Втратив на війні ногу, але не віру в життя: історія незламності захисника з Люб’язя

Війна здатна змінити життя людини за одну мить. Але навіть після найважчих випробувань є ті, хто знаходить у собі сили жити, мріяти й надихати інших. Саме таким є Олексій Кузьмич із села Люб’язь Камінь-Каширського району – воїн, співак-аматор і людина незламного духу.

Про це пише Нове життя.

Олексій народився й виріс у багатодітній родині, де змалку дітей привчали до праці, взаємоповаги та відповідальності. Після закінчення місцевого ліцею вступив до Любешівського технічного коледжу, де здобув професію маляра-штукатура. Потім була строкова військова служба. Повернувшись додому наприкінці 2021 року, жив мирним життям і вибудовував плани.

Та повномасштабне вторгнення Росії перекреслило ці мрії. Олексій зрозумів: його місце – у строю.

6 квітня 2023 року молодий чоловік підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Два роки служив у першій прикордонній комендатурі «Ветли», а згодом його перевели до підрозділу швидкого реагування 6-го Волинського прикордонного загону. Пройшов спеціалізоване навчання і став оператором розвідувальних безпілотних літальних апаратів.

Читати ще: «Ногу втратив, але інвалідом себе не вважаю. Усе життя попереду», – азовець з Волині про війну, травму і реабілітацію

До війська Олексій Кузьмич прийшов не випадково. Надихнув на це його батько.

«Мій тато служить у ЗСУ із 2022 року. Було з кого брати приклад», – із гордістю каже захисник.

На Харківщину підрозділ Олексія вирушив у 2025 році. Завдання оператора БПЛА вимагали максимальної уважності та холодного розуму: виявити ворога, його техніку чи позиції, передати координати, щоб по них могли відпрацювати наші військові.

На позиціях військовослужбовці перебували майже місяць. 22 липня 2025 року став днем, який назавжди змінив життя молодого прикордонника. Під час виконання бойового завдання позицію наших захисників атакував ворожий дрон зі скидом.

«Ми саме натягували захисну сітку. Не встигли… Дрон уже був над нами», – пригадує прикордонник.

Разом із ним поранення отримав ще один військовий. Побратими миттєво зупинили кровотечу. Далі була евакуація. Спочатку Олексія доправили до стабілізаційного пункту, де медики зробили першу операцію та намагалися врятувати пошкоджену кінцівку. Згодом його перевезли до Харкова. Лікарі боролися за ногу до останнього. Однак численні переломи та важкі ушкодження не залишили шансів.

«Було дуже важко це усвідомити. Але головне – залишився живий», – згадує військовий.

Після Харкова був львівський госпіталь. Там він переніс ще чотири операції, а згодом розпочав тривале відновлення в одному з реабілітаційних центрів.

Найважчим випробуванням стало не фізичне відновлення, а прийняття нової реальності.

«Не було такого, що вдягнув протез і пішов. З нами тривалий час працювали лікарі. Спочатку десять хвилин, потім пів години, годину… Організм мав звикнути», – розповідає Олексій. Поряд із ним увесь цей час була кохана Анна. Вона приїжджала до госпіталю, підтримувала, допомагала пройти найважчі моменти.

Читати ще: Ветеран, який втратив обидві ноги і руку, з допомогою волонтерів будує власне житло біля Луцька

Саме під час реабілітації Олексій зрозумів, що більше не хоче відкладати найважливіші рішення. У реабілітаційному центрі він освідчився, і дівчина відповіла зворушливим «Так». «Вона постійно була зі мною. Тому й вирішив зробити пропозицію саме там», – з усмішкою розповідає чоловік.

Війна змінила його погляди на життя.

«Почав більше цінувати сім’ю, час із рідними. Хочеться більше побачити, більше дізнатися, не відкладати життя на потім», – каже він.

Ще до війни музика була невід’ємною частиною його життя. Співати навчився самотужки, грав на синтезаторі, проводив сільські дискотеки в мирний час. А любов до музики перейняв від матері й діда. Нині саме вона допомагає йому відволіктися від пережитого. Олексій веде сторінку в ТikТok, де грає на синтезаторі і співає для підписників, збираючи тисячі переглядів. Цікаво, що більшість із них навіть не здогадуються, що їхній улюблений виконавець пережив важке поранення й ходить на протезі.

«Я в ефірах не розповідаю про війну. Хочу просто співати. Треба якось відволікатися і реалізовуватися», – пояснює він.

Звісно, життя після поранення вже інше. Протез не замінить власної ноги, а звичні побутові справи іноді потребують значно більше часу й зусиль. Проте Олексій не звик скаржитися. Каже, що потрібно жити далі. Бо втративши ногу, він не втратив головного – віри. І саме вона нині допомагає йому впевнено робити крок за кроком назустріч майбутньому.