеності обвинувачення: суд має оцінити всі наявні докази, їх узгодженість та достатність для встановлення відповідних обставин.
Чи можна використовувати публікації в Telegram як докази
Захист заперечував допустимість протоколів огляду відкритих джерел, посилаючись на те, що слідство не вилучало оригінали комп’ютерних носіїв або сервери, на яких створювалися файли.
Верховний Суд відхилив цей аргумент.
ВС вказав, що згідно судової практики, електронні (цифрові) докази, до яких належать: матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп’ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет; різноманітні засоби масової інформації; соціальні мережі) чи закритих мережах (приватні месенджери та телеграм-канали; особисте листування з використанням комп’ютерної техніки і мобільних телефонів, флеш-накопичувачі, карти пам’яті тощо), у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є основними доказами у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України.
Відсутність оригіналів комп’ютерних носіїв чи серверів, на яких створювалися ті чи інші файли, не впливає на допустимість, як доказів, вказаних протоколів огляду телеграм-каналів, які в сукупності з іншими джерелами доказів підтверджують факт співпраці з окупаційною владою.
Таким чином, у цій справі Суд не визнав саму лише відсутність оригінальних носіїв підставою для виключення протоколів огляду Telegram із доказової бази. Водночас відповідні матеріали оцінювалися не ізольовано, а разом з іншими доказами.
Використання матеріалів НСРД з іншого кримінального провадження
Захисник також наполягав на недопустимості матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки їх отримали в межах іншого кримінального провадження.
Верховний Суд установив, що матеріали НСРД від 3 березня 2023 року дійсно були отримані в іншому провадженні. Водночас ухвалою слідчого судді Запорізького апеляційного суду від 2 вересня 2025 року було надано дозвіл на використання відповідної інформації в кримінальному провадженні стосовно засудженого.
Тобто в цьому випадку, орган досудового розслідування дотримався процедури використання матеріалів НСРД з іншого кримінального провадження, передбачену ст. 257 КПК.
Не погодився Суд і з доводом про те, що матеріали НСРД не відкривали стороні захисту в порядку статті 290 КПК України. Згідно з протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 12 вересня 2025 року, засудженому та його захиснику надали для ознайомлення матеріали НСРД, зокрема копії клопотання про дозвіл на її проведення, відповідної ухвали суду та ухвали про надання дозволу на використання матеріалів у цьому кримінальному провадженні.
Суд також відхилив аргумент про штучне збільшення строків досудового розслідування. Він установив, що після затримання засудженого 7 серпня 2025 року та повідомлення йому про підозру обвинувальний акт надійшов до суду 16 вересня 2025 року, а матеріали провадження не містили даних про порушення строків, передбачених статтею 219 КПК України.
Чому посилання на примус і крайню необхідність не змінили рішення
Захист стверджував, що перебування засудженого на окупованій території разом із малолітньою дитиною та тяжкохворою матір’ю, а також стан його здоров’я свідчили про загрозу життю та здоров’ю і крайню необхідність.
Верховний Суд наголосив, що для оцінки добровільності зайняття посади необхідно враховувати сукупність обставин, зокрема ті, які можуть виключати кримінальну протиправність діяння.
За ч. 7 ст. 111-1 КК передбачена відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконно створеному правоохоронному органі на тимчасово окупованій території.
Добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК, однак суди у цьому кримінальному провадженні не встановили таких обставин.
Суди попередніх інстанцій не знайшли підтвердження того, що засуджений був вимушений зайняти посаду поліцейського або діяв під фізичним чи психічним примусом. Показання свідків у сукупності з письмовими доказами, за висновками судів, підтверджували добровільність зайняття посади та відсутність примусу щодо чоловіка і членів його сім’ї.
Безумовних доказів, які свідчать про те, що засуджений, перебуваючи на посаді поліцейського в незаконно створеному окупаційною владою правоохоронному органі, діяв в умовах крайньої необхідності, матеріали кримінального провадження не містять.
Не змінив висновків судів і аргумент про подальший добровільний вступ засудженого до лав Збройних Сил України.
Суд зауважив, що ця обставина сама по собі не усуває кримінальної відповідальності за частиною 7 статті 111-1 КК України, оскільки досліджені докази вказують на добровільне зайняття посади патрульного в незаконному правоохоронному органі окупаційної влади та виконання функцій, спрямованих на забезпечення діяльності такого органу.
Верховний Суд залишив без змін вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Засудженому залишили призначене покарання: 13 років позбавлення волі, заборону обіймати визначені посади протягом 15 років та конфіскацію всього належного йому майна.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
